"Борітеся – поборете": як козаки долали епідемії
Попри те, що слово "карантин" різко увірвалося у наші життя лише цього року, різного роду обмеження, спрямовані на недопущення поширення особливо небезпечних хвороб існували багато сторіч поспіль. Саме слово походить з італійської мови і перекладається як "40 днів". Однак найвідомішим і найдієвішим методом боротьби з епідеміями карантин був не тільки в Італії, а й загалом по всій Європі.
На теренах України карантини теж практикують здавна. Чи не найдієвішими і не найжорсткішими карантинні заходи були на Січі. За сприяння Мужнього бренду КОZАЦЬКА РАDА OBOZREVATEL підготував розповідь про те, якими ж були карантини в українських козаків.
Вперше щось подібне до сучасного карантину з’явилося ще під час епідемії чуми, що охопила практично всю Європу у 14 столітті. Пошесть стрімко поширювалася континентом. І досить швидко люди зрозуміли, що чуму принесли заражені судна, які прибували до європейських портів з азійських та африканських країн.
Серед охоплених чумою європейських міст окремим острівцем досить довго залишалася Венеція. Втім, тодішнім венеційським правителям було зрозуміло, що проникнення смертельної недуги на територію міста – питання часу. У відчайдушній спробі відвернути невідворотне, міська влада ввела правило, за яким кожне судно, яке прибувало у венеційський порт, мало перед тим впродовж 40 днів простояти на якорі у морі.
Винайдений у Венеції спосіб протидії пошесті виявився досить дієвим. Тож його почали переймати і в інших містах та країнах.
Свого часу чума дісталася і до нинішньої території України. І головна заслуга у тому, що пошесть не винищила переважну більшість наших пращурів, належить козацтву.
У 1673 році Січ зазнала великих втрат внаслідок епідемії чуми. Вже тоді козацька рада прийняла рішення про відокремлення заражених куренів, що на той час було дуже прогресивним явищем. Але цей крок не допоміг: епідемія продовжувала ширитися територією України.
Коли розпочалася Визвільна війна, гетьман Богдан Хмельницький видав наказ про ізоляцію заражених населених пунктів. Наказ передбачав серйозний "стимул" до дотримання самоізоляції: на дорогах до ізольованих сіл і містечок встановлювали загороджувальні пости з шибеницями. І всіх, хто наважувався вийти із зараженої місцевості, одразу страчували.
У ХVІІІ ст. епідемії тривали. Особливо спустошливою була епідемія 1750 р. За розпорядженням кошового отамана Січі було збільшено кількість застав, заборонено рух людей через перевіз на Дніпрі. Був розроблений також план заходів щодо боротьби з епідемією. Він передбачав обов’язкове повідомлення про нові випадки хвороби, оточення заражених населених пунктів заставами з вогнищами. Хворих зводили на огороджені пустирі, а їхні будинки та речі – спалювали. Посланців та кур’єрів також затримували на карантин, а привезені ними листи тричі переписували…
Але навіть такі жорсткі заходи не допомогли уникнути пошесті: кількість померлих від чуми на Запоріжжі була значною. Хоча зрештою її таки вдалося подолати. Щоправда, всього на 10 років.
У 1760 році біля Січі померли двоє хворих на чуму чумаків, які поверталися з Криму. Це поклало початок новій епідемії чуми. Кошовий отаман наказав негайно зачинити всі крамниці, шинки, майстерні. Також було видано наказ про особливі заходи безпеки, збільшення кількості застав і караулів. Усі хворі козаки, незважаючи на зимові морози, були переселені з Січі у степ, де майже всі вони померли. Це були досить жорсткі заходи, але вони себе виправдали: у грудні 1760 р. епідемія вщухла.
Всю документацію, яка приходила на Січ, "знезаражували", проносячи над вогнем свічки. Таким чином робилася певна дезінфекція. Листи також могли вимочувати в оцті й навіть натирали часником. А перед прочитанням кореспонденція відбувала "карантин" у так званій "чумній коморі" у канцелярії.
Кілька хвиль епідемії навчили козаків: треба щось робити, аби не допустити повернення чуми. Тому до певної міри карантинних заходів дотримувалися на Запоріжжі і тоді, коли свідчень про новий спалах хвороби не було. Так, прибулі кораблі двадцять днів стояли за версту від Січі на карантині, а лише потім отримували дозвіл на пересування. Також задля попередження епідемій відходи у сміттєвих ямах козаки пересипали вапном.
Крім загальних заходів, здійснюваних козацькою старшиною, прості січовики також дотримувалися певних вимог, спрямованих захистити їх від інфекційних хвороб. Зокрема, вони обробляли свої сорочки та шаровари, руки та ноги дьогтем, що слугувало своєрідною дезінфекцією. Коням також змащували копита та хвости. Дьоготь був найпопулярнішим дезінфектором того часу.
Ще один засіб дезінфекції — горілка. Відразу після поховання померлих побратимів, козаки мали повністю обтерти оковитою своє тіло. Так само для дезінфекції використовували цибулю, різні пахучі трави. Дезінфікувати намагалися тим, що пускали дим у хату, заражені хати або курені спалювали разом із усім майном. Дезінфекцією та лікуванням займались так звані діди-січовики - старі досвідчені козаки.
Зрозуміло, що карантин та карантинні заходи не були і не є панацеєю від розповсюдження інфекційних хвороб, але вони до певної міри призупиняють їх поширення. Завдяки тому, що це свого часу зрозуміли козаки на Січі – на шляху поширення холери, чуми, тифу, навіть вошей було поставлено серйозний бар’єр. І, що дуже важливо, за дотриманням карантинних правил дуже пильно стежили самі козаки, бо розуміли, що життя та здоров’я – це основний пріоритет в усі часи та за будь-яких обставин.