"Коли пережив рак, тобі настільки по барабану..." Відверте інтерв'ю з Яніною Соколовою

Першу українську мегапопулярну блогерку Яніну Соколову називають некерованою. Журналістка навчилася "в спокійному градусі" ставитися до численних хейтерів, самостійно дбати про фінансування своїх проєктів, щоб мати змогу робити "алаверди російській брехні", незважаючи на поради спонсорів, і добре "чистити" коло спілкування.

Досвід важкої хвороби зробив її сильною і дав зрозуміти, наскільки близькою може бути смерть. Про це та багато іншого Яніна Соколова розповіла в Facebook-ефірі на OBOZREVATEL.

Христина Бондаренко: У тебе є хейтери, які ходять за тобою від фейсбуку до фейсбуку, тому що в фейсбуці ти не помітила (їх). І чи ображає тебе критика?

Яніна Соколова: Мене критика не ображає. Ботів багато і хейтерів багато. Коли ти займаєш сміливу позицію і коли ти об’єктивний, то завжди будуть навіть ті, хто колись був твоїми прихильниками, але за день стали хейтерами. І це все треба тримати в спокійному градусі, не реагувати і просто далі гнути свою лінію, боротися.

Ми ж заради цього все це робимо. Значить, ми все робимо правильно, якщо це комусь не подобається.

Х.Б.: Тебе ображає особисте чи коли звертаються до твоїх професійних якостей?

Я.С.: Мене нічого в принципі давно вже не ображає. Історія з раком і серією матеріалів про те, що, мовляв, я придумала цю хворобу – це все, з одного боку, смішно, а з іншого – дуже, наприклад, б’є по нервах мою маму.

Я тому зі своїми близькими говорю, щоб вони на це не реагували і знали, що якщо в них є родич, який публічно робить сміливі речі, то завжди знайдуться ті, хто буде його штовхати в спину. Це стосується будь-якої людини, яка є сміливою. Якщо ми будемо на це реагувати, ми будемо відбирати в себе сили.

Х.Б.: Мама все це читає, так?

Я.С.: Так, мама час від часу читає. Більше того, її це дуже турбує. Вона навіть зареєструвалася в фейсбуці, щоб час від часу відповідати. Але допустила помилку – справжнє ім’я і прізвище своє зробила, то ясно, що будуть бачити, що це моя мама. Тому я кажу: "Мам, не коментуй в принципі". У нас уже давно нерви зі сталі, у всіх команд моїх проєктів, їх багато, це сотня людей".

Х.Б. Ти перший проукраїнський блогер із таким охопленням. Але чому це поле порожнє? Чому великі ютуби є лише в умовних ватників, шаріїв? Це питання грошей, це питання креативу, хайпу, талановитих людей? У чому питання?

Я.С.: Перше питання – мова. "Вечір з Яніною Соколовою" російськомовний. І за нашою статистикою, його дуже багато дивляться не українців, які розуміють, про що ми говоримо. Мова грає велику роль.

У чому успіх? Я думаю, в унікальності того, що ти робиш, і в таланті, якщо говорити про блогерство без атракціонів. Адже "Вечір" – це атракціон, це не просто – я сиджу на дивані, про щось говорю, когось хейтю або щось пояснюю. Ні. Це доволі складний процес, кропітка праця, щотижнева, цілої команди 13 людей, які над цим працюють і роблять це телевізійно.

Це кошти на оренду техніки, приміщення, гримери, костюмери, реквізит, сценаристи. Це кропітка праця як над телевізійним продуктом. Тому він, власне, і "вистрелив", бо такого ще до нас ніхто не робив. Унікальність цього формату дала нам можливість заповнити нішу, яку ще ніхто не заповнював. Це ніша антипропаганди. Некрасиво себе хвалити, але насправді ми монополізували цю нішу, передусім, якістю того, що ми робимо.

Х.Б.: Як ти вважаєш, ти безальтернативна в цій ніші?

