Ми тільки сіли на велосипед "Гном" поруч з людьми на зорельотах - Вітовська

Чи справді в Україні проводиться так звана українізація, чому нові вітчизняні фільми відрізняються настільки складним смисловим навантаженням і як українців навчити довіряти своєму продукту.

Думками з цього приводу у другійі частині інтерв'ю OBOZREVATEL.UA поділилася українська актриса театру і кіно Ірма Вітовська (з першою частиною бесіди можна ознайомитися за посиланням).

- Ірмо, яке ваше ставлення до так званої українізації, яка сьогодні нібито проводиться в Україні щодо мови, радіо, телебачення? Як приклад можемо згадати заклики Руслани "зняти шаровари", "українізація" нагадала співачці русифікацію, яка відбувалася свого часу. Хоча, як на мене, дуже дивно звучить - українізація в Україні.

- Можливо, якщо на це подивитися зі сторони, то ця "українізація" - це скоріше реставрація. Я би так сказала. Українська реставрація. Мені справді цікаво, щоб українська мова потужно зайшла до міста, стала мовою міста, стала мовою хіпстерів, тобто абсолютно сучасною і вільною у будь-яких соціальних прошарках. Щоб вона була не тільки мовою маргінеса або інтелігенції, богемності. Нехай вона буде різною по-соціальному.

От мене цікавить ще сервіс, коли я прихожу до будь-якої кнайпи, ресторації чи кафе, до мене спершу офіціант звертається мовою країни, в якій я перебуваю. Коли я попрошу перейти на російську чи англійську - він переходить. Це є повага, він представляє країну, в якій працює.

Читайте: В Україні, крім війни з Росією, є ще одна глобальна проблема – Балаян

- Якщо ж говорити про "реставрацію", чи все, на вашу думку, робиться правильно?

- Це залежить від того, хто і де робить. Хтось робить дуже прагматично, лояльно, креативно, а хтось грубо і...

- Ну от якщо говорити про кіно, минулий рік дійсно був дуже успішним, але вам не здається, що трохи перегинають з навантаженням? Ну от, наприклад, на кінець цього року заплановано два фільми, в одному з них граєте і ви - "Щоденник Симона Петлюри" і "Крути 1918", знову ж таки, з Симоном Петлюрою. До цього були "Червоний", "Кіборги" - доволі важкі фільми один за одним.

- Нам потрібна пропаганда, країна у війні, і пропаганда - це невід’ємна частина. Солдату треба бачити мотивацію, заради чого він стоїть. Молодій людині потрібно розуміти мотивацію того, хто там стоїть. Це певні солідарні речі. Головне те, як вони зроблені.

Я вважаю, що "Кіборги" дуже делікатно торкнулися цієї теми, це успіх. Можна казати, що технологічно, але давайте подумаємо, ми тільки сіли на велосипед "Гном" поруч з людьми, які літають на зорельотах. Але ми на велосипеді "Гном" почали вже брати четверту швидкість, скоро пересядемо на велосипед більшої потужності, а далі - на автомобіль. Ми дуже швидко рухаємося. Головне, щоб цей процес не зупинився, бо потім забудемо, як і на "Гномі" їхати.

Що ж стосується "Крут", то це річниця, цей фільм мав відбутися, і це теж стосується пропаганди. Петлюра - постать контраверсійна, і треба донести, що це була за людина. Адже не всі знають, молоді люди краще, а середні покоління перебувають під впливом стереотипів. Я не проти, щоб знімалися фільми про таких постатей, аби це не "мавпувало" радянське кліше - цей герой, а цей не герой. Власне, тут все залежить від тих, хто створює такий продукт. В будь-якому разі я вітаю такі речі.

- Пам’ятаю, коли у прокат вийшов фільм "Кіборги", доводилося чути, що люди ставляться до нього з повагою, але не йдуть в кіно через тематику війни, мовляв, стомилися.

