19 вересня • оновлено в 09:56
Головна Блоги

/ Суспільство

Пропади вони пропадом: принижуватися перед політиками не буду - Юсупова

59.9т Читати матеріал російською

Її називають "світською левицею", "кумою Тимошенко", тусівницею, бізнесвумен. Багато хто її не любить за гострий язик і прямоту, а вона нікого не слухає і впевнено робить свою справу — займається волонтерством в українських госпіталях.

Про те, що зараз відбувається у Київському госпіталі, про волонтерські війни, а також про те, хто з політиків і відомих людей надає допомогу пораненим, читайте в ексклюзивному інтерв'ю OBOZREVATEL із волонтером Київського госпіталю — Наталією Юсуповою.

— Як "світська левиця" потрапила в госпіталь?

— Я на тусівках завжди дуже мало була, а зараз взагалі не буваю. Не знаю, звідки взявся цей штамп. Напевно, з програми "Світське життя" з Катериною Осадчою. Вона якось брала в мене інтерв'ю, і мене підписали "світська левиця", кума Тимошенко. Я ходила на Майдан, поруч живу, ходила туди з друзями. Ми брали участь в усіх опозиційних мітингах, були на революції. Хлопцям, які були на Майдані, носила продукти, цигарки.

А потім, коли почалася війна, я в інтернеті побачила пост волонтера про те, що в госпіталі є нестача, відразу ж, не думаючи, написала їй. Вона мені, правда, відповіла, що краще не приходити, а допомогти матеріально. Я запитала, а чому не приходити? Що принести? Вона попросила принести полуницю. Я поїхала на базар і купила найкращу полуницю, привезла. І в той же вечір був скандал, тому що хтось написав, що я приїхала в госпіталь попіаритися і що я привезла гнилу полуницю.

Навіщо це було зроблено?

— Не знаю. Я людина з іншого світу. Всі чомусь вважають, що ця війна для бідних, вона не стосується ніяк вищого ешелону. А я знаю, що чимало багатих людей допомагало і допомагають. Найдорожче, що потрібне було для фронту, купували люди, які можуть собі це дозволити. Звичайні люди теж багато збирали. У мене є інформація, що забезпечені люди передавали на фронт і по 50 тис. доларів, і по 100. Це було на початку війни, у 2014 році. Я ніколи не займалася зоною АТО, я обрала госпіталь. Після цього скандалу наступного дня я прийшла у госпіталь, ми на місці все з'ясували. Виявилося, що це була телеведуча з якогось каналу, і вирішила, що я прийшла попіаритися. Ну ось так я і залишилася у госпіталі.

— Хто зараз допомагає, чи багато волонтерів у госпіталі?

Стільки часу минуло з початку війни. Напевно, 90% волонтерів, які були спочатку, пішли. З 2014 року залишилося кілька людей. Хтось влаштував своє особисте життя, хтось пішов працювати. Мої дві подруги, які раніше активно допомагали, зараз вже не мають такої можливості. Я людина, яка має кошти, тому можу перебувати тут постійно.

Мене спочатку називали "клята мільйонерка". А потім з'явилися чутки про те, що я тут наживаються. Я пояснюю, щоб нажитися потрібно тут заробляти мільйони, а тут зараз якщо нашкребеш 10- 20 тис. грн на місяць допомоги, то це дуже добре. Потреби, якщо подивитися по чеках, набагато більші. Я не належу до жодної волонтерської організації, і мені, крім як від звичайних людей, чекати іншої допомоги більше нема від кого.

Я ніколи не займалася протезуванням, вивезенням на лікування за кордон, медициною. Мене інші волонтери називають "кефір-котлети" моє завдання хлопців погодувати і одягнути. Іноді можуть хлопці попросити якісь ліки, знеболювальне, багато грошей іде на хіміотерапію для онкохворих військових, які списані з армії і їм лікування не оплачується державою. Велика проблема з тими воїнами, яких списали з армії. Доводиться збирати чималі суми на їхнє лікування. Часто доводиться домовлятися за консультації для воїнів і позапланові операції.

На жаль, на війні дуже багато людей заробили, відкрили бізнес. Для мене незрозуміло, як волонтер може за час війни відкрити свій бізнес. Коли в усіх бізнесменів справи кепські, у мене заробіток зменшився вдвічі, і то я можу собі багато чого дозволити. Але мене ніхто не бачить ні в Єгипті, ні в Туреччині. Я за п'ять років війни була щонайбільше разів три на морі, а інші волонтери, дивлюся, по 2-3 рази на рік до Єгипту, Туреччини та на інші курорти їздять, не соромлячись викладати свої фото у публічному просторі.

