Блог | Країні потрібна нова Конституція
У суспільстві довго був поширений міф про те, що українська Конституція мало не найкраща у світі. Хоча експерти завжди вельми критично ставилися до тексту нашого Основного Закону. Ухвалена вночі, з величезною купою правок, що приймалися з голосу, Конституція України була результатом складного компромісу різних парламентських фракцій. Народних депутатів тоді об’єднувала лише загроза винесення Президентом Леонідом Кучми на референдум проекту конституції, яка наділяла його майже диктаторськими повноваженнями.
Наслідком того прискореного нічного голосування стали численні протиріччя та популістські положення Конституції, які взагалі не мають механізму реалізації. А зміни, які були внесені до Основного Закону в грудні 2004 року, взагалі його поламали. Вони повністю розбалансували систему органів влади, створили безліч суперечностей у питаннях повноважень Президента, уряду, парламенту та місцевих органів влади.
Сьогодні політики, громадські активісти, правники дедалі частіше порушують проблему ухвалення нової конституції.
Дозволю собі зупинитися на найбільш принципових питаннях, які потрібно врегулювати при підготовці проекту.
Президентська чи парламентська?
Чимало дискусій точиться навколо питання оптимальної моделі державного устрою. Президентська форма правління передбачає передачу повноважень виконавчої влади президенту. У парламентській республіці функції глави держави виконує прем'єр-міністр, а посади президента взагалі може не бути або він виконує лише церемоніальні функції. Якщо президент залишається, то обирати його можна як на загальнонаціональних виборах, так і в парламенті.
Гадаю, тут потрібно враховувати не тільки досвід інших держав, а й історичні особливості українців, наші багатостолітні традицій.
В Україні ніколи не було особливого пієтету до влади. Вона ніколи не мала якогось сакрального значення. І хто би не був президентом чи прем’єр-міністром, він за лічені тижні після обрання стає непопулярним.
Читайте: А король-то голий!
Ще в другій половині XVII століття французький інженер-картограф Боплан описав політичний устрій українців як дуже демократичний, але з певною особливістю: українці починають висловлювати незадоволення владою вже на наступний день після її обрання. Тому кожні два роки відбувається бунт.
Така критичність уберегла Україну від авторитаризму, поширеного на просторах колишнього Радянського Союзу, але вона не дає можливості політичним силам спертися на широку підтримку громадян при проведенні реформ. За таких умов жоден обраний лідер не може здобути більшість для ухвалення необхідних законів. Але всю відповідальність за стан економіки несе він. Президентська модель державного устрою США базується на двопартійному Конгресі. При цьому, як правило, перші два роки він спирається на більшість, яку формує його партії в Палаті представників та Сенаті. Зрозуміло, що нічого подібного в Україні не буде, мабуть, ніколи.
Суто парламентська модель теж навряд чи буде ефективною в українських реаліях. Бо за всі роки незалежності в нас не було навіть річного періоду роботи сталої більшості в парламенті. Тому уряду постійно доводиться шукати голоси для ухвалення законів не тільки в проурядовій більшості, а й у тих парламентських фракціях, які за логікою мають бути в опозиції. А якщо в складі парламенту зберігаються мажоритарники, тоді проурядова більшість взагалі погано керована. За таких обставин уряд ніколи не буде сильним. При цьому об’єктивно прем’єр-міністр, на відміну від президента, має куди менше можливостей для ухвалення одноосібних рішень. У мирний час на це ще можна було б заплющити очі. Але в умовах зовнішньої агресії це становитиме реальну загрозу українській державності.
Отже, ми не зможемо обійтися без президентсько-парламентської моделі державного устрою, у якій нам потрібно мати сильного президента і водночас ефективний уряд, який повністю відповідатиме за стан економіки й добробут громадян. Але для такої моделі необхідно забезпечити чіткий розподіл зон відповідальності.
Хто за що відповідає
Президент має відповідати за безпековий блок і зовнішню політику та мати певні повноваження гаранта конституції. Натомість уряд повинен нести відповідальність за діяльність усіх органів виконавчої влади, які забезпечують функціонування економіки. Саме парламентська більшість має призначати всіх міністрів (окрім міністрів оборони та закордонних справ), інші центральні органи виконавчої влади, включно з Фондом державного майна, Антимонопольним комітетом, Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку тощо. Лише главу Нацбанку має подавати на затвердження парламенту президент. Бо це забезпечуватиме незалежність банку від уряду та виключатиме неконтрольовану емісію грошей для фінансування його діяльності.
