15 жовтня • оновлено в 15:26
МоваЯзык
Блоги Світ

/ Блоги - Політика

Свій серед чужих, чужий серед своїх

136.3т Читати матеріал російською

Небувалий ентузіазм, з яким Макрон, Меркель, Путін і навіть Трамп висловлюються на тему майбутньої нормандської зустрічі, говорить про те, що за взаємною згодою вона пройде під гаслом "Ми за ціною не постоїмо!". Замовчується лише одне – цю ціну запропонують заплатити Україні.

Чергова спроба імплементації "формули Штайнмайєра" загрожує Україні штучним створенням російсько-кримінального анклаву на Донбасі та втратою Криму, як мінімум, на десятиліття. У разі реалізації цього сценарію, наступним і дуже швидким результатом стане втрата незалежності, по-справжньому вистражданої українським народом. Саме в цьому полягає суть путінської формули, покладеної в основу т.зв. Мінських домовленостей лютого 2015-го. "Формула Штайнмайєра" – не більше ніж обгортка для цього дурного змісту.

Саміт G7, який завершився нещодавно, яскраво продемонстрував глибоко егоїстичний підхід більшості учасників та їх абсолютну неготовність ставити на чільне місце норми міжнародного права і загальнолюдські цінності. Позиції сторін в кращому випадку базувалися на поточному суб'єктивному уявленні лідерів про національні інтереси своїх країн.

Найбільш яскраво це продемонстровано в підходах Ангели Меркель, яка проти повернення Росії до G8, але за Північний потік-2, і Дональда Трампа, який проти будівництва газопроводу, але за повернення Путіна до клубу світових лідерів. На додачу Трамп був готовий ще й військову допомогу Україні заморозити.

Що стосується Макрона, то він хоч де-небудь намагається стати успішним. Якщо вже не в своїй країні, то хоча б в українському питанні.

Ну а Путін, як водиться, гне свою лінію: в Україні внутрішній конфлікт, який можна вирішити лише на умовах Кремля, ну а про Крим забудьте, це "споконвіку російська земля", яка "вільним волевиявленням" громадян повернулася до "рідної обителі".

З перших кроків у міжнародній політиці президент України Володимир Зеленський зіткнувся з технологією "обволікання", якою віртуозно володіють наші європейські друзі.

Тебе м'яко вводять до кола "вершителів долі", натякаючи, що ти тепер свій, "посвячений у таїнства", недоступні простим смертним. Тут всі "на ти", всі "на рівних", радять, підказують і м'яко підштовхують в певному напрямку.

Не встигнеш озирнутися – і ти вже на краю прірви, в коконі зобов'язань, вирватися з якого практично неможливо. Будь-який не прорахований рух – і ти вже жертва, з усіма наслідками.

Але навіть на тлі досвідчених євро-циніків Путін виглядає просто віртуозом. Хто б що не говорив, а навички вербувальних підходів, прищеплені в школі КДБ, закріплені в період польової практики в НДР і обшліфовані в "бандитському Петербурзі", дають свої результати.

Підтвердженням цьому є історія, як мінімум, трьох президентів України.

"Справжнього українського націоналіста" Ющенка він ввів у нескінченну нірвану за допомогою звеселяючого газу "РосУкрЕнерго". Так ми втратили третього президента, безтурботне буття якого стало повністю визначати його свідомість.

Гра з Януковичем була побудована на комплексах двічі судимого зека, якому дуже лестили заяви про його ментальну близькість з ФСБ-шним підполковником і можливість спілкування "на рівних". Саме так Федоровича розвели на Харківські угоди. Правда пізніше, коли Кремль продемонстрував, що стосовно України він не поділяє відому істину, що "Техас повинні грабувати лише техасці", почалося глибоке нерозуміння. Але було вже пізно: капкан – це страшніше за кокон.

