Візьміть участь
у розіграші
двох квитків на концерт гурту «Антитіла» Взяти участь
Приз
Конкурс
ГоловнаБлоги

/Суспільство

Ворог уміло зіграв на амбіціях Філарета — капелан Мединський

Заява колишнього предстоятеля Української православної церкви Київського патріархату Філарета, зроблена на початку травня, справила ефект вибуху бомби.

Він заявив, що насправді УПЦ КП не ліквідовано. І висунув звинувачення на адресу президента Петра Порошенка і лідера новоствореної Помісної церкви України митрополита Епіфанія в обмані, бо вони начебто обіцяли Філарету, що саме він де-факто керуватиме новоствореною церквою. Ці різкі заяви вже розцінюються як серйозний удар по ПЦУ.

Наскільки серйозні наслідки може мати цей удар, навіщо Філарету атакувати новостворену церкву, на постання якої він поклав життя і як цією ситуацією можуть скористатися вороги України, OBOZREVATEL запитав у палкого прихильника ідеї єдиної помісної церкви, військового капелана, священика УГКЦ Миколи Мединського.

— Що, на вашу думку, спонукало Філарета до таких різких заяв — і які наслідки може мати наявна ситуація для новоствореної ПЦУ і України в цілому?

Зараз особливо активізуються антиукраїнські сили. Як бачимо, не тільки в житті суспільства, але і у житті церкви вони роблять свою справу. Росія має величезну практику роботи інформаційно-пропагандистського відділу. На них працюють цілі інститути, на фінансування цієї діяльності по всьому світу виділяються мільярди. Когось десь вони купують. Когось чимось залякують. А десь працюють як добрі психологи, маніпулюючи та граючи на амбіціях окремих особистостей, окремих прошарків суспільства, а десь і цілого народу.

Яскравий приклад цього нещодавній передвиборчий марафон, у ході якого наше суспільство було розбите та подрібнене і люди, забувши, що у нас триває війна з Росією, фактично воювали одне з одним.

Втім, маю зазначити, що десь нами маніпулює ворог, але у багатьох випадках наші амбіції без будь-якого поштовху чи підживлення ззовні працюють на руку ворогові.

— Вважаєте, що у випадку з Філаретом йдеться про амбіції?

На мій погляд так. Не хотілося б вірити в те, що патріарх Філарет кимось куплений чи кимось заляканий, чи грає на боці якихось антиукраїнських сил. Не хочеться навіть припускати подібного.

Але все, що нині відбувається, працює проти України, проти української державотворчої ідеї і проти українського народу загалом. Бо ж питання Томосу, питання помісної православної церкви — це не є питання лише православних. Це дуже важливо для всіх без винятку українців.

Росія завжди використовувала і мову, і церкву, зокрема, як зброю для маніпуляції чи вже анексованим народом, чи народом, який вона тільки намагається анексувати. Завжди вони і мову, і церкву використовували як зброю для нав’язування своїх імперських цінностей, амбіцій, цінностей "русского міра" загалом.

І саме тому, аби обстояти інтереси Української держави і народу, нам необхідно якомога активніше і швидше витіснити будь-яку присутність Росії та її смертоносного "русского міра" на теренах нашої країни. Їхня церква — так звана Українська православна церква Московського патріархату, а де-факто — Російська православна церква в Україні — це їхній ідеологічний стрижень, їхній форпост. Щоб їх витіснити, щоб допомогти суспільству звільнитися від зомбування ідеями "русского міра", маємо використовувати всі можливі важелі.

І ідея створення помісної, визнаної іншими церквами, православної церкви в Україні, якнайкраще відповідає цим вимогам. І здатна допомогти звільнити нашу землю від впливу Росії і російської церкви, через яку Російська імперія активно діє у нашій країні.

Саме тому створення і зміцнення ПЦУ — в інтересах не тільки православних, а цілого українського народу. Незалежно від віросповідання, конфесійної приналежності чи політичних вподобань — це є інтерес всіх без винятку українців.

Вважаєте, зараз ПЦУ щось загрожує?

