Олександр Ягольник: Бродвейські мюзикли під ігом золотих грамофонів - блог - останні новини шоу-бізнесу | Шоу Обозреватель
Прийміть участь
в розіграші
Xiaomi Redmi 5 PlusВзяти участь
СпортLady

Бродвейські мюзикли під ігом "золотих грамофонів"

8.7т

Як продюсера, що 10 років переймається розвитком бродвейських мюзиклів в Україні, мене неабияк заінтригувала новина на сайті американського посольства в Україні з гучною й оптимістичною назвою "Бродвей приходить в Україну!"

"То ви вважаєте, що можете танцювати або співати? Відкриті кастинги кандидатів для постановки бродвейського мюзиклу в Україні відбудуться в Дніпрі, Краматорську та Харкові за сприяння Посольства США.

У 2017 році США і Українавідзначають 25-річчя дипломатичних відносин. На завершення цього ювілейного року Посольство запросило групу американських артистів на чолі з Полом Гордоном Емерсоном та Амікейлою Гастон з вашигтонської театральної компанії “E”, щоб привезти Бродвей до України."

Далі йшлося про те, як із 50 талантів із цих міст зробили трупу, щоб дати 2 безкоштовних концерта-ревю з пісень бродвейських мюзиклів у Харківському національному театрі опери і балету.

Перше, що подумалося: якщо один-єдиний бродвейський мюзикл за всю історію української незалежності (мюзикл "Екватор" композитора Олександра Злотника, драматурга Олександра Вратарьова, режисера Віктора Шулакова) відкрив Світлану Лободу й Тіну Кароль, то як би змінився український шоу-бізнес, якби подібна ідея прийшла культурному аташе посольства США в Україні років на 5-7-10 раніше, та ще й зробити це в Києві, де більше всього дитячих студій мюзиклу?

А далі чомусь згадалася історія епічної голлівудської стрічки "Тарас Бульба" 1962 р., в якому Андрія Бульбу грав визнана зірка американського кіно Тоні Кертіс, знайомий українцям по ролі коханого Мерилін Монро в фільмі "В джазі тільки дівчата".

Консультував режисера якийсь з нащадків графа Толстого, і тому запорізькі козаки по-московські бавилися ведмедями, кобзарів не було навіть у массовках, брати Остап і Андрій ходили по Києву в червоних купецьких сорочках, а не вишиванках, а Тарас Бульба замість борща як дикун їв печені коржи й замість, наприклад, "Зродились ми великої години" співав… "Калінку-малінку", перекладену англійською. Тож не дивно, що особливого успіху, попри зірковий склад і такий незвичний для оригінального гоголівського "Тараса Бульби" хеппі-енд, той фільм не мав: можливо, й самі американці на підсвідомості відчули штучність поєднання "російських звичаїв" з духом українського козацтва.

Так, в 2017-му в Україні іллюзионістів розкручують як "зірок Бродвею", в нас немає повноцінних бродвейських мюзиклів, в них не вірить навіть визнана зірка шоу-бізнеса Тіна Кароль, а провідний музичний театр Києва показує оперетти – проте це зовсім не означає, що українська шоу-індустрія не знає, що таке бродвейські мюзикли та як вони насправді виглядають. Двома концертами і перформенсом, схожим на звичайний відбір до талант-шоу, яких у нас проводиться багато навіть у Чернігові, голосно стверджувати "Бродвей приходить в Україну!" – чи не те саме, що переконувати, ніби Бродвей знаходиться у Вашингтоні, бо Вашингтон це Америка.

Складається враження, що нинішній культурний аташе посольства встиг захворіти типовою українською болячкою на ім’я "популізм", бо навряд чи подібний заголовок було б можливо уявити в будь-якому, навіть маленькому, американському медіа вже хоча б тому, що ревю не є мюзиклом. До того ж, подібний заголовок на офіційному сайті посольства США в Україні ставить під сумнів міжнародної спільноти загальний інтелектуальний рівень українців із шоу-індустрії та пригнічує можливості й бажання Києва відповідати всім 28 бродвейським стандартам.

Вкрай гірко, що за 55 років з моменту створення американського "Тараса Бульби" і за чверть століття офіційної дружби на дипломатичному рівні як незалежних держав, в американському посольстві досі прикро недооцінюють важливе значення музики й пісні в житті співочої української нації. І не допомагають належним чином українській культурі. Можливо не проаналізували, чому більше всього пісень у всесвітній спадщині UNESCOє саме українських, і чому Сталін винищив кобзарів і творчу інтелігенцію нації в 30-х роках ХХ сторіччя?

Звісна річ, кожен обирає подарунок до 25-річчя на власний розсуд, і творча спільнота нашої багатостраждальної країни радо сприймає будь-яку міжнародну допомогу й ладна називати це як завгодно. Але нерозуміння за ці роки від основного союзника в боротьбі з агресією РФ необхідності підтримки патріотичної культури наводить на вкрай невеселі думки… Саме тому, читаючи цей заголовок, радше згадується "Тарас Бульба" (1962), а зовсім не альбом українських пісень Квітки (Casey) Цісик із Нью-Йоркським симфонічним оркестром. (Хоча ми пам’ятаємо, що цей запис було зроблено за її власний кошт.)

Та особливо зараз, коли шоу-бізнес є частиною гібридною війни й на цій ділянці фронту Росія більш ніж очевидно демонструє власну перевагу грошима й своїми "золотими грамофонами", можливо варто, аби громада й посольство США все ж знали, що й українці про ювілей дружби з американським народом не забували також. І на знак поваги до першої чверті україно-американської дружби київська авторська спільнота готувала три нових, оригінальних мюзикла про Мерилін Монро і один мюзикл про американськуволонтерку українського походження в часи війни на Донбасі та була ладна бодай один зреалізувати, якби, звісно, знайшовся бюджет на це у владних кабінетах. Але то вже зовсім інша історія про справжній Бродвей і справжню Україну й не хотілося б засмучувати тих, хто в нас вірить та зайвий раз тішити чорний гумор Владислава Суркова новими фактами з Києва.

Редакція сайту не несе відповідальності за зміст блогів. Думка редакції може не збігатися з авторською.

0
Коментарі
0
0
Смішно
0
Цікаво
0
Сумно
0
Треш
Чтобы проголосовать за комментарий или оставить свой комментарий на сайте, в свою учетную запись MyOboz или зарегистрируйтесь, если её ещё нет.
Зарегистрироваться
Новые
Старые
Лучшие
Худшие
Комментарии на сайте не модерированы

Наші блоги