Порошенка в Кремлі прорахували заздалегідь, ще до остаточної вербувальної бесіди з резидентом DF, яка відбулася навесні 2014-го у віденському готелі. Дитячі комплекси, патологічна жадібність і абсолютна безпринципність Петра Олексійовича, ретельно вивчені на основі бурхливої діяльності в Україні, Молдові та Придністров'ї, лягли в основу його психологічного профілю і відповідних зусиль Москви з розкладання української влади.

Тепер черга Зеленського. Його "рахують" спецслужби та аналітичні центри друзів і ворогів. Враховується все: характер, життєвий досвід, амбіції, тяга до театральних ефектів, суспільного визнання і оплесків, відсутність досвіду поразок.

Як діяти в такій обстановці Президенту України Володимиру Зеленському?

Спробувати стати своїм серед чужих, піддатися їхнім умовляння і власній спокусі продемонструвати швидкий результат? Проігнорувати численні застереження українських і зарубіжних експертів і тим самим поставити під загрозу майбутнє своєї країни?

Саме до цього його підштовхують логіка попередніх дій, власне оточення і нормандські співрозмовники. Останні відчутно напружилися в готовності поаплодувати необачному вчинку – благо потім, коли настане гірка розплата, можна буде говорити, що Україна сама пішла на такий крок.

Є й інший шлях. Вимкнути "турборежим", звірити годинники з українським народом, який в питанні війни та миру вже точно має право на правду і шанобливе ставлення до себе, і, спираючись на його підтримку, вперше в історії незалежної України заявити про власну зовнішньополітичну позицію і запропонувати західним партнерам іншу стратегію спільних дій з відновлення миру і повернення Криму та Донбасу.

Проблема всіх українських лідерів полягала в тому, що право на власний курс і тверду позицію у нашої країни завжди було, а духу на те, щоб про нього заявити, – не було ніколи.

Ми не повинні виходити з логіки кримінальних відносин в підворітті – якщо фінка в кишені (ядерна зброя) є, то і право є, ну а якщо її немає, то краще мовчати і слухати інших.

Насправді наше право базується якраз на зворотному – ми приєдналися до угоди про нерозповсюдження ядерної зброї та відмовилися від третього за потужністю в світі ядерного арсеналу. Завдяки нам життя на планеті стало безпечнішим.

Заявити про наше право ще не пізно, але при цьому треба розуміти, що Україна зі своїми проблемами нікому в світі не потрібна. В кожної країни є свої національні інтереси, і вони ніколи не будуть збігатися з нашими.

Саме тому важливо дотримуватись двох умов, без яких спроба реалізувати наші права приречена на провал.

Перша. Про своє право треба заявляти на весь голос і з найвищих трибун – Генасамблеї ООН, Конгресу США і подібних. Будь-яка спроба зробити це в камерному форматі – Нормандському, Мінському і будь-якому аналогічному призведе до довгих порожніх розмов і, в кінцевому рахунку, до поразки. Володимиру Зеленському, який лише розпочинає свій шлях у світовій політиці, необхідно враховувати, що жоден лідер цивілізованої країни не посміє на весь світ відмовити Україні в праві на мирне життя і повернення всіх окупованих територій, але багато хто з цих лідерів у вузькому колі знайде тисячі правильних слів, щоб виправдати свою бездіяльність.

Друга і, мабуть, найважливіша. "Пробивна сила" заяв Президента безпосередньо залежить від розуміння і підтримки українським народом його стратегії з питання війни і миру. Йдеться саме про усвідомлену підтримку стратегії, а не про миттєвий рейтинг популярності політичного кумира!

Гадаю, кожен, хто наважується запропонувати себе в якості президента країни, впевнений, що знає рецепти вирішення найгостріших проблем. Однак найчастіше це виявляється не так.

Звичайно, суб'єктивна позиція лідера в багатьох випадках є визначальною. Це характерно не лише для України. Але у нас, на відміну від Москви, Берліна, Парижа і Вашингтона, все робиться з натхнення, нерідко на основі хибних посилів, завищеної самооцінки і без докладного аналізу історії питання.