— Те, що нині відбувається, несе загрозу втрати Томосу. Константинополь вже відреагував на заяви Філарета досить різко — і така реакція зрозуміла. Через свій інформаційний центр Константинополь заявив, що все, що говорить Філарет — це неправда. Не було ніяких домовленостей про те, що всередині церквою керуватиме він, а Епіфаній займатиметься виключно зовнішніми питаннями. Не було ніяких домовленостей щодо того, що УПЦ КП продовжуватиме діяти. Тут заява Константинополя не дозволяє жодних подвійних тлумачень: все, сказане Філаретом — неправда.

Давайте з'ясуємо, чого ж ми насправді хочемо? Чи ми хочемо максимально створити умови для укріплення помісної церкви — чи прагнемо якусь одну групу протиставити іншій? Зрозуміло, що перше: нам потрібна якомога ширша сфера впливу, сфера діяльності.

Я до чого веду? До того, що речі треба називати своїми іменами. Філарет дійсно дуже багато зробив для становлення ПЦУ. Надзвичайно багато. Я особисто його дуже поважаю — тому і відмовляюся вірити, що те, що він робить — він робить свідомо. Але з усією повагою, постать Філарета ніколи не сприймалася всіма без винятку однозначно.

Наприклад, в Українській автокефальній православній церкві іноді було досить різке несприйняття особи Філарета. Мені колись випало побувати на їхньому Соборі, коли помер попередник чинного предстоятеля УАПЦ Макарія митрополит Мефодій у 2015-му році і обговорювалася кандидатура нового предстоятеля. Ми там були присутні як представники "Правого сектора", просили не обирати нового предстоятеля, а натомість об'єднуватися з Київським патріархатом в інтересах держави і задля посилення позиції української церкви. І там я побачив досить серйозне несприйняття саме постаті Філарета.

Так само певне несприйняття було і у деяких єпископів, котрі з московської церкви переходять до ПЦУ.

Тому тоді, коли Філарет відійшов убік, давши дорогу Епіфанію, я написав, що це третя людина з усіх, кого я пам’ятаю за свого життя, хто є для мене беззаперечним духовним лідером. Перший — Папа Іоанн Павло ІІ, другий — блаженнійший Любомир. Третього я побачив у Філареті. Я й до того його поважав, але коли побачив, як він, зробивши величезний внесок у побудову помісної церкви, відходить, аби уникнути непорозумінь і несприйняття — моя повага зросла багатократно. Що ж, можливо, я помилявся…

Те, що відбувається зараз, жодним чином не сприяє зміцненню і утвердженню Помісної церкви України. Фактично це дія в інтересах ворога, в інтересах Росії, котра зацікавлена у подробленні українського суспільства і його ослабленні. Але аж ніяк не в інтересах Української держави.

І якщо так триватиме, Константинополь може відкликати Томос. Оскільки українська церква ще не стала достатньо на ноги.

Але будемо сподіватися, що цього не станеться.

Що скажете стосовно отого розлогого обґрунтування позиції Філарета, яке від його імені було поширене кілька днів тому?

— Жодної ґрунтовної позиції там немає. Окрім хіба що розмірів тексту. Зараз він основну ставку кладе на те, що ПЦУ потрібен статус патріархії, а не митрополії.

А хіба це для Філарета стало новиною? Хіба він не знав, на яких умовах Константинополь дає Україні Томос, коли сам відходив убік і вітав створення ПЦУ?

— Він стверджує, що там були певні усні домовленості. Що фактично церквою керуватиме Філарет, як я згадував уже, а Епіфаній представлятиме інтереси церкви у зовнішній політиці.

Такі домовленості могли існувати?

— Гадаю, це неправда. На Соборі були присутні єпископи УАПЦ, про чию позицію я вже згадував — якби щось подібне було, вони би це оскаржували. На Соборі були присутні представники Константинополя, які так само оскаржували б ці питання. Там були двоє єпископів Московської церкви, котрі перейшли… Тому, гадаю, це неправда.

Чи поділяєте обурення Філарета тим, що ПЦУ має статус митрополії, а не патріархії? У чому саме статус митрополії обмежує українську церкву?

