Україна на низькому старті

Цим матеріалом політичний експерт Євген Магда відкриває цикл "Популярна політика", в якому розповість про особливості української та зарубіжної політики, допоможе зазирнути за лаштунки і розкрити таємні механізми прийняття рішень.

Хоча в українській політиці сьогодні спостерігається невелике затишшя, очевидно, що президентська кампанія вже стартувала. До офіційної відмашки Центрвиборчкому ще більше року, але основні кандидати на пост президента вже накопичують сили і заручаються підтримкою.

Передчуття політичної п'ятирічки

У раннього старту президентської гонки є свої причини. Мабуть, головна з них - обсяг повноважень глави держави, що викликає гостру заздрість у багатьох європейських президентів. Тренд Старого Світу - конституційна монархія чи парламентська республіка. Йому не відповідають тільки Росія, Білорусь, Україна, з деякими застереженнями - Франція та Польща. Мільйони європейців не звертають уваги на своїх президентів з причини декоративності їх повноважень, але українські політики не можуть дозволити собі ігнорувати президентські вибори. Цікаво, що між потенційними кандидатами є негласний консенсус: вони не намагаються скоротити обсяг президентських повноважень, розраховуючи відповідно утримати і перехопити державний штурвал. Так що повторення сценарію з проведенням політичної реформи чекати не доводиться.

Більшість потенційних претендентів на президентську булаву володіють депутатськими мандатами. Виняток становлять чинний гарант Конституції і його давній політичний суперник Юлія Тимошенко, яка перебуває в тюремній палаті харківської лікарні залізничників. Тривала інтрига з виїздом Юлії Володимирівни на лікування за кордон пов'язана з її небезпідставними побоюваннями позбутися через цієї поїздки можливості брати участь у президентських перегонах. Норми Конституції не забороняють засудженому балотуватися в президенти, але це далеко не дає гарантії на реєстрацію Тимошенко кандидатом на вищий державний пост.

На ристалищі викликаються

До питання про роль Центральної виборчої комісії ми ще повернемося, поки ж зупинимося на потенційних кандидатах у президенти. Віктор Янукович залишається лідером президентського рейтингу, хоча його популярність істотно впала в порівнянні з весною 2010 року. Співгромадяни президента в більшості своїй так і не відчули ефекту від численних заявлених Віктором Федоровичем реформ, добробут "маленького українця" не поліпшився. Янукович звично спирається на південно-східний електоральний заповідник, при цьому нарощуючи проєвропейську риторику. Малоймовірно, що конкуренцію йому складуть діючі прем'єр і спікер парламенту, тому главі держави доведеться зосередитися на сутичці з опозиціонерами. На Банковій сьогодні активно прораховують варіанти найбільш зручного суперника для Януковича, а в опозиційних штабах прикидають, як завершити виступ чинного глави держави вже в першому турі виборів.

Якщо вірити рішенню лідерів акції "Вставай, Україно", оголошеному 18 травня, то перший тур президентських виборів має перетворитися на праймеріз для представників демократичних сил. Переведу з політичного загальнозрозумілою: лідери опозиції не збираються поступатися один одному і знімати свої кандидатури. Найбільш рейтинговим з опозиціонерів сьогодні є Віталій Кличко, не демонструє підвищеної політичної активності. Лідер "УДАРу" сьогодні швидше пожинає плоди своєї спортивної слави, а не демонструє бійцівські якості опозиціонера. Віталій Володимирович нагадує Ющенка з потужними кулаками, при цьому відрізняється невизначеністю політичного вектора розвитку. Цей "сплячий богатир української опозиції" на ділі може виявитися зручним спаринг-партнером діючого президента.

У Арсенія Яценюка немає можливості почивати на лаврах. Він продовжує бути своїм серед чужих, навіть після обрання главою політради "Батьківщини". З одного боку, Арсенія Петровича постійно атакує владу, представникам якої не подобається біло-серцева активність з нотками істеричності. З іншого - гіпотетичне звільнення Юлії Тимошенко змусить Яценюка проявити джентльменські якості і відмовитися на користь Юлії Володимирівни від президентських домагань. Положення, відверто кажучи, не найкомфортніше, що вимагає більш активних дій. У справі партійного будівництва та управління найбільшою опозиційною фракцією успіхи Арсенія Яценюка не безперечні - "Фронт змін" і "Батьківщина" об'єднуються все більше на словах, а у фракції сильні відцентрові процеси і політична партизанщина.

Візьме участь у президентській кампанії і Олег Тягнибок. Ведена їм "Свобода" впевнено нарощує оберти в якості колективного enfant terrible українського парламентаризму. Давши відсіч "регіоналам" і постійно впливаючи на соратників по опозиції в якості поліції моралі, соратники Тягнибока змогли набирати очки не надто довго. Головний "свободівець" зіткнувся з дилемою: для нарощування рейтингу йому необхідно стати гнучкішим і демонструвати здатність до компромісів, а це може привести до відтоку перевірених прихильників на Заході. Тому Олег Ярославович воліє витримувати паузу і не поспішати.

