Блог | Вікно можливостей Путіна, або Чому Кремль форсує переговорний тиск саме зараз

Істерична пропаганда москви – мобілізація – повна чи прихована. Ядерний шантаж – уже через "авторитетні" треті джерела. Розмови про можливий напад на одну з країн НАТО. Північнокорейські ракети й військові. Усе це потрібно розглядати не окремо, а як одну інформаційно-психологічну операцію.

Її мета проста: створити навколо переговорів атмосферу такого страху, щоб Україна погодилася на поступки не тому, що рф перемогла, а тому, що Захід злякався того, що буде, якщо Україна не поступиться.

І саме тут кремль отримав, можливо, найважливіше вікно можливостей за останні роки – політику Дональда Трампа.

Не йдеться про особисту нашу неприязнь до Трампа. Йдеться про факти і наслідки його політики.

Трамп демонстративно шукає домовленості з путіним, часто ставлячи питання не з позиції міжнародного права та відповідальності агресора, а з позиції "швидше закінчити війну". Він публічно тиснув на Зеленського, дорікаючи Україні за сам факт опору російській агресії, говорив про необхідність українських поступок і неодноразово демонстрував готовність вести з кремлем діалог навіть тоді, коли рф продовжує війну.

Для путіна це подарунок.

Бо російська стратегія десятиліттями будується на одному принципі: якщо неможливо перемогти Захід силою, потрібно переконати його, що опір росії дорожчий за поступки росії.

І сьогодні москва отримала американського президента, який сам говорить мовою "угоди", "поступок" і швидкого завершення війни.

Ми не можемо стверджувати, що Трамп контролюється путіним – це зовсім інша історія. Але це нажаль означає, що Білий Дім лояльно працює на кремль.

Політичний ефект для москви очевидний: кремль отримав можливість використовувати американське прагнення до швидкого миру як додатковий важіль тиску на Україну.

Саме тому російська пропаганда зараз так активно розкручує тему ескалації.

Бо якщо Україна відмовляється від російських умов – можна сказати: "Вона не хоче миру".

Якщо Україна просить гарантій безпеки – "вона провокує росію".

Якщо Україна завдає ударів по російській військовій інфраструктурі – "це може привести до ядерної війни".

Якщо Україна вимагає повернення окупованих територій – "треба бути реалістами".

А якщо рф продовжує вбивати українців – це чомусь уже називається "переговорною позицією".

Ось так міжнародне право непомітно замінюється правом сильнішого.

І саме тут небезпека виходить далеко за межі України.

Тому агресор після масштабного вторгнення не може отримати винагороду у вигляді територій, політичних поступок і фактичного визнання сили аргументом – це сигнал для всього світу.

Він має означати: ядерна зброя не дає право на шантаж, військова сила – право на територіальні захоплення, але й не потрібно допустити, що достатньо довга війна зрештою змушує жертву поступитися.

Це вже не просто питання українських територій. Повторимо, це питання того, чи залишиться міжнародний порядок, побудований на правилах, чи він остаточно перетвориться на систему, де сильніші держави диктують слабшим умови.

Саме тому листопадові вибори у США мають значення.

Кремль боїться, що після них може відбутись "розворот Трампа" під тиском політичних змін.

Політична конфігурація у Вашингтоні може дійсно змінитися. Може зрости вплив сил, які вимагатимуть жорсткішої лінії щодо рф. Може посилитися контроль Конгресу за зовнішньою політикою та допомогою Україні. Може змінитися сама політична ціна для Білого дому надмірних поступок кремлю.

путін це розуміє.

Саме тому йому потрібен результат зараз.

Поки у Вашингтоні існує вікно для політики "домовитися будь-якою ціною", кремль намагатиметься втиснути Україну в переговори на максимально невигідних умовах.

Поки Трамп демонструє готовність тиснути на Київ заради швидкого завершення війни, москва буде підвищувати ставки.

Поки Захід боїться російської ескалації більше, ніж наслідків російської поразки, путін матиме простір для шантажу.

Але є ще один фактор, якого кремль боїться найбільше – час.

російська економіка розвалюється і це вже відомий факт. Вона дедалі більше працює на війну, а не на розвиток країни. Величезні військові видатки, дефіцит бюджету, інфляція, дорогий кредит, дефіцит робочої сили та залежність від зовнішніх постачальників зброї, невдоволення населення, падіння рейтингів путіна, створюють дедалі більшу ціну продовження війни.

Попри те, рф ще може воювати.

Але питання вже не тільки в тому, чи може вона воювати.

Питання – скільки ще коштуватиме їй ця здатність.

Тому нинішня російська істерика – не ознака безмежної сили.

Це спроба максимально дорого продати власний ресурс, поки він ще існує.

Мобілізація. Ядерка. НАТО. Північна Корея. Ракети. Переговори.

Це не п’ять різних історій.

Це одна стратегія:

налякати Захід → ізолювати Україну → нав’язати поступки → зафіксувати результат → оголосити це "миром".

І саме тому Україні зараз потрібні не податливість і страх, а холодна голова та сильна позиція.

Бо мир, нав’язаний під ядерним шантажем, – це не мир.

Це пауза перед наступною війною.

Україна не має дозволити переписати правила силою світові, наступна війна вже обов’язково буде українською.

Україна сьогодні має захистити сам принцип, що кордони держав не визначаються ракетами, а міжнародне право не закінчується там, де починається ядерний шантаж.

І саме це путін намагається зламати зараз – поки має вікно можливостей.

А наше завдання – зробити так, щоб це вікно для нього зачинилося.