Бізнес на хлібі по-українськи

Минулого тижня віце-прем'єр з питань АПК Віктор Слаута мав честь поспілкуватися з аграріями Запорізької області. Проблеми у них, по суті, такі ж як у всіх, але головна - невідповідність закупівельних цін на зерно у зернотрейдерів і в Аграрному фонді. Вартісний розбіг досягає 100-180 гривень за тонну. І це не дивно: натхнені відкрилися експортними можливостями приватні торговці готові скуповувати сьогодні будь-яке зерно будь-якої якості за будь-які гроші. Продавши свої запаси вони з лишком окуплять всі витрати - світова ринкова кон'юнктура цьому тільки сприяє. Закуповуючи тонну зерна навіть за найвищою нині внутрішній ціні - в 150-155 доларів, зернотрейдери продають її на експорт по 200-220 доларів (згідно з котируваннями Чиказькій товарній біржі), "наварюючи" на кожному кілограмі цілком певний відсоток. При цьому всі профільні аналітики стверджують: 200 доларів за тонну фуражу на світовому ринку - далеко не межа.

Ну не межа, і добре. У нас, що називається, свої ігри. Причому дуже витончені. Віце-прем'єр-міністр з питань АПК Віктор Слаута раптом узяв та й "благословив" експортні апетити зернотрейдерів. Заслуховуючи запорізьких селян, Слаута закликав їх не поспішати продавати зерно, "так як ціни на світових ринках постійно ростуть". З точки зору пересічного фермера, заклик наче правильний, якщо врахувати, що зерно - його, фермера, єдина золота жила (якщо, звичайно, ніякої іншої жили більше немає). Але от з точки зору державного управлінця, слова віце-прем'єра - НЕ підкоп, а підрив всієї державної політики у сфері організації зернової кампанії.

Слово - не горобець Що ж такого віце-прем'єр сказав? Щоб зрозуміти всю глибину його помилки, досить знати декілька суто галузевих нюансів, які при всій "специфічності" ніякої таємниці не становлять. Справа в тому, що весняні прогнози на урожай сьогодні коректують всі і скрізь. Засуха в Європі та Середній Азії, дощі в Канаді та сарана в Австралії "списують" в небуття мільйони тонн загальносвітового обсягу торгівлі зерном. Ось чому кожна додаткова тонна дозрілого і зібраної сировини сприймається як "подарунок долі". За неї в прямому сенсі слова б'ються - брокери на Чиказькій товарній біржі. Ось чому ціни на зерно зростають щодня, і кінця і краю цьому процесу не видно.

Все це добре відомо навіть людям не обізнаним. Що вже говорити про фахівців, які сіли і підрахували, що Україні з її прогнозом врожаю в 42 млн.тонн і прогнозом експорту в 20-21 млн.тонн бажано закласти в державні засіки приблизно 4-5 мільйонів тонн зерна за допомогою закупівель через Аграрний фонд. Спеціально під ці закупівлі держава випустить ОВДП, Мінфін реалізує їх і перерахує живі кошти в Агрофонд. Той, у свою чергу, викупить у селян обумовлений обсяг зерна і розплатиться живими грошима. Ні бартером, ні обміном на цінні папери, ні обіцянками розрахуватися пізніше, а живими гривнями.

Але оскільки держбюджет не гумовий, так само як і можливості Мінфіну з розміщення облігацій, то вирішено було виділити на аграрні цілі 5 млрд.грн. А раз так, то проста арифметика підказує: максимальні закупівельні ціни в Аграрному фонді при всьому бажанні не будуть вище 1250 гривень (160 доларів) за тонну. У порівнянні з чиказьким прейскурантом виходить, звичайно, не густо. Але це - єдина можливість створити в країні повноцінний запас зернових. Запас, який при нагоді може бути хорошим ціновим регулятором на ринку хліба - аж до урожаю 2011 року. У країні, де на рахунку кожна копійка і джерела поповнення скарбниці - на жаль, не так "повноводні", як хотілося б.