Я.С.: Думаю, що наразі – так. Чому? Тому що це немаленькі гроші. Цей проєкт коштує кілька тисяч доларів.

Х.Б.: Я чула про те, що в місяць проєкт "Вечір з Яніною Соколовою" обходиться в 50 тисяч доларів.

Я.С.: Ні, це неправда. Це набагато менше. Але так – це дорогий проєкт.

Х.Б.: Вдвічі менше?

Я.С.: Набагато менше. Навіть не вдвічі, втричі менше. Це залежить від того, що ми придумуємо кожного місяця. Від цього залежить і ціна. Когось ми долучаємо, не долучаємо. Плюс, не забувай, що у нас існує SMM-історія. Тобто у нас є кілька людей, які працюють над інтернетом у плані ведення сторінок – це три людини. Плюс у нас є мерч-історія, скільки ми заробили за місяць.

Х.Б.: Це історія про анонімних донорів?

Я.С.: Наразі ні, це вже не анонімно.

Х.Б.: Хто дає ці гроші? В період карантину це достатня сума, просто так взяти і дістати з кишені не кожен зможе.

Я.С.: На перших порах протягом кількох місяців нам дійсно один меценат давав на це кошти, але зараз ми фінансуємось за допомогою донатування наших глядачів і за допомогою коштів, які ми отримуємо від телевізійного партнера. Наразі це телеканал "Україна 24".

Х.Б.: Якщо умовно говорити, це більше десяти тисяч доларів – я так розумію, що це більше?

Я.С.: Ні, це менше.

Х.Б.: Це з урахуванням зарплат, з урахуванням реклами?

Я.С.: У нас немає реклами. З першого дня проєкт "Вечір з Яніною Соколовою" і дотепер не витратив ні копійки реклами. В цьому й унікальність цього продукту. Друзі, ми не витратили ні копійки на рекламу і не збираємось цього робити. Сьогодні там більше 280 тисяч підписників, і цих підписників ми здобули виключно якістю свого контенту.

Але в чому складність цього продукту? Скільки я не намагалася знайти тих, хто був би сміливий і включився в цю історію – великі компанії, починаючи від марки пива, закінчуючи всілякими лотереями і все решта – вони бояться зв’язуватись із продуктом, який займається антипропагандою і фактично є таким алаверди російській брехні. Через те, що проєкт є і політичним – на політичні проєкти вкрай складно знайти гроші. І ніхто не хоче сваритися з нашими сусідами, принаймні, в публічній площині. Тому ми так і не знайшли спонсора, який би був із нами, і ми би були абсолютно автономними.

Але що в цьому є приємного – те, що популярність проєкту і якість того, що ми робимо, все ж таки дає нам можливість обирати серед пропозицій, які час від часу з’являються. Тому я спокійна. Якщо в нас зникне один телевізійний партнер, то я впевнена, що ми знайдемо іншого, якщо в цьому буде потреба.

І наші глядачі – вони неймовірні. Кожного місяця я з ними спілкуюся, вони донатують. Це невеликі кошти, але це дає нам можливість хоча би покривати кілька напрямків: техніку, студію і переміщення.

Х.Б.: Я повернуся до інших твоїх проєктів, не лише "Вечір з Яніною Соколовою". Ти є рупором в інтернеті проукраїнської частини, на тебе орієнтуються, тебе читають. Як ти думаєш, якби Порошенко залишився президентом, тому що зараз твої відео – це здебільшого критика Зеленського. От якби Порошенко залишився президентом – ти би стала такою ж відомою публічною діячкою?

Я.С.: Не забувай, що ми завоювали срібну кнопку, мій канал набрав 100 тисяч підписників за півтора місяці в 2018 році, коли Порошенко ще був президентом. Це особистий канал. Окрім каналу "Вечір", у мене є ще особистий, і там теж 200 тисяч підписників. Тобто це велика аудиторія на обох каналах, це часто різні люди, але ми активно почали працювати з ними ще у 2018 році.