— Якщо порівнювати рівень допомоги у госпіталі військовим у 2014 році і зараз — що змінилося?

Якщо бути чесною, то держава, звичайно, набагато більше допомагає і у хлопців набагато більше чого є. У 2014-2015 рр. я щодня на 400-700 грн купувала хлопцям їжі. Всі палати були забиті. Всі відділення були забиті. Їжа, яку надавав госпіталь, була ну просто огидна. Пораненим хотілося їсти. Зараз, звичайно, і посуд змінився, і якість їжі. Почали давати іноді м'ясо, йогурти. Але є нюанси. Мене запитують: а що ви їм купуєте, якщо держава всім забезпечує? У нас додаткова допомога, вони під'їдають ковбасу, їм хочеться соків, м'яса, картоплі домашньої, фруктів і овочів.

Коли гарне харчування то й одужання відбувається набагато швидше. Якщо раніше на 1000 грн можна було купити продуктів на 50 осіб, то зараз на ці самі 1000 грн можна купити продуктів на 15 осіб. Я намагаюся, щоб холодильник був завжди повний. Адже до нас приходять хлопці з інших відділень. А також ми допомагаємо й Ірпінському госпіталю, де ситуація з допомогою від людей зовсім мінімальна.

— Чи приходять якісь відомі люди у госпіталь, політики, щоб допомогти пораненим?

У 2014-15 роках був бум. Було мало не модно сфотографуватися з воїном, прийти виступити. Дуже багато було людей. Приходили, допомагали. Зараз дуже мало приходять. З політиків приходить дружина Олександра Турчинова Анна Турчинова. Вона з перших днів і до сьогодні займається проблемами госпіталю. Допомагає з ремонтами. Ще Оксана Корчинська курує госпіталь. Ліля Підкопаєва, коли приїздить із США в Україну, завжди відвідує госпіталь. Юрій Віталійович Луценко приходив на День захисника вітчизни, він приніс хлопцям спортивні костюми, кросівки кожному. Роздав це без телебачення і піару. Він просто прийшов і привітав хлопців. Син Арсена Авакова зі своєю мамою не раз приходили і допомагали.

Знаю, що Віталій Кличко купував у госпіталь ліжка. У минулому році приходили 6 грудня на день ЗСУ президент Петро Порошенко з міністром оборони Степаном Полтораком. З державних структур Київська митниця нам дуже допомагає. Вони допомагають робити ремонти. Самі мене знайшли у Фейсбуці. Тупальський Сергій, керівник Київської митниці, особисто приходить, ходить по палатах, привозить продукти, одяг. Міністр інфраструктури, Володимир Омелян, також приходить особисто у госпіталь і допомагає. Це всі, хто зараз спав відразу на думку. Можливо, хтось допомагає і не афішує.

— Ви нещодавно написали розгромний пост про відвідування госпіталю Олегом Ляшком. Що сталося?

У День захисника вітчизни він приніс на честь себе буклети, на випуск яких витрачені великі гроші. Якби він, наприклад, привіз величезний торт хлопцям, просто від душі привітав це було б набагато важливіше пораненим, адже їм, по суті не потрібно нічого, головне відчути, що вони недаремно воюють, що їх тут цінують і поважають.

— Ви багато часу проводите у госпіталі, можна сказати, тут живете. Чи підтримуєте ви стосунки з хлопцями, які вже пройшли лікування і виписалися?

Звичайно. Ми спілкуємося, зідзвонюємося. Особливо на свята. Тепер я телефон на ніч вимикаю, бо хлопці вночі дзвонять, коли їм погано. На жаль, деякі спиваються через незатребуваність або особисті проблеми. Їхні мами іноді просять з ними поговорити. Так що мені доводиться іноді бути ще й психологом.

— Вони вас слухаються?

Я хлопцям всім кажу я тут ваша мама. Неважливо, скільки вам років, 20-40-60. Ви повинні мене слухатися в усьому. І слухаються.

— Чи є якісь особливі історії, пов'язані з вашими підопічними?

