Візьміть участь
у розіграші
смартфону на Android Взяти участь
Приз
ГоловнаБлоги

/Блоги - Суспільство

Здійснення мрій

8.1т

Уривок з роману I AM NOT RUSSIA

— Еге-ге-гей! Швидше сюди! Прямо зараз на ваших очах нечуваний і небачений атракціон здійснення мрій!

Чоловік у білому тюрбані, що пускав ротом вогонь, зібрав довкруж себе цілий натовп біля колонади Національного музею Шотландії.

Спершу він просто жонглював запаленими факелами, а потім вдався до складнішого трюку. Розчепіривши ноги у шпагаті, вперся ними в колони, й не покидаючи жонглювання, почав дертися нагору. Публіка шаленіла, збиваючи долоні в оплесках. Коли штукар дістався фриза, то звернувся до натовпу з такими словами:

— Шановні добродії і добродійки, сподіваюся, для вас не буде одкровенням той факт, що сучасними ЗМІ керують чорні маги, що звуть себе медіа-магнатами та продюсерами. Аферисти різних мастей і ґатунків маніпулюють вашою свідомістю, відбираючи право бути собою. Телебачення та інститут реклами зовсім втратили повагу до вашої індивідуальності. Настав час покласти цьому край. Годі бути мовчазною гичкою, рабами маніпулянтів. Я закликаю вас позбутися всіх внутрішніх обмежень і забобонів. Робити лише те, що ви хочете, а не що потрібно. Їсти, спати, відпочивати саме тоді, коли ви хочете. Кохатися, з ким ви хочете і де ви хочете. Вчитися, у кого хочете і працювати там, де ви хочете. Ви маєте право вбити того, хто стоїть на заваді вашим бажанням. Бо весь світ належить вам — вільним людям! (На цих словах натовп зааплодував.) А я в свою чергу готовий посприяти тому, щоб це бажання втілилося у життя. Ось ти, приміром, юначе, про що мрієш?

Вогняною кулею чоловік у тюрбані спустився на землю і став біля рудого єврейського хлопчини років дванадцяти.

— Я мрію створити таку комп’ютерну гру, щоб в неї всі грали, — відповів той, з явним американським акцентом.

— Як тебе звати?

— Марк Цукерберг.

— О’кей, Марку, тримай цей контракт, — пан у тюрбані випорпав з-під розцяцькованого зірками халата купу звичайних білих папірців формату А-4. — Нехай батьки прочитають його уважно і в разі згоди, за певних умов, ми підпишемо його і твоє бажання неодмінно здійсниться.

— А можна і нам подивитися? — потяглася за контрактом сімейна пара, яка тримала за руки чорнявого хлопчика років семи. — У нас синок мріє стати актором.

— О, супер! Давай швидше знайомитись, — пан протягнув хлопчику руку. — Я звуся Арно Монтеспан. Моя прабабця у дванадцятому коліні була дружиною Людовіка Чотирнадцятого і знаною у свій час відьмою. (У цьому місті натовп сколихнув сміх.) А тебе як звати, молодий чоловіче?

— Я Деніел Редкліф з Лондона.

— Мрієш зніматися в кіно і все таке, отримувати купу бабла?

— Еге ж, — прудко погодився малюк в окулярах, сміючись разом із батьками.

— Я допоможу тобі обов’язково, тільки нехай тато і мама уважно прочитають цей контракт, — протягнув батькам папірець.

— А можна мені подивитись? — звернулася до пана сумна білявка з дитячим візочком, в якому дрімала дівчинка років трьох.

— Звичайно, тримайте. Але давайте і з вами познайомимось. Як вас звати?

— Джоан.

— Дуже приємно, а мене Арно Монтеспан. Ким ви працюєте, Джоан?

— Ой, — важко зітхнула сумна білявка, — ким я тільки зараз не працюю, аби прогодувати себе і малечу…

— Зрозуміла багатьом історія, — із розумінням озвався пан у тюрбані, звертаючись до натовпу, — відмова від власних бажань, аби прогодувати родину. Диявольське гасло — "все найкраще дітям", на якому наживаються виробники товарів для дітей, які згодом пошлють вас під три чорти і помандрують своїми дорогами, залишивши батьків сам на сам із сумними думками про смерть. То чи варті діти того, аби занапащувати заради них власне життя? Проте це запитання риторичне, панове. О’кей, поїхали далі. Переінакшу запитання: ким ви мрієте працювати, Джоан, хто ви за покликанням?

— Я скоріше за все письменниця…

— О-о-о-о, як цікаво. І про що ж ви пишете?

— Я пишу дитячі казки про маленького хлопчика, який володіє чарівними здібностями.

— Містика і чаклунство це прекрасно! В якому видавництві друкуєтесь?

— У тому то й справа, що ні в якому. Мені відмовили у дванадцяти видавництвах…

— І про що ви мрієте?

— Я хочу, аби ці казки читали в усьому світі.

— Це легко зробити. Прочитайте уважно контракт і, якщо ви погодитесь на його умови, нам варто тільки в нього вписати ваші реквізити, зазначивши термін дії.

— Але, як я бачу, контракт треба підписувати кров’ю… — здивовано спитала у в’юнкого пана білявка, занурившись у текст.

— А як ви хотіли? — пан пильно зазирнув письменниці в обличчя. — Це неодмінна умова подібних контрактів. Кому, як не вам це знати, Джоан?

— Я думала, що подібне існує тільки у казках… — ніяково знизала та плечима.

— "Сказка ложь, да в нєй намьок, добрим дєвіцам урок", — голосно процитував штукар парафраз російського поета Пушкіна в оригіналі.

