"Питали про росіян і білорусів": український чемпіон світу зі стрибків у висоту будував блокпости, відновлювався за допомогою риби і дав меню свого сніданку

Чемпіон світу зі стрибків у висоту в приміщенні-2026 Олег Дорощук був дуже розчарований після четвертого місця на минулорічній першості, але підтримка рідних і декілька днів з вудкою допомогли легкоатлету відновитись і виграти вже перший великий турнір цього сезону. Хоча взимку через старі травми переможцю ЧЄ-2025 не дуже стрибалось, але на світовому форумі у Торуні для нього все склалося найкращим чином.

У розмові з OBOZ.UA Олег оцінив результат на триумальному для себе чемпіонаті, зізнався, з якими думками їхав до Польщі, чим зазвичай снідає у день стартів, що розповідає про російських та білоруських атлетів у розмові зі ЗМІ і як зустрів повномасштабне вторгнення РФ у лютому 2022 року. 

– З огляду на золоту нагороду чемпіонат світу-2026 склався для вас найкращим чином. Але в медіа відмічалось, що 2,30 метра – трошки занизький результат, як для переможного. Тим паче, що зимову першість Європи минулого року ви виграли з показником 2,34. Наскільки ви задоволені своїм виступом?

– Якщо просто подивитися, то зимовий сезон у мене був такий важкий, щось не дуже мені стрибалося. Тому можна сказати, що задоволений виступом. Головне, що медаль є. Низький результат можна перебити, а медаль вже нікуди не дінеться. Звісно, результат не дуже високий, тим паче для "золота" чемпіонату світу. Тут я повністю згоден. Але ніхто нікому не заважав стрибати (посміхається). І в цих умовах я виявився сильнішим.

– Чому не дуже стрибалося взимку? Що заважало?

– Мені здається, що минулі травми трохи вибили мене з колії, тому що було мало таких технічних тренувань. Через це і стрибалося мені не так, як минулої зими, наприклад, на чемпіонаті Європи.

– А зараз ще працюєте над тим, щоб підлікуватись, відновитись? Чи це довга історія?

– Це довга історія, яка так і продовжується. Це коліно, і воно нікуди не ділося. Я роблю спеціальні тренування – і свої, і ті, що дає тренер, і додаю ще якісь такі вправи на закачку моїх слабих місць.

– Протягом боротьби за медалі чи виникали сумніви, що ви можете виграти? І взагалі, наскільки часто ви прокручуєте в голові якісь можливі сценарії, поки йде змагання?

– Та завжди вони прокручуються. А прямо, щоб виграти... Я не знаю. Якось перестав собі робити якісь установки. Особливо перед змаганнями, мовляв, треба поїхати і обов'язково виграти. Мені краще поїхати і кайфонути від старту.

– Без завищених очікувань?

– Так, намагаюся нічого собі не видумувати такого.

– Я пам'ятаю, наскільки сильно ви були розчаровані четвертим місцем на чемпіонат світу-2025 на відкритому повітрі. Як ви морально відновлювалися після цього, хто підтримав?

– Підтримка у мене залишається та сама – моя родина і моя дівчина. А як відновився... У мене після літнього чемпіонату світу в Токіо був відпочинок десь три тижні. П'ять днів з цих трьох тижнів я провів на риболовлі. Потім просто якось минув час, і я зрозумів, що треба вертатись. Треба вертатись ще сильнішим, ніж був, і забирати нагороду. Тому що четверте місце для спортсмена – завжди таке прикре. Але після цього є бажання стрибати ще більше. Ще вище.

– Риболовля – це для вас релакс? А яка була найбільша риба?

– Так, релакс, у спортивну риболовлю я не йду (посміхається). Моя найбільша рибина взагалі важила, мабуть, 13 кг, а за цю відпустку – вісім, короп.

– Зараз в секторі потрохи йде зміна поколінь, деякі багаторічні лідери борються з травмами і змушені пропускати змагання. Разом з тим з'являються нові імена. На даному етапі, кого розглядаєте як основних конкурентів?

