Коментар: Маленький крок у напрямку армії ЄС

Історичний прорив чи лише чергова спроба? ЄС хоче координувати програми озброєння країн, які входять до його складу. Кінцева мета - створення європейської армії. Коментує оглядач DW у Брюсселі Бернд Ріґерт.Проблеми європейських армій давно зрозумілі. Не лише новий президент США їх розкритикував. У багатьох країнах ЄС збройні сили недофінансовані, неправильно оснащені, занадто малі, неефективні або, як і у випадку з німецьким Бундесвером, лише умовно перебувають у повній готовності, тому що не здатні виконувати сучасні завдання та не підготовлені до цифрового ведення війни. Тепер надії покладаються на новий оборонний союз. Щоправда, не всі країни ЄС готові долучитись до нього.

Така ініціатива вже давно назріла. Євросоюзу знадобилося 17 років, щоб дійти згоди щодо основоположного принципу в питанні оборони. Спільна європейська оборонна політика була ухвалена ще 2000 року на саміті ЄС в Ніцці. Водночас під новим союзом у жодному разі не мається на увазі єдина, інтегрована європейська армія. Хоча створення такої армії було б і доцільним, але, з низки політичних причин, є нездійсненним. У цьому першому кроці йдеться, у першу чергу, про кращу координацію розробки та закупівлі зброї, транспортних засобів та військової техніки. Будувати одну вантажівку для 23 армій значно ефективніше, ніж щоразу винаходити щось нове. Простий висновок, але для якого членам ЄС знадобилися десятки років.

Звісно, промислово-політичні інтереси відіграють у цьому питанні значну роль. Кожна країна хоче підтримувати власну оборонну промисловість, також і для того, щоб не стати повністю залежною від США. Для деяких країн ЄС зброя є однією з основних статей експорту. Чи справді рентабельність та ефективність будуть визначатися як критерії під час наступних великих проектів з озброєння, буде видно. Але вже сама лише політична воля нарешті взятись за цей недолік уже чогось варта.

ЄС хоче довести, що покращення співпраці вартує того. Коли йдеться про податкові системи або прийом біженців, то країни ЄС демонструють брак координації. Тепер саме оборонна сфера має довести, що європейські громадяни будуть лише у виграші від "мирного проекту" Європа. Голова Єврокомісії Жан-Клод Юнкер, Франція та Німеччина раді, що у вигляді оборонного союзу мають новий проект, у якому нарешті майже всі однієї думки. За іронією долі, вийшло це лише тому, що найбільша гальмівна сила, тобто Великобританія, добровільно відділилася.

У НАТО, який є відповідальним за оборону в Європі, прихильно поставились до нового європейського проекту, адже у довгостроковій перспективі передбачено збільшити витрати на оборону, що допоможе й підвищити рівень військової підготовки європейців. Деякі європейці стверджують, що європейська оборонна координація є свого роду відмежуванням від США. В адміністрації Трампа, однак, так не гадають. Принаймні такого висновку можна дійти, послухавши доволі заплутані заяви, які пролунали у Вашингтоні. Допоки європейці матимуть бажання витрачати більше коштів і таким чином розвантажувати США, торгаш Трамп залишатиметься задоволеним. Якоїсь політичної чи військової стратегії у нього немає. ЄС добре робить, що готується на випадок, якщо США чи, точніше кажучи, Дональд Трамп захочуть скоротити свою військову присутність у Європі чи сусідніх з нею регіонах.

Брюссель зробив перший крок. Але до створення справжніх військових збройних сил ЄС ще довгий шлях. Євросоюз, наприклад, уже 13 років має агентство з озброєння. Ця структура до цього часу видала багато документів, але досі так і не розроблено спільного танка. Дискусія про європейську армію старіша навіть за сам Європейський Союз. Ще в 1950 році уже було ухвалене рішення про військову співпрацю, яке ніколи не було втілене в життя. Можливо, це вдасться цього разу.

Цей коментар є особистою думкою автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції та Deutsche Welle загалом.