Х.Б.: Але погодься, що ти так не критикувала Порошенка, як зараз критикуєш Зеленського.

Я.С.: Я критикувала здебільшого не Порошенка в такій специфічній діяльності, а його оточення. Мені здається, що оточення його і вартувало перемоги на виборах зокрема.

Х.Б.: Свого часу, коли я теж працювала на "Громадському" і мені передавали привіти від Порошенка, то насправді Порошенко казав, що критикуйте кого завгодно з мого оточення, але не особисто мене.

Я.С.: Ага, мені він такого не казав.

Х.Б.: ... але особисто Порошенка, згадай, не критикували на каналах. Ти критикувала його особисто?

Я.С.: Так, у "Рандеву" ми часто це робили. Я скажу одну річ, дуже важливу для всіх, хто хоче працювати в журналістиці, і це діє. На кожному каналі є люди, які дають себе використовувати, і які не дають себе використовувати. На кожному. Левова частка телеканалів належить приватним особам, бізнесменам.

Я себе позиціонувала із самого початку і "Рандеву", і "Вечора" як людину, якій ніколи ніхто не буде вказувати, ніколи. І Порошенко, я впевнена, про це знає. Поза очі в кулуарах між собою вони називають мене некерованою. Але тим не менше, я маю повну свободу з проєктом "Рандеву" на "5 каналі", куди я запрошую кого хочу. І хто критикує, хто не критикує, всі сидять у студії, починаючи від Саакашвілі, закінчуючи Гордоном, Добкіним.

Х.Б.: Давай поімпровізуємо. Я пам’ятаю, твою відому фразу "не сци" на футболках, на кепках, адресовану Зеленському. А яку би фразу ти сказала Порошенку?

Я.С.: Гарне питання. "Не сци" я би йому не сказала, мені здається, що він якраз не сцикун. Я би спитала, коли він посадить друга свого? З Саакашвілі він говорив фразу, що, коли ти йдеш до влади, то таким лакмусом того, наскільки ти ефективний і наскільки ти реально заслуговуєш на цю посаду, є посадка першого твого друга.

Х.Б.: Він зараз уже не може посадити. Тобто заклик "Не сци!" – до Зеленського. До цього – "Посади!" чи що це може бути?

Я.С.: "Посади друга, і я тобі повірю", я би так сказала. Просто наразі складно щось сказати, уникаючи питання його президентства. Тому що він п’ятий президент, і він багато що зробив і не зробив. І корупція, яка стосувалася безпосередньо бізнесів, наближених до нього осіб. Жоден із цих панів, на жаль, не сів. Я би йому це сказала...

Х.Б.: Якщо говорити про твій "Вечір з Яніною Соколовою", то яка в ньому була роль Юрія Стеця, на той час міністра інформполітики?

Я.С.: Я пропонувала Юрі, коли ми тільки зароджували цей проєкт, щоб міністерство інформаційної політики фінансувало "Вечір" як державну програму антипропаганди. Він мені відмовив, сказавши, що, на жаль, офіційно у нас немає опції, яка би відповідала за цей продукт. Але він допоміг мені знайти людину, яка на той момент нас профінансувала. І це не він.

Х.Б.: Ти відкриєш коли-небудь прізвище цієї людини? Це політик чи бізнесмен?

Я.С.: Це бізнесмен, але хто це – я не можу говорити, бо ми домовились.

Х.Б.: Але звів вас Стець.

Я.С.: Так. І Стець побачив цей продукт, тому що я хотіла податися на якусь програму, я просто питала в нього поради. Він побачив продукт і сказав: "Офігеть! Це дуже круто, треба робити. Такого ніде немає". І він мене надихнув на те, щоб ми це робили надалі.

Х.Б.: Я далі буду рухатися до твоєї хвороби. Ти тоді ухвалила рішення не їхати за кордон, хоча я розумію, що можливість така була, так?