– Прямо, щоб розглядати конкурентів, – ні. Це ж – висота. Тут немає такого, що ми боремося між собою. Кожен бореться з планкою. Для мене, якщо вся підготовка пройде гладко і все буде добре, то це саме основне.

– Всі знають, що у Ярослави Магучіх, наприклад, є спальний мішок, в якому вона часто відпочиває і готується до нових спроб під час змагань. А у вас є якісь свої нюанси протягом підготовки до змагань або вже безпосередньо в секторі?

– Мені просто треба, щоб все було добре. Щоб я нічого не забув. Це – основне. Щоб я взяв свої шиповки, щоб був гарний настрій. Щоб все пройшло без якихось ексцесів. А особливих речей, які я беру із собою на змагання, у мене немає.

– У деяких спортсменів в день змагань є певний розклад і свої ритуали. Це стосується і їжі. А який, наприклад, у вас сніданок перед стартом?

– Саме звичайний. Такий, як і у всіх – два смажених яєчка, якийсь бутерброд з кавою. Все. Це ж просто змагання. І нічого особливого у мене ніколи не було. Ніяких щасливих трусів чи чогось такого (посміхається). Все звичайне.

– Тобто, ви вже – нове покоління спортсменів без забобонів?

– Ну, мабуть, так. Я, в принципі, у забобони не так, щоб сильно вірю. А тим паче на змаганнях.

– Які подальші плани на цей сезон?

– Зараз влітку буде чемпіонат Європи вже на відкритому повітрі. Це – наш головний старт у цьому сезоні.

– Міжнародна федерація легкої атлетики – World Athletics – одна з тих спортивних організацій, яка не під яким соусом не допускає до своїх змагань ані росіян, ані білорусів. Навіть після цієї скандальної рекомендації НОК. Яка наразі ведеться робота з боку спортсменів? Зокрема, що робите ви?

– Так само, як і раніше, говоримо про це і на пресконференціях, і от після чемпіонату світу в приміщенні, коли я вже виходив з сектора, там знаходилось багато преси, і також багато питали. І я англійською мовою все розповідав. Відповідав, що не можна допускати в сектор терористів, не може такого бути в нашому світі.

– А вас питали саме з приводу їхнього повернення?

– Так, з приводу повернення росіян і білорусів. І наша позиція незмінна: терористів допускати в сектор у жодному разі не можна.

– А як до цього ставляться ваші колеги з інших країн? Бо дехто зі спортсменів розповідає, що трошки змінилася підтримка.

– Сказати, що змінилася підтримка, я не можу. Просто раніше питали частіше. Звісно, якась цікавість пройшла, але щоб перейти на їхній бік і підтримувати агресорів, такого точно немає.

– Якщо вже заговорили про агресорів, цікаво, яким для вас був перший місяць повномасштабної війни? Чи взагалі думали тоді про спорт?

– Повномасштабне вторгнення я зустрів вдома, а Кропивницькому. А які перші думки?.. Як у всіх: спочатку треба, як мінімум, вижити, а потім вже щось робити – заправити машину, зняти якісь кошти. А тоді у мене якраз така гарна форма була, адже ми мали їхати на змагання в Суми, і там, я прямо був впевний, що вже нормально стрибну.

Перший час ми ми з хлопцями будували блокпости. Ми, в принципі, знаходимось недалеко від Миколаєва. Якщо їхати по прямій, то десь півтори години. То й ми з хлопцями кожен день їздили, допомагали, будували, якось долучалися до оборони.

Потім займалися гуманітарною роботою – коли на фасування потрібні були люди, то також допомагали. А потім ми доволі таки швидко почали тренуватись. Хоча й не знали, чи будуть якісь змагання, чи ні.

Тільки перевірена інформація у нас в Telegram-каналі OBOZ.UA і Viber. Не ведіться на фейки!