— Нічого страшного в тому, що ПЦУ отримала автокефалію у статусі митрополії, наразі я на бачу. Укріпившись, утвердившись, об'єднавши у собі більшу частину православного суспільства України, за кілька десятиліть, а може і років, вона зможе порушувати питання про надання їй статусу патріархії. Але порушувати це питання зараз, коли з УПЦ МП в ПЦУ перейшло близько тисячі парафій, а залишилося твердих десять тисяч — це є не мудро.

Але фактично жодної загрози статус митрополії не несе. Існують церкви зі статусом митрополії, котрі користуються всіма правами патріархії. Існують навіть православні церкви у статусі архієпископії, котрі мають всі права патріархії. Тобто цей статус — досить умовна річ.

Звісно, хотілося б того. 60% всіх парафій РПЦ розміщені на території України. Якщо вони перейдуть до ПЦУ, а на додачу українські православні церкви нарешті досягнуть єднання — українська церква має всі шанси стати найбільшою православною церквою у світі і другою за величиною — після римо-католицької.

Все це попереду. Зараз зроблено дуже важливий крок — і треба всі зусилля спрямувати на те, щоб утвердитися, зміцнити свої позиції. Треба робити все, щоби максимально обстояти права ПЦУ, затвердити ті парафії, котрі перейшли, створити сприятливі умови для переходу інших парафій, зокрема у великих містах, щоб повернути українській церкві лаври — Почаївську, Києво-Печерську. От тоді вже можна буде говорити про потугу ПЦУ і порушувати питання та подавати прохання про надання їй статусу патріархії.

Тим більше, є моменти, коли, подібно до того, що говорить Філарет, всередині церкви — один статус, а назовні подається інший. От взяти нашу Українську греко-католицьку церкву. Ми десятки років ідемо до надання статусу патріархії. Але всередині главу церкви поминаємо як патріарха, хоча він має статус верховного архієпископа. Хоча Папа Римський зараз говорить про якийсь сюрприз для греко-католицької церкви. За кілька днів побачимо, який подарунок приготували для нас із Риму. Це перше.

Друге — обнадійлива досить ситуація зі співпрацею блаженнійшого Епіфанія з патріархом Святославом. Між УГКЦ і ПЦУ встановилися тісні відносини, співпраця. І Епіфаній та Святослав навіть говорять про можливе єднання наших церков у майбутньому. А наразі йдеться про тісну співпрацю. Про що наш народ мріяв століттями? Про єдність. Чого ми просимо у Господа віками? Єдності. Що дає нам силу, основу і фундамент для нашого народу? Єдність!

Знаєте, я гадаю, вичерпну відповідь про те, що нині відбувається і що робить насправді Філарет, можна знайти у Сьогоднішньому Євангелії. Христос каже: "Я зійшов із неба не для того, щоб Мою волю чинити, а волю Того, хто Мене послав". Бачимо, що навіть Христос, Син Божий, котрий прийняв тіло — навіть він робить наголос на необхідності відкинути амбіції людської природи на користь Божественної волі Отця. Коли кожен із нас, будучи невід’ємною складовою української нації, повністю відкидатиме особисті амбіції і насамперед дбатиме про інтереси Української держави, співпереживатиме проблемам нації та сповідуватиме національні цінності у повсякденному житті — результат ми дуже швидко побачимо.

Запитайте себе: те, що робить Філарет зараз, те, що він говорить — воно в інтересах України чи на руку ворогу? Воно — на руку ворогу. Відповідно, воно суперечить здоровому глузду і не має під собою жодної виправданої позиції.

Заяви Філарета вже завдали певної шкоди. І ця шкода зростатиме, якщо він не впорається з амбіціями. Чи можна щось зробити, аби мінімізувати негативні наслідки?

— Не треба говорити про якусь серйозну шкоду. Те, що зараз сталося, наразі не набуло "червоного рівня" небезпеки.

Проблеми у житті суспільства, у житті церкви — це те, що притаманне живому суспільству, демократичному суспільству і живій, чинній, воюючій церкві. Це не є корисно, здорово — але це нормально, природньо.