І ось тепер, коли Віктор Слаута закликав аграріїв "почекати", хто піде формувати необхідний запас? Хто його сформує потім, коли ціни дійсно ще підростуть? Вже не зернотрейдери чи і великі виробники, чиї інтереси, судячи з усього, і захищає високопоставлений урядовий чиновник?

На місці чиновника, слід було б говорити не про очікування високих цін, а про соціальну відповідальність - і рядових фермерів, і великих аграрних корпорацій, які могли б піти назустріч державі і спільно наповнити державні засіки. Тим більше, що виявляти альтруїзм і філантропію в цьому питанні ніхто не просить: держава готова платити за якісний продукт.

Але слово, кажуть, не горобець. Випустив його віце-прем'єр з АПК, і носиться воно тепер в умах да на мовах, розбурхуючи чуже уяву. Як тепер переконати селян таки повернути голову в бік Агрофонду і почати з ним працювати вже сьогодні? Одне слово: АПК і раніше з проблем і труднощів (в тому числі ідеологічних) не вилазив, а тепер справа і зовсім катастрофою пахне.

Бомба з годинниковим механізмом Відсутність в Україні зернового запасу (перспектива такого розвитку подій, як видно, цілком реальна) незмінно призведе до того, що нам самим доведеться затягувати паски. Дефіцит власного зерна незмінно призведе до подорожчання хліба і погіршення його якості (в хід, природно, підуть всі наявні в наявності сорти пшениці та інших зернових культур). Українські пекарі без того прогнозують до осені зростання цін на 5-7, а то і всі 11% - через підвищення цін на газ. Якщо ж до цієї цифри додадуться ще й "очікування" зерновиробників, то обов'язкове подорожчання хліба мінімум на третину здасться ще "непоганим" результатом.

До слова сказати, подібний досвід ми з вами вже переживали. У 2007-му році. Тоді причини безконтрольного зростання цін на хліб ніхто толком не пояснив. Тим часом, вони здавалися очевидними: в силу вдалою ринкової кон'юнктури і при потуранні все того ж Віктора Слаути, який служив і тоді віце-прем'єром з питань АПК, зерно з країни частково вивезли, а частково згноїли, чи не сформувавши належних запасів. Народ "проковтнув" гірку цінову таблетку, стиснув зуби від образи, але нічого з цим зробити не зміг: відмовитися від споживання хліба ще ні в кого не виходило.

Зараз нас ведуть прямісінько на все ті ж граблі: зернотрейдери допомогою вдалих зернових продажів повернуть собі " заборгованість по ПДВ ", яку держава повернути поки не в змозі, а в країні потім - хоч не розквітай. Хочете - купуйте "соціальний" батон у середньому по 6 гривень і вельми сумнівної якості, хочете - не купуйте. Ходіть голодними.

І ось тут згадується ще одна цікава деталь, яка не має, правда, до аграрної галузі прямого відношення. Восени в країні пройдуть місцеві вибори - подія, яка вже сприймається багатьма значно цікавіше виборів президентських. Як ви, шановний читачу, думаєте, зростання цін на хліб, спочатку спровокований, за великим рахунком, невпопад кинутої фразою великого кабмінівського чиновника, буде сприйнятий адекватно? А якою буде реакція на нього виборця? Напевно відповідною. Партія влади, як пити дати, втратить не тільки рейтинги, але голоси в обласних та міських радах.

Виникає питання: так на кого ж працює в такому випадку великий чиновник з точки зору не тільки аграрія, але й політика? Якщо весь Кабмін грає однією командою, про що не раз повторював прем'єр-міністр Миколи Азаров, то в які ворота цілиться аграрний віце-прем'єр зі своїми закликами і висловлюваннями? Загалом, є над чим зітхнути і міцно задуматися.