Був засланий за Байкал, але лишався вірним Україні: чим прославився поет-дисидент Ігор Калинець, який помер у 85 років

28 червня у Львові на 86-му році життя помер Ігор Калинець – український поет, багаторічний політв’язень радянських таборів, один із символів шістдесятницького руху опору. Про смерть митця повідомила його донька Дзвінка Калинець-Мамчур. Вона також оголосила, що церемонії прощання відбудуться у Львові.

За її словами, 30 червня о 19:00 – парастас в архикатедральному соборі Святого Юра. 1 липня о 12:00 в тому ж соборі відслужать чин похорону. О 13:30 відбудеться загальноміська церемонія прощання біля Ратуші, а о 14:00 – поминальне віче та поховання на полі почесних поховань №67 Личаківського цвинтаря. Родина просить не приносити квітів і вінків, а замість цього переказати кошти на підтримку ЗСУ через фонд "Львівський лицар" – таке було б волею самого Ігоря Калинця, який до останніх днів жив інтересами України, підтримував армію і мріяв дочекатися перемоги.

Ігор Калинець народився 9 липня 1939 року в місті Ходорів на Львівщині. У 17 років переїхав до Львова на навчання і залишився в місті на все життя. Закінчив філологічний факультет Львівського університету, працював в обласному архіві, де, як сам згадував, мав змогу глибше зануритися в українське минуле – те саме, яке радянська влада намагалася стерти.

Його перша поетична книжка побачила світ у 1965 році. Саме тоді у Львові тривав суд над В’ячеславом Чорноволом – Ігор Калинець із дружиною Іриною Стасів-Калинець були свідками. Відмова свідчити проти підсудних зробила їх "неблагонадійними" для КДБ, розповідав письменник в інтерв'ю "Твоє місто". Згодом КГБ характеризує Калинця як націоналістично налаштованого і небезпечного, адже він не просто писав вірші, а вперто уникав згадок про Леніна, партію чи радянську дійсність.

У 1972 році радянська влада засудила Калинця до шести років ув’язнення суворого режиму та трьох років заслання – за "антирадянську діяльність" і публікації за кордоном. У Пермських таборах він перебував поруч з Іваном Світличним, Василем Стусом, Степаном Сапеляком. А в селі Ундіно-Посельє на Забайкаллі відбував заслання разом із дружиною Іриною. Їхні листи до Львова ретельно цензурували, побачень майже не було, а життя в тайзі було важким. Але навіть у тих умовах Калинець не відмовився від переконань і не каявся, попри постійні спроби влади змусити його публічно засудити українську еміграцію і самвидав.

На волю він вийшов у 1981-му, а реабілітований був лише в 1990 році. Після повернення до Львова Калинець більше не писав віршів для дорослого читача – працював у Львівській науковій бібліотеці імені Стефаника, видавав дитячі книжки, популяризував українське мистецтво і вів культурну роботу, яка на той час ще була напівпідпільною. Разом з дружиною організовував вечори пам’яті митців, таких як Богдан-Ігор Антонич та Василь Барвінський, збирав архіви, редагував часописи.

Калинець залишив по собі 17 поетичних збірок, зокрема "Тринадцять аналогій", яка у 1992 році принесла йому Шевченківську премію. Він – лауреат премії імені Василя Стуса, премії імені митрополита Андрея Шептицького. У 2016 році Калинець відмовився від ордена Ярослава Мудрого IV ступеня – на знак протесту проти того, що називав "жорстоким зросійщенням".

Особливе місце в житті Калинця мала дружина Ірина. Їх поєднувала духовна близькість і спільна боротьба. Разом вони витримали роки ізоляції, арештів, заслання.

В інтерв’ю для книги Тетяни Терен "RECвізити" Ігор Калинець згадував: "Ми мали по шість років ув'язнення суворого режиму і три роки заслання, але ж то не було одночасно – Ірину заарештували на пів року раніше, тому для нас то було насправді сім років – без спілкування і побачень. До мене приїжджала моя мама з донькою, вдруге приїхали вони дурно, бо побачення в таборі нам не дали... Єдине, що влада зробила гуманного, – заслання вдвох. Ірина приїхала раніше, підготувала ґрунт – житло, роботу, – а я вже приїхав на готове".

Калинець залишався вірним національній ідеї ще з дитинства. Він згадував, як малим бачив на вулицях рідного Ходорова тіла вбитих повстанців, які НКВД виставляло на публічний осуд. Його батько переховувався разом із вояками УПА, а вдома хлопчикові казали, що Ленін – ворог. Змалку він виростав у середовищі, де "націоналізм" не був лайкою, а був правом і обов’язком.

Попри всі спроби системи зламати його, Калинець ніколи не змінив своєї позиції. Його не прийняли до Спілки письменників СРСР, він не мав офіційної платформи, але став одним із головних героїв українського самвидаву. Його вірші друкувалися в Мюнхені, Брюсселі, Нью-Йорку, перекладалися іноземними мовами.

Ігор Калинець – почесний доктор Львівського національного університету імені Івана Франка, лауреат численних українських та міжнародних премій. У 2019 році до його 80-річчя мер Львова Андрій Садовий вручив йому почесну відзнаку "Золотий Герб міста Львова".

Раніше OBOZ.UA писав, що минає дев’ять років від дня загибелі Василя Сліпака – унікального українського оперного співака, соліста Паризької національної опери, який добровільно став на захист Батьківщини зі зброєю в руках. Його шлях – від вишуканих оперних сцен світу до передової на Донбасі – назавжди закарбувався в новітній українській історії.

Тільки перевірена інформація в нас у Telegram-каналі OBOZ.UA та Viber. Не ведіться на фейки!