16 листопада • оновлено в 23:15
МоваЯзык
Головна Блоги

/ Блоги - Суспільство

Українська армія: атрибут чи інструмент?

31.9т
Читати матеріал російською

До самого початку російської збройної агресії та війни за незалежність України всі генерації української влади вважали армію не стільки необхідним, скільки невід’ємним атрибутом держави. Президент, парламент і уряд приймали рішення, що стосуються армії, лише з точки зору проблем, пов'язаних з її існуванням і скороченням, а не з точки зору завдань із захисту країни.

В умовах "напівнезалежності", яка дісталася нам безкровно, активно процвітали ілюзії безпечного існування держави в оточенні демократичної Європи і "братніх" народів.

Повне знищення армії, як це не парадоксально, стримала відсутність коштів на скорочення кадрового складу та утилізацію озброєнь і боєприпасів. Інакше на початку війни ми б мали збройні сили в складі президентського полку і зразково-показового оркестру.

Часи змінюються, а поверхневе ставлення влади до питань безпеки країни залишається. Змінилася тільки риторика: армія-проблема в устах політиків перетворилася на армію-заслугу. Промовляючи ритуальну фразу про силу української армії, чергові політики при владі сяють, наче під час нагородження орденом.

От тільки сила української армії – не їхня заслуга. Армія сильна духом тих людей, які, часто - всупереч рішенням і діям влади, захищають свою країну.

За традицією в День Захисника України прийнято змагатися в красномовстві, я ж просто хочу сказати "дякую" кожному, хто був, є і буде в рядах захисників українського народу і держави.

А ще, не по-святковому, хочу поговорити про завдання.

У відповідь на питання, навіщо нам потрібна армія, будь-який з обивателів високих кабінетів, не замислюючись, відповість – для захисту країни від зовнішньої агресії.

Як правило, розуміння далі цієї фрази не заходить. А якщо питання розглянути в прив'язці до поточної фази російсько-української війни, то з'ясується, що мова йде про захист не всієї території суверенної України, а лише її залишків, не зайнятих окупантами і не "звільнених" від наших військ (!!!) в процесі розведення.

Невизначеність в розумінні завдань армії та відсутність державної політики щодо її реформування та зміцнення були закладені Порошенком в абсолютно поверхневу Воєнну доктрину України. Нова ж влада, яка не сформулювавши зовнішньополітичну стратегію, що відповідає національним інтересам, пішла второваним шляхом, що веде до мінського тупику.

Визначаючи завдання сучасної української армії, необхідно розуміти, що агресор здатний не лише багаторазово посилити військовий тиск на лінії зіткнення, але і перейти в повномасштабний наступ на всій протяжності "мирних" ділянок україно-російського кордону та нашого узбережжя.

Загроза масованого вторгнення паралізує волю багатьох політиків, які нескінченно повторюють, що у нас немає сил для протистояння в такій війні.

Вони мають рацію в тому, що у нас немає стільки солдатів і заліза, але водночас неправі тому, що головним фактором, що стримує агресора від такого вторгнення, повинна стати здатність української армії несиметричними діями нанести ворогові неприйнятну з політичної і економічної точки зору шкоду. Саме тому нам потрібна не контрактна, а професійна контрактна армія – гнучка, мобільна і добре озброєна.

Не можна скидати з рахунків і інший варіант розвитку подій – масоване використання агресором високоточної зброї.

Для того щоб її застосування з військової та економічної точки зору стало безглуздим, необхідно істотно змінити всю організацію оборони країни. Необхідно зробити її розподіленою – створити резервні центри прийняття рішень, оптимально розосередити всі види ресурсів, створити мережу помилкових цілей. Водночас має бути сформована повноцінна система територіальної оборони, здатна, в разі масованого удару по центрах управління армією і державою, утримати ситуацію на час, необхідний для відновлення управління військами і мобілізації резервів.

Така організація оборони призведе до того, що кількість рівнозначних для агресора цілей, які необхідно вразити для руйнування оборони, дезорганізації державного управління та дезорієнтації населення, зросте до неприйнятної з точки зору використання дорогої високоточної зброї.

Головною опцією, яку Україні, та й усьому світові, активно пропонує путінський режим, є війна, що поєднує енергетичний шантаж, кібернетичні атаки на об'єкти критичної інфраструктури супротивника, агресивне використання ЗМІ, соціальних мереж і протестного потенціалу населення об'єкта агресії. Все це підкріплюється діями диверсійно-розвідувальних груп і "п'ятою колоною", частково легалізованою у всіх гілках і на всіх поверхах влади.

В умовах такої війни Україна практично беззахисна – і справа тут не лише в можливостях армії. Всі складові сектора оборони і безпеки країни знаходяться в "пухкому" стані та абсолютно не адаптовані до сценаріїв агресії XXI століття.

Необхідно припинити хаотичні експерименти і почати вибудовувати систему оборони і безпеки країни на основі глибокого аналізу сьогоднішніх і майбутніх завдань та загроз. Фундаментом нової архітектури безпеки України має стати законодавче забезпечення, що однозначно визначає роль і місце кожної структури, а головне – чіткі правові основи їх діяльності в різних сценаріях розвитку подій.