Я.С.: Я не знала, скільки це буде коштувати за кордоном. Ми не настільки заможна родина, щоб легко прощатися з десятками тисяч євро на лікування. Але це, скоріше, було питання не стільки грошей, а довіри.

Я познайомилася з головним лікарем інституту раку і з лікаркою, яка єдина на той момент робила такі складні лапараскопічні операції. Для тих, хто не розуміє, поясню. Це операція, коли тобі не роблять жодних продольних розрізів, а камера вставляється через певний орган всередину твого тіла і за допомогою таких чотирьох штирів у твоєму животі і камери в тебе виймають пару органів через отвір, куди вставляється камера. І все.

На сьомий день після вилучення кількох органів зі свого організму я вже вела захід, вся нашпигована знеболювальними і бандажами.

Х.Б.: У мене багато знайомих стикалися з цією проблемою – не те, що проблемою – трагедією, хворобою. І все ж таки всі хочуть виїхати з України. Тому що вони вважають, що за кордоном у них є більше шансів на те, що вони будуть далі жити. На той час ти розуміла, що є ризик того, що ти будеш лікуватися в Україні?

Я.С.: Ні. Не забувай, що рак раку різниця. В мене був рак без метастазування, слава Богу, і це означало лише одне – що нам треба позбутися органу, який мав рак, і навколишніх лімфовузлів, тобто органів, які могли бути заражені раковими клітинами. І потім подивитися, чи існують ракові клітини у кровообігу, за межами органу.

Коли ми взяли ці аналізи під час операції, і аналіз показав, що вони є, тоді настав час хіміотерапії. Я поспілкувалася в вотсапі з закордонними лікарями, з якими мене познайомив один відомий бізнесмен. У чаті, до якого я долучила своїх українських лікарів, ми порівняли лікування, яке би призначили там і яке призначили би тут. Воно збіглося на 100%.

Х.Б.: Я знаю, що Петро Олексійович доволі співчутливий до своїх співробітників, які раптом хворіють. Коли він дізнався про хворобу, він пропонував свою допомогу?

Я.С.: Ні, він навіть не дзвонив мені. Петро Олексійович Порошенко не брав участі в моєму лікуванні і не пропонував мені нічого. Та й він не повинен. Христю, я з ним бачилась один раз.

Х.Б.: А хто пропонував допомогу, можливо, з відомих бізнесменів чи навіть олігархів?

Я.С.: По-перше, я оголосила про те, що я цю хворобу перенесла 21-го травня, а 10-го травня я пройшла останній курс хіміотерапії, і ми зробили аналізи, які показали, що я здорова. Тобто вже 21-го травня мені не була потрібна нічия допомога. Тому коли всі вже про це дізнались, то потреби в коштах не було. Це перше.

А в процесі лікування, який був доволі довгий, 7,5 місяців, про це знало вузьке коло. Так, певні бізнесмени знали, але я не зверталася по грошову допомогу ні до кого, і вони мені теж, по суті, нічого не пропонували. Та і не треба, навіщо.

Х.Б.: Тебе не ображає, коли про тебе кажуть, що твоєму успіху помогла хвороба?

Я.С.: Ні, абсолютно. Я не знаю, допомогла вона чи не допомогла. Я єдине хочу, щоб ті, хто так говорить і ті, хто цитує, ніколи в житті не мали би хворобу, яка каталізувала їхню професію.

Якщо відкинути вбік хворобу і подивитися на мої проєкти, які є, то все стане зрозуміло, що і з хворобою і без хвороби це все одно речі, які викликають увагу, повагу, перегляди і найголовніше – довіру. Я в принципі на хейтерство реагую спокійно, тому що, по-перше, я поважаю думки інакодумців. А по-друге. Знаєш, коли ти пережив рак, то тобі настільки по барабану, хто що про тебе думає. Ти намагаєшся мінімально обмежити коло спілкування до певної кількості людей. Всі, хто токсичні, вселяють зневіру або є тобі не близькими – намагаюся просто дистанціонуватися і мінімально з ними спілкуватися.