Порошенко, отримавши 54% підтримки народу під обіцянку миру за два тижні, спочатку був абсолютно впевнений, що в нас не війна, а зіткнення амбіцій постмайданної влади з Кремлем, і він по-купецькому зможе домовитися з Путіним. Ціна його ілюзій – тисячі людських життів, десятки тисяч скалічених, мільйони біженців і Мінський тупик, єдиний шлях з якого веде до втрати незалежності та руйнації української держави.

Зеленський – теж людина. Він, як і більшість українців, на генетичному рівні не любить владу (чужу вже точно J).

Рівень електоральної підтримки підігріває його впевненість у власній непогрішності та нікчемності скинутого попередника, та й усіх представників старої влади.

Вважаю, що саме на цьому базується його надія на успіх мирних переговорів з Путіним і прорив в Нормандському форматі.

Я теж, м'яко кажучи, не люблю Порошенка і вважаю, що він повинен багато за що відповісти. За Іловайськ, за мінську змову та ігнорування Будапештських гарантій, врешті-решт, за п'ять років життя кожного з нас, якими він розпорядився в своїх меркантильних інтересах.

Але занадто простою і помилковою буде думка про те, що якщо Порошенко не зумів домовитися з Путіним, то я, Зеленський, точно зумію. Президенти України змінюються, а Путін все той самий, і плани його незмінні. Йому потрібна вся Україна або її руїни. На менше він не згоден.

Саме про це треба пам'ятати Президенту України Володимиру Зеленському, коли він буде робити свій вибір.

І ще про одне. Своїм серед чужих все одно не стати. Це лише тимчасова ілюзія.

А на чужого серед своїх можна перетворитися дуже швидко і назавжди. Війна і мир – це найболючіше питання, помилок в якому народ не пробачить нікому.

P.S.

Спеціально для Володимира Зеленського всього одна цитата про "безальтернативні Мінські домовленості": "Угоду, підписану в Мінську в лютому, слід називати не мирними домовленостями, а угодою про розподіл України, яку було нав'язано Києву Німеччиною, Росією та Францією. Зараз дотримання цього розподілу країни відстежується міжнародною спільнотою за допомогою ОБСЄ. Мінські угоди – не рішення, а проблема, оскільки фактично вони надають легітимність російському вторгненню в Україну", – Курт Волкер, авторитетний американський експерт з питань зовнішньої політики, липень 2015 року (до призначення на посаду спеціального представника Держдепартаменту США по Україні) https://www.golos-ameriki.ru/a/ron-volker-on-ukraine/2877281.html.

Підпишись на наш Telegram. Надсилаємо лише "гарячі" новини!

Редакція сайту не несе відповідальності за зміст блогів. Думка редакції може не збігатися з авторською.

65
Коментарі
91
46
Смішно
152
Цікаво
126
Сумно
22
Треш
Чтобы проголосовать за комментарий или оставить свой комментарий на сайте, в свою учетную запись MyOboz или зарегистрируйтесь, если её ещё нет.
Зарегистрироваться
Показать комментарии
Новые
Старые
Лучшие
Худшие
Комментарии на сайте не модерированы
Скреженко Иван
Скреженко Иван
Если 404 не выполнит подписанный ею же "Минск", то против нее Запад введет санкции. Украина в патовой ситуации. Либо она выполняет подписанное, либо Запад перестанет ее поддерживать, и начнет давить. А Украина на порядки слабее России - под давлением Запада она не продержится и года
Показать комментарий полностью
Шим Вячеслав
Шим Вячеслав
Отличная аналитика и рекомендации. Респект автору за независимую позицию, за многолетнюю системную работу по оказанию юридического обоснования претензий Украины к агрессору.
Показать комментарий полностью
Bruse Colin
Bruse Colin
Сенченко - езжай уже тратить свои серебренники а то так в говне и завязнешь
Показать комментарий полностью

Блоги / думки

ads pixel