Блог | Кремль в глухому куті, а Путін сердиться
Росія сумно відзначилася. Вона, ймовірно, стане першою країною – постійним членом Ради Безпеки ООН, чий колишній глава уряду – Сергій Кирієнко – виявиться під міжнародними санкціями за замах на вбивство шляхом отруєння, – пише Костянтин Еггерт для DW. – Так стверджують німецьке агентство dpa і The New York Times.
Географія отруєння Навального
Санкції повинен ввести Європейський Союз в якості покарання за спробу отруєння Олексія Навального різновидом бойового отруйної речовини типу "Новачок". Серед тих, хто, як повідомляють ЗМІ, опиняться в списку санкцій, окрім першого заступника голови адміністрації президента (АП) Кириєнко значаться глава ФСБ Олександр Бортніков, начальник управління внутрішньої політики АП Андрій Ярин, два чина з міністерства оборони, повноважний представник Путіна в Сибірському федеральному окрузі Сергій Меняйло плюс Державний науково-дослідний інститут органічної хімії і технології. У ньому, як припускають, розробляли і, ймовірно, продовжують удосконалювати "Новачок".
Колеги-журналісти звернули увагу на те, що одна з лабораторій інституту розташовується в Шиханах Саратовської області, і, отже, вона формально перебувала в зоні відповідальності Сергія Кирієнка, коли той з 2000 по 2005 роки був президентським повпредом в Приволзькому федеральному окрузі. А в зоні відповідальності Меняйло – Томськ, де імовірно Навального отруїли, і Омськ, де він був у лікарні.
Жоден з шести внесених до списку санкцій російських чиновників, швидше за все, не їздить в ЄС і не має там активів (хоча хто знає – життя російської верхівки повне чудес і загадок). Якщо джерела не підвели dpa і The New York Times, то символічне призначення узгоджених санкцій очевидне: пряме звинувачення Кремля в організації замаху на російського опозиціонера номер один. Це цілеспрямований удар по авторитету особисто Володимира Путіна, тим більше неприємний, що завдали його канцлер Ангела Меркель (Angela Merkel) і президент Емманюель Макрон – два європейських політика, які до останнього відстоювали необхідність збереження діалогу з Москвою за всяку ціну.
Путін сердиться
Путін, який припускав, що має статись, дав відповідь заздалегідь, через Сергія Лаврова. Міністр закордонних справ Росії напередодні виступав на презентації доповіді "Валдайського клубу". Клуб – кишенькова структура Кремля, яка об'єднує придворних політологів на зарплаті у відомства Сергія Кирієнка, а також західних експертів, яких путінський режим або купує, або ловить на марнославстві.
Мова Лаврова нічим не відрізнялася від усіх його виступів останніх років. У ній були всі чергові кліше: багатополярний світ, егоїстичний Захід, який всіх вчить жити, прагнуть до світової гегемонії США, перемога у Другій світовій і, звичайно, біла, пухнаста, що зберігає міжнародне право Росія Путіна. Але буквально три-чотири фрази прозвучали несподівано жорстко. Лавров пригрозив перервати діалог з ЄС і фактично прямо пов'язав це зі справою Навального.
У Кремлі звикли ділити Євросоюз на три групи країн. В першу входять ті держави, які вважають спілкування з Москвою за необхідне і навіть корисне, і чий бізнес лащиться до Кремля. У лідерах тут Німеччина, Франція, Італія, Австрія. У другій – різноманітні данці, нідерландці і ірландці, для яких Росія – не такий пріоритет. У третю входять, в основному, країни Центральної Європи і Балтії. Там живуть суцільні "русофоби", які докучають першим і погано впливають на друге.
Гнів Лаврова і Путіна – відображення їх безсилля
Загрози Лаврова, дорікнувшого в неповазі до Росії особисто главу Європейської комісії Урсулу фон дер Ляйен (Ursula von der Leyen), – це типова реакція російського начальника, якого раптом не послухалися ті, чию лояльність він звик приймати як належне. Лавров транслює Путіна. А Путін хоче, щоб в Берліні, Римі, Парижі злякалися, щоб уявили собі, як він парою бомбардувань в Сирії відправить ще мільйон біженців через кордон ЄС, поділить Лівію з Ердоганом, проплатить заворушення ультраправих чи анархістів, покладе хакерською атакою Франкфуртську біржу.
У Кремлі мріють, щоб Siemens і Daimler, Raiffeisenbank і Louis Vuitton, Герхард Шредер (Gerhard Schröder) і Сільвіо Берлусконі кинулися благати свої уряду змінити гнів на милість, забути про "цього націоналіста Навального", згадати про інтереси бізнесу і "почути" Москву.
Однак у Путіна щось пішло по-справжньому не так. Замах на Навального, народне повстання в Білорусі і вірмено-азербайджанський конфлікт раптово ніби софітами висвітили кілька простих істин: російське керівництво перетворило бойові отруйні речовини в повсякденний інструмент внутрішньої і зовнішньої політики; воно вважає одним з головних своїх інтересів необмежену і безумовну підтримку найогидніших диктатур; нарешті, його претензії на контроль і здатність стабілізувати пострадянський простір, м'яко кажучи, перебільшені, а, по правді кажучи, – фальшиві.
Російський режим став виглядати в очах європейців по-справжньому ненадійним і небезпечним. І хоча та ж Ангела Меркель не готова поки йти на найрадикальніші кроки (наприклад, заморозити проект будівництва газопроводу "Північний потік-2"), але враження небезпеки і ненадійність стерти буде практично неможливо, хоч би хто став завтра канцлером або післязавтра – президентом Франції. Гнів Лаврова-Путіна – відображення їх безсилля змінити вкрай неприємну для режиму стан речей. Кремль в глухому куті, і сьогодні важко собі уявити, що ті люди, які завели в нього Росію, зможуть знайти гідний вихід з мороку.