На щастя, дуже багато хороших, позитивних історій. У кожного хлопчика, який потрапив у госпіталь, є історія, що бере за душу. Багато на фронті знайомляться з дівчатами, привозять звідти наречених, дружин. Ось нещодавня історія: йому 50 років, їй 42 роки. Обидва були розлучені. У них дорослі діти. Були удвох на фронті, там познайомилися, одружилися і зараз чекають на спільну дитину.

— Чи проходять воїни після поранень психологічну реабілітацію?

У нас в країні такий менталітет, що якщо ти звертаєшся до психолога значить ти ідіот. Тільки нещодавно люди почали розуміти, що треба обов'язково працювати із психологом. Багато хто соромиться. Кажуть, ну я ж чоловік, як я можу із психологом працювати? Зараз на базі госпіталю є психологи, які щотижня приходять до воїнів і з ними проводять роботу. На жаль, реабілітаційного центу для солдатів із посттравматичним синдромом у нас як такого немає. Є Ірпінський госпіталь, у Хмільнику, у Пущі-Водиці, де проходять воїни реабілітацію, але саме спеціалізованого санаторію для воїнів АТО, де б вони проходили психологічну реабілітацію, у нас немає. Від когось пішла дружина, від когось дівчина, у когось проблеми із батьками через це багато хто спивається або хоче повернутися назад на фронт, бо там вони почуваються потрібними і шанованими, а тут вони приходять і розчаровуються.

Я була у Великобританії, і мені британський генерал розповідав, що їхні військові це окрема каста шанованих людей. Ніхто ніколи не зможе кинути камінь у військового чи плюнути в нього. Це незважаючи на те, що британці воюють на чужій території. А ми захищаємо свою країну.

Політика нашої держави не зовсім правильна, я вважаю. Треба порушувати кримінальні справи на тих, хто ображає військовослужбовців, ображає дружин і матерів загиблих воїнів. У нас у госпіталі був боєць без ноги, з високою ампутацією. Він розповідає, що коли стоїть на зупинці і намагається зупинити маршрутку, жодна маршрутка не зупиняється.

Також хлопці скаржаться, що коли стоять у військовій формі і намагаються зупинити маршрутку водії не хочуть зупинятися, бо знають, що це пільговик і не хочуть підвозити. Просто карати треба за таке ставлення до наших військових. Такого не може бути в жодній цивілізованій країні. Адже наші воїни це гідні люди, які не заслуговують на таке ставлення. Це ще одна причина того, чому я у госпіталі п'ятий рік приходячи звідти, де у нас відбуваються постійні скандали в країні, люди одне одного ображають, не поважають, приходячи в госпіталь до поранених відчуваєш повагу і любов. Вони мало того що вдячні, ще, як правило благородні люди.

— Не можу не запитати про волонтерські війни. Чи торкнулися вони вас?

Волонтерські війни це найбільший мінус за всі мої 5 років волонтерства. Безкінечний поділ, конкуренція. Мені, наприклад, ніхто не заважає. Нехай роблять свою справу, я за ними ніколи не стежу. Я розумію, що люди, які ніде не працюють, вони ж мають на щось жити, а вони тільки волонтерством займаються. Але не впійманий не злодій. Цим, напевно, має займатися керівництво госпіталю дивитися, хто займається волонтерством, на що вони збирають гроші.

З багатьма волонтерами з госпіталю у мене не склалися стосунки, тому що, по-перше, я з іншого кола, тобто для когось соціальний ворог, а по-друге, якщо я бачу, що люди ставлять лайк під тими постами, де мене ображають, якщо люди мене не поважають навіщо мені з ними спілкуватися? Мене можуть поливати брудом, але лише мала частина волонтерів може визнати, що відремонтовані палати, зроблений ремонт в їдальні, зроблений ремонт в кімнаті для персоналу. Зараз почали ремонт у лорвідділенні палати для воїнів. Це робимо ми все разом із небайдужими громадянами, я виступаю як організатор.

Я нікому не заважаю організуйте і зробіть краще за мене. Ми ремонтуємо не тільки Київський госпіталь, але і робили ремонт у Житомирському госпіталі. Відремонтували в ньому лорвідділення та гастровідділення і багато зроблено у травматології. Там були палати в жахливому стані, адже на його місці була стайня, вікнам і дверям було майже по сто років. Була вода холодна, гарячої не було. Ми ставили вікна, двері, обігрівачі. Але я перестала туди їздити, оскільки вони відмовилися від бельгійської гуманітарної допомоги. Сказали, що б/вешного їм не треба, що у них все є, хоча у них все старе в жахливому стані, хоча їм пропонували чудові меблі, чудові ліжка. Вони не захотіли нашої допомоги.