- Але ж війна не закінчилась. Втомило тому що ми цього не відчуваємо, погодьтесь. Ті, хто живе на підконтрольній території, для них це дуже важливо. Взагалі ми звикаємо, для нас війна була шоком першого року, але це не закінчилося, завтра це може статися тут, це треба усвідомлювати кожному.

- Жахлива навіть сама думка, що звикаємо до війни.

- Це вже не нормально.

Читайте: Від розстрілу на Майдані мене фактично врятувала донька - зірка "Кіборгів"

- А чи відчуваєте ви, що до українського продукту є певний відсоток недовіри у аудиторії, до його якості, як зазначав Євген Нищук?

- Звичайно. Давайте так, не було багато успіхів в українському кінематографі довший час, і в україномовних продуктах, які намагалися робити, людей просто закодували російським контентом. Так закодували, що тепер потрібен час для перехідної терапії. Тому я погоджуюсь з Нищуком. Ну і, звичайно, треба різні проекти давати, тільки тут ми не маємо права на невдалі. Треба все робити так, щоб воно було різним і вдалим.

- Буквально сьогодні читав інтерв’ю Сашка Положинського ("Тартак"), він згадав, що ще на Майдані відчув, що в принципі нічого кардинально в країні не зміниться. На думку співака, події в Україні йдуть певним спіральним шляхом - підйом і знову спад, і все по колу…

- Це природа така. Згадайте не тільки Майдан, згадайте різні наші стихійні підйоми. Так республіка програлась, не всі ж побігли в Холодний яр, а потім поставали жертвами Голодомору. Так само і ті бунти за імперії, Гайдамаччина і Кармелюк - це така якась природа, українці дуже швидко втомлюються. Зараз ми на підйомі, і мені здається, треба доводити до кінця, поки не буде реальних реформ.

- Через таку кількість перепон на шляху у вас не буває нападів розпачу?

- У мене розпач вже від того моменту, коли я почала самостійно працювати, від простоїв, кризи держави і в своїй роботі... час іде і я втрачаю дуже багато енергії, свого потенціалу. Просто нічого не виходить, постійно якесь абортування внутрішнє відбувається, і якби не театр, це було би ну геть погано. Театр тільки зараз починає рухатись, люди починають повертатись до нього, але ж театр - це зовсім інший спосіб існування, я сумую за майданчиком.

Мені не вистачає цих крупних планів, не вистачає цього камерного існування, якоїсь драматичності. Я сподіваюсь, що зараз всі подивляться "Браму" і відчують те, чого мені хотілося.

Читайте: Названий найдорожчий актор України

- Чим зазвичай мотивуєте себе?

- Чим мотивую? (знизує плечима) Не знаю. Шукаю інші прояви, і це не обов’язково мистецтво. Звичайно, громадська діяльність, але я розумію що потрібна якась історія, яка би була як захист, як тил, який би мені приносив і дохід, і задоволення, і користь. Щоб була незалежна, бо актор професія залежна.

- Яким бачите найближче майбутнє України?

- Ви знаєте, у мене є жорсткий рецепт, який я бачу для українського прориву…

- Поділитеся?

- Ну, по перше, це правова реформа, якої ми всі потребуємо. Нехай навіть із залученням зовнішньої допомоги, нехай нам підказують, але... Ще потрібні жорсткі зміни у виборчій системі, мене зараз звинуватять в тому, що я нехтую правами людини, але мені здається, що потрібен інститут громадянства, як в Прибалтиці на початку 90х, хоча з ним ми вже запізнились. І друге - право вибору на певний період мають ті, хто формує бюджет. Незахищені, яких можна підкупити - студенти, пенсіонери, ув’язнені, військовослужбовці... у нас забагато громадян, які тягнуть нас назад.

Такий от жорсткий і агресивний підхід. Я розумію, що це не приймуть, але якби я впливала - це було б саме так. Нехай би проголосувало 25-30%, але це був би квантовий стрибок. Тоді була б нова рада, соціальні ліфти, прийшов би новий менеджмент.

- Хотіли б впливати?

- Не можу бути впевненою у виборі, але чекаю на нові течії, хоча особисто не хочу йти в політику.