У російській церкві нічого подібного навіть уявити не можна. У них зовні все виглядає наче ідеально, але насправді там панує дух тоталітаризму. Як і в Російській державі загалом.

У нашому ж суспільстві (ми бачимо це під час виборів) кожен має свою думку і власну позицію. Нам не є добре від того, бо ми ніяк не можемо дійти до однієї думки і завершити нарешті державотворчий процес. Та і, як бачимо, церковнотворчий — так само. Але це є дух свободи. Це дух демократичного суспільства. Це притаманно живій спільноті, живій церкві — а не пам’ятнику. Бо ж пам’ятник чи скульптура з воску може виглядати як жива — але від того ні краплини життя в ній не додається.

Що стосується ситуації: поки не відбулося нічого такого, аби бити у дзвони і впадати в паніку. Тим більше, я певен, що і єпископи зроблять правильний вибір, і Філарет, сподіваюся, не буде ситуацію нагнітати до кінця. Філарет дійсно зробив дуже багато. Його поважають майже всі, хто був в УПЦ КП — та й не тільки. Єпископи, священики поважають. Тож, можливо, до цієї його слабинки вони поставляться поблажливо та з розумінням. І десь частково проігнорувавши, дадуть можливість, щоб ті емоції вирвалися назовні. І на тому, якщо Господь благословить, воно потихеньку і закінчиться.

Воно би, може, і закінчилося якби це все умисно не роздувалося…

— Так звісно що Росія роздуватиме. Вони роздмухуватимуть будь-яку ситуацію. Більше того, Філарет — літня людина. І він, як багато сильних лідерів, має оту амбіцію якоїсь гордині. Він розбудовував — а тут отак сталося. І десь хтось зіграв на якомусь слабкому його нерві. Я так думаю. Гадаю, тут не обійшлося від промосковських "щупалець". Я ж уже казав, що російські спецслужби пустили свої інформаційно-пропагандистські "щупальця" по цілому світові, не кажучи вже про наше суспільство. І вони віртуозно грають музику розбрату. Вочевидь, десь їм вдалося зачепити якийсь болючий нерв патріарха — і маємо те, що маємо.

Безумовно, вони роздуватимуть істерію, робити з цієї ситуації хтозна-що. А нам важливо говорити правду. І подібні розбрати якомога більше ігнорувати, не робити з того якусь величезну біду чи проблему. Наскільки це вдасться.

Зараз у нас є інша чудова новина, чудова подія, про котру можна і треба говорити — закон про мову підписаний! Всім нам дуже важливо перемкнутися з негативу на позитив. І якщо зараз почати багато говорити про цю подію (а вона наклалася у часі на ситуацію із заявою Філарета) — то те, що відбувається навколо церкви, трохи відійде на задній план. І цю прикру ситуацію можна потроху почати забувати.

Більше того, після підписання закону про мову ми всі — активісти, небайдужі люди — мусимо докладати максимум зусиль, аби допомагати відповідним органам контролювати його впровадження у життя. Наголошувати в автобусах, в кафе, в магазинах, будь-де, щоб цього закону дотримувались. Якщо він порушується — викликати поліцію, звертатися до суду, робити все, аби створити максимально некомфортну ситуацію для тих, хто нехтує законом про мову.

Так що сьогоднішню ситуацію ми можемо вдало використати — з позитивним ефектом і в інтересах нашої нації.

Тим паче що мова не менш важлива для державотворення, ніж церква.

— Беззаперечно. Мова, церква, культура, традиції — це основні наріжні камені. Це те, що ідентифікує нас як націю взагалі. Росія, куди б вона не приходила, перш за все нав’язує свою мову. Зокрема через свою церкву. Пригадаймо, скільки разів забороняли книгодрукування українською. Скільки українських книжок з монастирів забирали і спалювали. Скільки разів українську мову забороняли взагалі — навіть для спілкування… Є мова — є ми. Немає мови — нас немає. Це зрозуміло.