Завдання армії перерахованим не вичерпуються.

Процеси, що відбуваються в Російській Федерації в умовах небажання путінського режиму займатися вирішенням наростаючих внутрішніх проблем, з високим ступенем ймовірності можуть призвести до розвалу російської держави і важко прогнозованих, але очевидно небезпечних для нас наслідків. Українська армія повинна бути готова до захисту країни в умовах, коли "токсичні бризки" полетять в різні боки.

Найважливіше на сьогодні завдання – звільнення Криму і Донбасу.

Очевидно, що останнє, чим країна повинна платити за повернення своїх територій – це людські життя. Але сподіваючись на політико-дипломатичні методи, необхідно пам'ятати відому істину: дипломатія лише тоді буває успішною, коли в тебе за спиною є сильна армія.

Я ж хочу запропонувати свою, нелінійну інтерпретацію цієї думки: наявність в нашої країни сильної і добре організованої армії буде провокуючим фактором для силового звільнення всіх окупованих територій, а отже, підштовхуватиме наших західних партнерів до посилення тиску на Росію для повернення і Криму і Донбасу тим самим "політико-дипломатичним" шляхом.

Упевнений, ми повернемо все: Крим, Донбас, Азовське море і захоплені агресором ділянки шельфу поблизу Одеси.

Але загроза зі Сходу нікуди не зникне. Нам з цим жити, і тому варто задуматися про нову компоненту Збройних сил України – сили стримування. Без їх створення в будь-якому збройному конфлікті нам доведеться воювати на своїй землі.

Зрозуміло, мова не йде про ядерну зброю, але наша країна володіє ракетними технологіями, і якщо, не затягуючи, розпочати створення сучасних неядерних боєприпасів великої потужності, то в досить короткі терміни ми зможемо отримати аргумент, що істотно знижує бажання зазіхати на нашу землю.

У сучасному світі нам завжди буде необхідна сильна армія, яка нагадуватиме, що з інтересами України потрібно рахуватися.

Протягом останніх років на тему реформи Збройних сил сказано і написано багато. Зроблено, на жаль, дуже мало. Ретельно завчена політиками "піонерська речівка" про незмінність курсу до НАТО не може компенсувати відсутність системної роботи з переходу на стандарти Альянсу, в першу чергу в питаннях ставлення до особового складу.

Якщо однією фразою висловити першочергове завдання влади в питанні зміцнення армії, то воно полягає в тому, щоб розвернути чергу.

Треба зробити так, щоб замість черги на вихід з армії, стояла черга на вхід.

Це непросте і багатогранне завдання, що вимагає скасування демотивуючих факторів і посилення мотивації для служби в армії. Якщо хтось думає, що мова лише про зарплатню, то це велика помилка.

Цього року владою в воюючій країні стало багато молодих людей, які знають про армію лише за голлівудськими бойовикам, а про україно-російську війну та окупацію і того менше.

Спеціально для них хочу вкотре повторити, що військовослужбовець-контрактник – це не солдат удачі, готовий за гроші ризикувати своїм життям.

В сильній армії у кожного солдата, що захищає країну, визначальним має бути почуття впевненості.

Впевненості не лише в правоті своїх дій, але і в їх законності.

Впевненості в тому, що в тилу його родина влаштована і захищена державою.

Впевненості в надійності зброї, яку йому дала країна, в командирах, штабах і тилах.

Впевненості в тому, що його – живого, пораненого або загиблого – не залишать на полі бою або не забудуть в полоні.

Кожен воїн і його родина мають бути впевнені, що в разі поранення або загибелі для держави і армії солдат або родина загиблого будуть об'єктом особливої турботи, а не тягарем.

Для такої впевненості нам всім – і владі, і суспільству – необхідно багато чого змінити. І бездумний турборежим для таких змін вочевидь не підходить.

На завершення хочу нагадати дуже глибоку думку маршала Маннергейма, який говорив: "Війна – це справа не лише армії. Це доля всієї нації".

З Днем Захисника України!

Підпишись на Telegram-канал і подивись, що відбудеться далі!

Читайте всі новини по темі "Війна на Донбасі" на сайті "OBOZREVATEL".

Редакція сайту не несе відповідальності за зміст блогів. Думка редакції може не збігатися з авторською.

31
Коментарі
41
39
Смішно
80
Цікаво
5
Сумно
22
Треш
Чтобы проголосовать за комментарий или оставить свой комментарий на сайте, в свою учетную запись MyOboz или зарегистрируйтесь, если её ещё нет.
Зарегистрироваться
Показать комментарии
Новые
Старые
Лучшие
Худшие
Комментарии на сайте не модерированы
Гусенцова Галина
Гусенцова Галина
И не атрибут и не инструмент - Это позор какой то.
Показать комментарий полностью
Исаев Максим
Исаев Максим
Украинская армия - это не атрибут и не инструмент! Украинская армия - это дешёвая шлюха, которую в разных позах и со всех сторон ипут ополченцы!
Показать комментарий полностью
Kutovoy Yuriy
Kutovoy Yuriy
Некоторые "дождались" своих у власти - не обольщайтесь!
Показать комментарий полностью