Х.Б.: Ти сильно почистила своє коло спілкування?

Я.С.: Не те, щоб сильно. Я просто зникла для тих, із ким я спілкувалася. Їх небагато насправді, в мене мало друзів. Знайомих – он повна книжка, 10 тисяч контактів. Але це все знайомі. Перманентно я спілкуюся, може, максимум із п’ятьма людьми і з родиною. Все. А так, незважаючи на велику кількість проєктів – це все робота, яка не має жодного стосунку до особистого життя.

Якщо резюмувати: я не дружу з тим, з ким працюю, близько.

Х.Б.: Твоя книга – вона більш автобіографічна, ніж фільм, ніж сценарій, який був до фільму.

Я.С.: Фільм і книга – це абсолютно різні сценарії, вони не перетинаються. Книга більш автобіографічна, в ній більше мого, аніж у книзі Марисі Нікітюк.

Х.Б.: Ти давала цю книгу почитати своєму чоловіку перед тим, як пускати її в друк?

Я.С.: Ні, не давала. Більше того, я нікому не давала читати, навіть мамі. Чому? Тому що потім би довелося вносити якісь зміни, навіть якщо б вони на цьому не наполягали. Але вони б мені сказали свою точку зору, мені би довелося мати сумніви. А я не люблю мати сумніви.

Х.Б.: Я читала твою книгу, і в мене склалося враження, що в тебе там чоловік антигерой. У книзі він описаний таким. Він образився на це?

Я.С.: Ні, абсолютно. Історія, що пов’язана із коханням, із цими перипетіями з чоловіком – вигадана історія, яка є міксом пережитого мною й Олею Купріян. Оля Купріян – це друга авторка, яка пережила рак щитовидної залози. Вона теж має чоловіка, теж має дитину. Тому, коли ми придумували цю лінію, ми намагалися показати читачам, читачкам, що існує така річ у житті як твої почуття і підтримка, яку ти маєш артикулювати в важкий для тебе період, а не чекати, що її тобі принесуть. І ментально, на жаль, це велика проблема для українців. Тому ми усугубили і намагалися художньо створити такі гострі кути.

Х.Б.: Тобто це лише книга.

Я.С.: Безумовно.

Х.Б.: Тоді прототип у книзі – це був прототип Харчишина? Той друг.

Я.С.: Ні, там немає прототипів. Це все вигадані персонажі. Там є певні етапи, пов’язані з лікарнею, які, безумовно, є реальними. Все, що стосується лікарні – це все реальні історії. Скажу, що надихали мене на цю книжку мої найближчі люди. Це моя лікарка, Олена Самохвалова, яка, власне, зробила мені цю надскладну операцію з командою лікарів. Головний лікар інституту раку, з яким я теж дружня, який є профі. І Валерія Ходос, моя найближча подруга. Валерій Харчишин – мій найкращий друг. Мій чоловік, моя мама.

Х.Б.: Твій чоловік до Харчишина не ревнує?

Я.С.: Ну, може, і ревнує, але він мені про це не говорить, бо він знає мою позицію і знає, що ми відмежовуємо друзів і кохання.

Х.Б.: Тобто, на твою думку, дружба між чоловіком і жінкою існує, так?

Я.С.: Так. Я думаю, що існує, якщо їх не пов’язують стосунки. Ця дружба можлива, навіть якщо це двоє людей близьких ідеологічно і душевно. Принаймні, ми хочемо всім це довести.

Х.Б.: Ти зараз достатньо активна, навіть під час коронавірусу, під час карантину. А після хіміотерапії насправді імунітет ослаблений, я так розумію. Тобі чоловік нічого не каже про це? Можливо, щось радить?

Я.С.: Я все одно зроблю по-своєму, це по-перше. А по-друге, це ж захист, Христю. Взагалі робота і в період хімії, і хвороби – це захист. Якби у мене не було стільки роботи, я би, напевно, могла з’їхати з глузду.