— О, так ви і по рускі умєєтє? — озвався з натовпу миршавий чоловік років сорока з мутними мокшанськими очима, який представився Володимиром й прихопив із собою десятка півтора контрактів, пояснивши: — Ето для моих друзєй с коопєратіва "Озєро", для которих, как вообщєм і для мєня, Пушкін — єто наше всьо!

Тим часом натовп дійсно розбирав папірці як гарячі пиріжки.

— Увага, акція! — вигукнув в’юнкий пан, коли контракти, роздруковані на звичайному принтері, скінчилися. — Той, хто першим наважиться підписати угоду публічно, прямо зараз отримає право на здійснення мрії поза чергою!

— Я готова! — першою вигукнула сумна білявка, відсунувши вбік дитячий візок зі сплячою дитиною. — Що для цього треба?

— Ось я дістаю додаток до контракту, куди треба внести основні дані, вписати своє ім’я, а потім вколоти пальчика чарівною срібною булавочкою, яку можна залишити собі як сувенір на згадку про цю вікопомну мить.

Монтеспан випорпав з-під халата довгу голку в одноразовій упаковці, продемонструвавши її публіці.

— Стерильність і гігієна понад усе!

— Заповнюйте контракт, — білявка рішуче протягнула йому кулькову ручку. — Мене звати Джоан Роулінг, тридцять один рік. Народилася в містечку Йейт у Глостерширі. Розлучена, маю доньку Джессіку трьох років. За фахом лінгвіст. Деякий час працювала в організації "Amnesty International". Рік тому написала дитячий містичний роман. Мрію бути всесвітньо визнаною письменницею і за десять років мати мільярд доларів на рахунках.

"Ого!" — прошелестіло натовпом.

— Так вже й мільярд? — поцікавився Монтеспан, нашвидкуруч заповнюючи контракт прямо у неї на спині.

— Не менше! — категорично заявила білявка. — Я мрію стати найбагатшою письменницею в історії людства!

— Не проблема, — він вписав суму в необхідний рядок. — Які є ще побажання?

— Все інше за класичним зразком… "Я маю бути шанованою в суспільстві людиною. Ви маєте оберігати мене від наглої смерті й нещасних випадків, від людського осуду. Я маю право ходити до церкви і подавати всім приклад високоморальної поведінки. А ще багато подорожувати й розуміти всі мови світу. Зрештою, я маю померти своєю смертю в оточенні близьких мені людей…"

— Термін дії контракту?

— Максимальний.

— Тобто п’ятдесят років від сьогоднішньої дати? О’кей, вписуємо: третє серпня тисяча дев’ятсот дев’яносто шостого року. Термін закінчення контракту та сама дата, тільки у дві тисячі сорок шостому році. Все?

— Наче все.

— Тепер лишилося його підписати.

— Я готова, — білявка розкрила одноразовий пакетик, і, задерши руку вгору, демонстративно вколола себе у великий палець лівої руки, приклавши його до паперів.

Натовп ахнув.

— О, тато, дивись, це ж місс Роулінг!!! — засміялася неподалік білява восьмирічна дівчинка, яка, аби краще побачити, що відбувається у центрі натовпу, видерлася з татком на високу балюстраду музею. — Ти ж надрукуєш її книжку про Гаррі Поттера? Вона мені дуже сподобалась?

Засновник лондонського видавництва "Bloomsbury"Найджел Ньютон допіру був не певен, що він хоче це робити. Дивакувата книжка молодої письменниці з Единбурга справляла на нього гнітюче враження, бо була повна всілякої містики, аби не сказати, відвертої диявольщини, загорнутої у строкаті фантики карколомних пригод. Проте восьмирічна донька, якій він читав на ніч окремі глави, була в захваті. Видавець і не думав зустрічатися з Джоан під час цьогорічних відвідин Единбурга, куди вивіз на уік енд всю родину, аби подивитися на святкову карнавальну ходу. І треба ж такому статися, що зранку на майдані перед Національною галереєю вони зустріли саме її.

— Місс Роулінг, місс Роулінг, — замахала рукою з балюстради восьмирічна донька Найджела, — тато читав мені вашу книжку, вона суперова! Він обіцяв її надрукувати…

— Крістін, не кажи дурниць, — спробував видавець поставити маленьку вигадницю на місце, але натовп вибухнув оплесками.

"Ну о’кей, надрукуємо тисячу примірників і на тому край, — подумав про себе, — невеликі витрати, а дитині буде приємно!"

— О’кей, Джоан, я надрукую твою книжку! — гукнув до письменниці.

Оплески натовпу переросли в справжні овації.

— Мрії мають здійснюватися! — вигукнув пан у тюрбані й перетворившись на шарову блискавку, миттю розчинився у повітрі.

Редакція сайту не несе відповідальності за зміст блогів. Думка редакції може не збігатися з авторською.

3
Коментарі
2
3
Смішно
27
Цікаво
2
Сумно
5
Треш
Чтобы проголосовать за комментарий или оставить свой комментарий на сайте, в свою учетную запись MyOboz или зарегистрируйтесь, если её ещё нет.
Зарегистрироваться
Показать комментарии
Новые
Старые
Лучшие
Худшие
Комментарии на сайте не модерированы
Україночка Щира
Україночка Щира
Чудесный отрывок из чудесного романа. Да мечты сбываются,но есть и расплата.
Показать комментарий полностью
Валерьевич Валерий
Валерьевич Валерий
У мовного дебила шлак в голове. Давай петух Мухтар петушарский вылазь из своей Польши и как настоящий украинец пиздуй в АТО а то ведёшь себя петушарский как блядь...
Показать комментарий полностью
Podkowa Dmytro
Podkowa Dmytro
Поясніть мені, недолугому, в чім "мораль" цієї "казки", яку я прочитав, потративши на це 15 хвилин мого життя?
Показать комментарий полностью

Наші блоги