Ще два опозиційних парламентарія мають шанси засвітитися в бюлетені для голосування. Анатолій Гриценко з наполегливістю, гідною кращого застосування, може рушити себе в президенти, щоб зігрітися в умовах політичної самотності. Петро Порошенко, останнім часом залишається в тіні, також здатний "показати клас", але йому переважніше стартувати з поста мера Києва. Звичайно, якщо вибори в столиці відбудуться, а Петро Олексійович на них виграє.

Заслуговує на увагу позиція Юрія Луценка. Лідер "Третьої республіки" віддав перевагу явно відмовитися від участі в президентській кампанії, щоб мати можливість "по-дружньому" критикувати вищих державних чиновників. З одного боку, Юрій Віталійович розуміє, що не має структурою на місцях, здатної забезпечити електоральний успіх, з іншого - налаштований реалізувати в повному обсязі переваги, які в нашій країні отримують люди, що побували за гратами з політичним підгрунтям.

Особливості передвиборного ландшафту

Візьме участь у президентських перегонах ветеран подібних змагань Петро Симоненко. Для нього це будуть вже четверті президентські вибори, і перший секретар ЦК КПУ продовжує пожинати плоди своєї срібного статусу у вже далекому 1999-му. Його завдання-максимум - стати узгодженим кандидатом від лівих сил і опинитися у першій п'ятірці за результатами першого туру, після чого ще кілька років можна спокійно вести мовлення довірливим виборцям про боротьбу з буржуазним режимом. Перемога в президентських перегонах серед планів Симоненко, який засвоїв амплуа ситуативного союзника влади, не значиться.

З забавного зазначу виявлену лідером Радикальної партії Олегом Ляшко готовність балотуватися в президенти. Ця заява, поза всяких сумнівів, привело в стан паніки штабістів провідних кандидатів, оскільки протиотрути від крадеться з вилами Ляшко ще не придумано. Відмовився від участі в президентських перегонах і Володимир Литвин, у якого безумовно не вистачає фінансових ресурсів для реалізації президентських амбіцій.

Візит Володимира Путіна в Україну і його участь у круглому столі, організованому рухом "Український вибір", оживило дискусію про можливу участь у президентській кампанії Віктора Медведчука. Правда, сам Віктор Володимирович на цю тему краще не розповсюджуватися. Нинішня температура відносин між українським і російським президентами дозволяє з високою часткою впевненості припустити, що Кремль поставить на свого кандидата на українських виборах, і їм буде не Віктор Янукович. Медведчук цілком може стати повноважним представником Кремля, якому буде доручено прийняти капітуляцію у Віктора Януковича.

Технічні нюанси

Що стосується ролі Центральної виборчої комісії, дії якої в новітній українській історії вже дозволяли згадувати незабутнє сталінське "Важливо не як голосують, а як рахують", то ажіотаж навколо недавньої зміни голови ЦВК виглядає дещо надуманим. Справа в тому, що повноваження 13 з 15 членів Центрвиборчкому закінчуються влітку 2014-го, і після формування нового складу комісії обиратиметься її голова. Так що опозиціонерам краще приберегти праведний гнів до майбутніх часів.

Остаточний список реальних претендентів на перемогу навесні 2015 буде сформований до кінця 2013-го. Розкрутитися за рік в Україні, що бачила самих різних політиків, може тільки технічний кандидат або авантюрист, а не реальний претендент на перемогу. І навіть досвід Сергія Тігіпка, який заявив про себе під час минулих президентських виборів, не може бути показовим, оскільки Сергій Леонідович, м'яко кажучи, недалекоглядно розпорядився своєю 13-відсотковою популярністю за підсумками першого туру виборів-2010.

Тональність президентської кампанії багато в чому задасть саміт Східного партнерства у Вільнюсі, де Україна розраховує підписати Угоду про асоціацію з ЄС. Якщо балтійський вояж Віктора Януковича наприкінці осені буде результативним, європейська тема може прозвучати в його передвиборчій програмі. Якщо Угоду про асоціацію буде провалено, Євросоюз буде надавати різноманітну допомогу кандидатам, які будуть розігрувати карту боротьби з Росією.

Необхідно розуміти, що при всьому серйозному впливі на Україну з боку ЄС і Росії, при різноманітних можливостях Центрвиборчкому, результати президентських виборів будуть залежати від кожного з нас. Тільки українці по праву можуть продовжити мандат чинного глави держави або змінити його, тому від нашого вибору залежатиме майбутнє країни, і на дзеркало нарікати в цьому випадку безглуздо.

Про те, як створюються передвиборчі програми і на кого вони розраховані - читайте в наступному матеріалі з циклу "Популярна політика".