— Ви часто кажете, що здебільшого пораненим допомагають прості люди, хто вони?

Є неймовірні історії, це коли, наприклад, телефонує бабуся-пенсіонерка. А я від пенсіонерів принципово не приймаю допомоги. Кажу їм, що вам і так самим не вистачає. А мені вона дзвонить і каже дитинко, у мене золото залишилося ще з тих часів. І я кожен місяць ношу в ломбард, то каблучку здам, то ланцюжок, і якісь гроші з'являються. Ось якщо я не тобі, так іншим перешлю. І у мене клубок у горлі. Або дідусь буквально днями зателефонував мені і каже я ліки одні приймати перестав і у мене вікно у 1000 грн з'явилося вільних. Я кажу, дідусю, залиште собі, будь ласка, вам і так тяжко. А він мені нічого, моя хороша, я щось собі не куплю, якісь ліки, я протягну, поділяться сусіди, а я солдатикам передам.

Ось відповідь, чого я сюди ходжу. Мама мені свою пенсію завжди віддає для допомоги пораненим, я повинна її обов'язково прийняти. І завжди все готує, з такою любов'ю. Коли мене немає, вона мене заступає. Я її прошу не приходити, бо вона плаче тут весь час, їй потім погано. Важко людям у віці на це дивитися, вони ж більш сприйнятливі, добрі і чуйні. Дітки приходять, на свій день народження збирають гроші і передають їх хлопцям у госпіталь. Люди жертвують найостанніше. А є люди, яким все одно. Іноді мені кажуть ти не можеш засуджувати людей, які гуляють, відпочивають. Що їм тепер - закритися? Я завжди відповідаю, звичайно ні, хоча б привезіть продукти в госпіталь раз на місяць. Якщо не довіряєте привезіть самі, віддайте солдатам або перерахуйте кошти.

Завжди можна перевірити, на що йдуть перераховані кошти, є чеки. Прийдіть сюди один раз і подивіться. Я сама дуже недовірлива, мало кому довіряю. Люди приходять і кажуть, ви не ображайтеся, але ми повинні знати, куди йдуть кошти і наша допомога. Я не ображаюся, я навіть наполягаю на тому, щоб люди перевіряли, куди гроші йдуть. У хлопців у госпіталі все є, вони взуті-вдягнуті і нагодовані. Завжди краще у хлопців спитати, а не читати у Фейсбуці хто про кого що написав і як кого обізвав.

— Як до волонтерів ставиться держава, чи є якась допомога, підтримка?

Я завжди пишу ми і є держава. Я у 2014-2015 роках писала розгромні пости і проти Порошенка, і проти урядових структур, що у госпіталі нічого немає. Потім мій син, який живе і навчається за кордоном у Великобратанії, розклав мені все по поличках. У кожній цивілізованій країні є багато різних волонтерських рухів. Незважаючи на те, що, наприклад, США чи Великобританія багаті країни, волонтерські організації та різні фонди збирають кошти для допомоги армії, дітям тощо. Зайвої допомоги не буває ніколи.

Я сама собі держава в тому, що я не проситиму допомоги у наших політиків. Просити, принижуватися, коли вони не відповідають. Так хай вони пропадуть. Ми знайдемо інший спосіб і допоможемо разом нашим воїнам. Серед людей завжди знайдуться ті, які відгукнуться. Ми живемо у важкий час в країні, в якій щодня наші воїни віддають свої життя і здоров'я за наші мирні дні і ночі. Пам'ятайте про це.

Не набридаємо! Тільки найважливіше - підписуйся на наш Telegram-канал

4
Коментарі
22
11
Смішно
140
Цікаво
53
Сумно
4
Треш
Щоб проголосувати за коментар чи залишити свій коментар на сайті, до свого облікового запису MyOboz або зареєструйтеся, якщо її ще немає.
Зареєструватися
Показати коментарі
Нові
Старі
Кращі
Найгірші
Коментарі на сайті не модеровані
стоп рашизму
стоп рашизму
RESPECT
Показати коментар повністю
Комаров Ешлі
Комаров Ешлі
Княгиня! Красавица!
Показати коментар повністю
Кобзарь Эдуард
Кобзарь Эдуард
Молодец
Показати коментар повністю

Блоги / думки

ads pixel