Польща після загибелі мера Гданська - жалоба і політична поляризація

Розділена країна в траурі та боротьбі сама з собою. Політична поляризація після смерті мера Гданська стає відчутною знову. Погляд з Варшави."Гданськ уже не буде тим, яким був", - написано у жалобній книзі, виставленій у міській адміністрації цього польського міста після смерті його мера Павела Адамовича, аби люди могли висловити йому повагу.

"Він профінансував стипендію для мого сина зі свого приватного фонду, чого я ніколи не забуду", - каже одна жінка в розмові з журналістом місцевого телеканалу. "Він був мером міста, яке символізувало свободу та солідарність", - ділиться своїми переживаннями чоловік дещо старшого віку, який ще пригадує страйки проти комуністів у 1970-х роках та народжений у Гданську рух "Солідарність".

Міський голова Гданська Павел Адамович отримав ножове поранення під час благодійного концерту у місті 13 січня. Нападник увірвався на сцену під час фіналу концерту і кілька разів вдарив політика ножем. Мер отримав дуже серйозні поранення: травму серця, ушкодження діафрагми, рани органів черевної порожнини. Попри тривалу боротьбу медиків за урятування його життя, Павел Адамович помер 14 січня.

Політичне "свідоцтво про смерть"

У країні, в якій з 2015 року правлять націонал-консерватори з партії "Право і справедливість" (ПіС), Адамович нажив собі чимало ворогів серед правих організацій. За свою відкритість до світу він отримав від них два роки тому символічне "свідоцтво про смерть". Сфальшовані за допомогою комп'ютерної графіки "політичні свідоцтва про смерть", виставлені потім в інтернеті, були вироблені радикально-націоналістичною організацією "Усепольська молодь" для деяких ліберальних мерів.

Справу проти ініціаторів акції нещодавно було закрито, адже "свідоцтва", за словами польської прокуратури, "не є мовою ненависті", а є натомість виразом "невдоволення рішеннями мерів". Про рішення прокуратури в мерії Гданська дізналися за день до смертельної ножової атаки на Павела Адамовича.

Автори "політичних свідоцтв про смерть могли заздалегідь цілком розраховувати на те, що залишаться непокараними, адже їхні ініціативи дедалі частіше натикаються на байдужість чи удаване прийняття з боку громадськості. Один із перший прикладів такої тенденції було спалення ляльки єврея на антиісламській акції у Вроцлаві три роки тому.

2017 року радикальні націоналісти в Катовіце повісили на шибениці фотографії шістьох польських євродепутатів. Мовляв, вони заслуговують на шибеницю, адже насмілилися стати на бік ЄС у суперечці щодо судової реформи в Польщі.

Вербальне загострення

Жорсткішою стає і мова політичних дебатів. Очільник правлячої ПіС Ярослав Качинський незадовго після перемоги на парламентських виборах 2015 року назвав учасників акції проти його партії "поляками гіршого сорту" та доклався таким чином до ідеологічної поляризації всього суспільства.

У парламенті він назвав своїх політичних противників "зрадницькими пащеками" та закинув їм провину в смерті свого брата, екс-президента Польщі Леха Качинського, який загинув внаслідок авіакатастрофи 2010 року. Під час мітингів націоналістів опозицію регулярно обзивають "червоним непотребом", який треба знищити "серпом і молотом".

Павел Адамович був одним із тих, хто застерігав від поширення таких настроїв. Але вже за кілька годин після його смерті вірний владі суспільний мовник TVP поклав провину за загострення політичних фронтів у Польщі на опозицію.

Згаданий у цьому контексті був очільник опозиційної "Громадянської платформи" Гжегож Схетина, якого ПіС нещодавно назвала "саранчею", яку треба витравити зі "здорового дерева нашої держави". Екс-президент Польщі Лех Валенса 2017 року запропонував ПіС "вистрибнути з вікна". А колишній глава МЗС Радослав Сікорський з огляду на ПіС іще 2007 року оголосив про "необхідність забити зграю".

Смерть як політична подія

Родина Павела Абрамовича хоч і закликала не використовувати трагедію з політичною метою, але в багатьох куточках країн виконати це прохання не видається можливим. Адже смерть Абрамовича у політично розділеній країні сама по собі стала політичною подією.

Лінія розділу пролягає між поляками націонал-консервативних та ліберальних поглядів. При цьому йдеться, зокрема, про ставлення до Європи, толерантність щодо інакодумців, становище церкви та верховенство влади польських судів. Вбивство політика в Польщі є безпрецедентним випадком. Уже зараз стає зрозумілим, що вже наявний розкол у суспільстві тепер ще поглибиться, так само як це було після смоленської трагедії 2010 року.