У мене були дуже складні емоційні моменти, про які знає, може, двоє людей максимум, в які реально мені була потрібна допомога психолога, тому що я не могла знайти розуміння, де реальність, де робота, а де пекло через контрастність свого життя.

Тобто ти приходиш о 9 в інститут раку, тебе кладуть у саркофаг, пропонують роздягнутися, і на нижню частину твого тіла вдягають такі штуки – паски. Потім тебе заганяють у цей саркофаг, вмикають і настає історія під назвою "променева терапія", яка є дуже неприємною й інколи принизливою.

А потім ти вдягаєшся, приїжджаєш у готель "Вермонт", пишеш інтерв’ю з якимось міністром. Після чого ти ведеш величезний форум, потім приходиш додому, а зранку знову настає момент цього приниження.

Х.Б.: Ти сама такий графік склала для того, щоб, як ти кажеш, не зійти з розуму, так?

Я.С.: Не те, щоб склала. Він з’являвся, а я не відмовлялася від нього. І я дуже вдячна своїй роботі, яку я просто обожнюю, і команді всіх моїх проєктів. Взимку я дуже сильно впала, і просто на милицях приходила на зйомки. Я тоді прийшла на хімію в інститут раку, стою на поверсі, за милиці тримаюсь, ледь на ногах. Іду на одній нозі, а Альона, моя лікарка каже: "Янина, это надо уметь, конечно. Лузер года: рак, химиотерапия, еще и со свернутой ногой". Таке випробування.

Х.Б.: Тебе називають порохоботкою?

Я.С.: Так, часто. Причому, як тільки я починаю говорити щось позитивне про когось типу Саакашвілі. Питали мене підписники, як я ставлюсь до того, що він стане віцепрем’єром. Я сказала, що гірше не буде, оптимістично ставлюся. Почалося: "Янина, как ты можешь об этом Карлсоне такое говорить?". Тому я інколи порохоботка.

Х.Б.: Яніна Соколова – порохоботка – це комплімент чи звинувачення для тебе?

Я.С.: Не знаю. У світлі тих подій, які зараз є, можливо, і комплімент. І кожного дня вони нові приходять. Я ще й "ахметовская соска". Я – нічия, як співала Ірина Білик. "Мене несе течія, я нічия".

Х.Б.: Але для того, щоб бути такою вільною в українських реаліях, треба бути фінансово незалежною. За рахунок чого, який у тебе зараз основний дохід?

Я.С.: Це телебачення. І у нас ще є з Олесею Корженевською телевізійна школа. Телебачення, ведення різних лідерських форумів, і зарплата, яку я отримую як власник продакшену, який виготовляє продукти, що виходять на різних телеканалах.

Х.Б.: Твоя школа займається подальшим працевлаштуванням студентів?

Я.С.: Ні, але з кожного курсу одна-дві людини працюють на телебаченні. І це залежить виключно від них. Олена Корєнкова виграла безкоштовне навчання в Screen School і вже на випуску вона працювала на "Громадському" і вела там свої проєкти. Віка Бичок, яка є одночасно моєю помічницею, веде новини на "Суспільному".

Х.Б.: Як у тебе змінилися стосунки з чоловіком після хвороби?

Я.С.: У нас змінилося тільки одне: ми тепер знаємо, наскільки може бути близькою смерть. А так, щоб докорінно – ні. Ми доволі партнерсько дружні, у нас є двоє чудових дітей. Ні, напевно не змінилися, ми ж дуже давно разом.

Х.Б.: Ти щаслива як жінка?

Я.С.: Я дуже серйозно до цього ставлюся, до речі, як бути щасливим. Це такий процес, який триває з тобою інколи пару хвилин на день. Я просто дівчина з дуже важким характером, тому у мене до щастя багато претензій. Але в цілому – так, у цілому, я щаслива, хоча інколи й руки опускаються, і щось тобі не подобається, щось ти хочеш змінити. Але в цілому так, я думаю, що я щаслива.