Сподіваємося на краще. Але випробування будуть. Диявол не спить. І сили диявольські в уособленні Росії теж не сплять. І вони намагатимуться робити все можливе і неможливе. Роздуватимуть із мухи слона, аби поділити, пересварити між собою українців. Ми вже бачили це під час виборів. І не випадково одразу після них почався церковний розбрат. ФСБ працює. Російський інформаційно-пропагандистський відділ працює. Ми не повинні сприймати їхній продукт. Ми повинні чітко обстоювати власні інтереси та власні українські цінності.

В тій чи іншій формі протистояння з Росією триває століттями. Чому ми досі не навчилися обстоювати власні інтереси? Чому досі частина українців Росії вірить?

— Так, практика показала, що наш народ не надто багато чому у цьому напрямку навчився. Але це таке. У 2014-му здавалося, що і з армією у нас крайня біда. Але потихеньку навчилися, правда? Тепер — другий крок. Навчилися воювати на фронті збройному — час учитися воювати на інформаційному фронті. Тим більше що саме на ньому Росія в останні два-три роки концентрує основну увагу. Вони зараз ставки роблять не стільки на силове протистояння, скільки на маніпуляцію свідомістю суспільства.

Бо на фронті у них не дуже виходить, а тут вражаючі успіхи.

— Саме так. Але нічого. Нам трошки ще піднавчитися — і я певен, що ми і тут дамо достойну відсіч і пройдемося переможним маршем як у питаннях атак на суспільному фронті, так і на церковному, і на будь-якому іншому.

Бо відступати не маємо права. Та, в принципі, і нікуди відступати. Мусимо обстоювати своє!

Підпишись на наш Telegram. Надсилаємо лише "гарячі" новини!

Читайте всі новини по темі "Православна церква України" на сайті "OBOZREVATEL".

37
Коментарі
18
34
Смішно
52
Цікаво
25
Сумно
2
Треш
Щоб проголосувати за коментар чи залишити свій коментар на сайті, до свого облікового запису MyOboz або зареєструйтеся, якщо її ще немає.
Зареєструватися
Показати коментарі
Нові
Старі
Кращі
Найгірші
Коментарі на сайті не модеровані
Аполлон Безобразов
Аполлон Безобразов
"каждый имеет свое мнение и свою позицию. Нам это ничего особо хорошего не приносит, потому что мы никак не можем прийти к единой позиции и завершить наконец процесс создания государства. Да и, как видим, процесс создания собственной поместной церкви – так же. Но это дух свободы. Это дух демократического общества." ---- Это дух не демократического, а анархического общества. На Украине бардак, анархия и полное беззаконие, которое порождает как раз бесправие простых людей. На украине люди полностью бесправны, доказать простому человеку что-то в суде - почти бесполезняк. Правила (игры) жизни совершенно неконкретны и не гарантируемы, могут меняться по прихоти чиновника вплоть до противоположного. Безнаказанное нападение на суды или ментовки - это что, признак свободы и демократии? Напади так в Европе на полицейский участок, чтобы после приехало какое-нибудь пообие СБУ и сказало "отпустите их, так надо"...
Показати коментар повністю
Николаев Олег
Николаев Олег
Аполлон Безобразов, тебе если объяснить причины, так ты меня агентом Путина назовёшь и точно не поверишь. Я не отвечу тебе, мучайся и пучайся ))) Привет из Москвы. Конечно же ты справишься и без моего вонючего мнения, да )))
Показати коментар повністю
Николаев Олег
Николаев Олег
Да чего он скромничает? Не только Филарет помогает врагу. Врагу помогает и Порошенко, Парубий, Турчинов, Ляшко, Тимошенко, Зеленский, Коломойский, Аваков, Тягнибок, Фарион, Ницой, и все граждане Украины. И только этот украинец в идиотской сельской рубахе, которому не хватает за спиной советского ковра на стене с узорами а-ля 1965-й год, только он борется в врагом. Да чего там, он его победил.
Показати коментар повністю
Урбан Петр
Урбан Петр
У нас и так проблем хватает, нафига нам еще поповские разборки.
Показати коментар повністю

Блоги / думки