Що ж до уряду, то в конституції потрібно посилити роль міністрів. Як відомо, на сьогодні в нас, окрім Кабінету Міністрів, є ще його секретаріат. З радянських часів це, по суті, окремий уряд при прем’єр-міністрі. Без підписів чиновників, яких ніхто не знає, міністри не можуть винести на засідання Кабінету Міністрів жодного проекту нормативного акта. Хоча відповідальність за реалізацію галузевої політики уряду несе саме міністр. Тому відповідно до європейських стандартів секретаріат Кабінету Міністрів має бути переформатований у секретаріат прем’єр-міністра, покликаний забезпечувати саме його діяльність.
Також чіткіше має бути визначено розподіл повноважень між президентом, урядом та органами місцевого самоврядування на регіональному рівні. За економічний розвиток територій мають відповідати передусім органи місцевого самоврядування. Реалізація регіональних програм повинна забезпечуватися представниками уряду в регіонах. Натомість префекти (представники президента) мають призначатися та звільнятися одноосібно президентом і після завершення термінів його повноважень автоматично відправлятися у відставку. Їхня роль – нагляд за дотриманням конституції органами місцевого самоврядування та координація діяльності правоохоронних органів та служби надзвичайних ситуацій. І лише в разі оголошення воєнного чи надзвичайного стану до префектів має переходити частина повноважень органів місцевого самоврядування та представників уряду в регіонах.
Читайте: Провал турецкого "лоукоста" в Украине: не вижу катастрофы
Як оновлювати еліту
Важливим є також питання строків повноважень президента й депутатів усіх рівнів. Українці, попри критичне ставлення до депутатів, скоріше виберуть знайоме їм обличчя, ніж когось нового. Бо старі, мовляв, уже накралися, а нові захочуть починати красти спочатку... Тому наша політична еліта оновлюється дуже-дуже повільно. Така консервація еліт істотно обмежує можливості для розвитку країни. Тож нам не обійтися без їх примусової зміни, що й має бути закріплено в конституції.
Для цього варто, по-перше, скоротити строки повноважень депутатів усіх рівнів та міських голів до трьох років. Тоді постійні "мантри" про необхідність процедури відкликання депутатів будуть неактуальними. Як приклад, у США всі члени Палати представників переобираються кожні два роки. За таких умов народний обранець змушений постійно комунікувати зі своїми виборцями.
По-друге, депутати (окрім депутатів об’єднаних територіальних громад) мають обиратися за відкритими партійними списками.
По-третє, слід обмежити кількість депутатських каденцій, скажімо, чотирма.
Ці три конституційні вимоги забезпечуватимуть постійну ротацію політичних еліт.
На моє переконання, потрібно закріпити положення, за яким президент обирається лише на один термін (п’ять років). Це істотно зменшить напругу в боротьбі за цю посаду. Президент тоді буде зосереджений на досягненні максимальних результатів протягом своєї єдиної каденції.
Усі на референдум
Важливо також внести до конституції низку положень, які гарантуватимуть прозоре використання бюджетних коштів, електронне декларування статків держслужбовців та їхніх родин, надходження половини податків у місцеві громади, загальне зниження фіскального відсотка ВВП тощо.
Доцільно було б закріпити в конституції європейський напрямок розвитку України.
Очевидно, що більшість політичних еліт не зацікавлена в кардинальній зміні конституції. Тому Президент може звернутися до українських громадян напряму, тобто винести проект нової конституції на загальнонаціональний референдум, який доцільно провести одночасно з президентськими виборами. Гадаю, позитивне голосування за нову конституцію означатиме новий, чітко виражений європейський етап розвитку Української держави.
Зрозуміло, що політичні еліти не зацікавлені у такій кардинальній зміні конституції, тому намагатимуться заблокувати проведення референдуму, посилаючись, що у такий спосіб конституцію міняти не можна. Але якщо її ухвалення в такій редакції на референдумі підтримуватиме кандидат в президент, який виграє вибори, то маючи підтримку суспільства, він зможе примусити політичні еліти визнати рішення українських громадян як остаточне, та яке не потребує вже обговорення.
P.S.
Як завжди прохання не тільки лайкати, але і поширювати.
