Блог | Україна стає небезпечною для поляків: міфологічні страхи чи російська пропаганда

Останнім часом від польських політиків і громадських діячів – що важливо, не тільки з право-націоналістичного, але й "ліберального" таборів – починають лунати заяви, нібито Україна стає для них, тобто поляків, "небезпечною". Слабка, стражденна, покірна Україна – ОК, так має бути. Тільки-но Україна починає проявляти силу, показувати успіхи на фронтах – вона відразу сприймається як загроза, і не кому-небудь, а Польщі.  Що вони пропонують? Звісно, припинити підтримку України в її війні проти росії. Мовляв, в інтересах Польщі – продовження конфлікту, щоб "ослабити" обидві сторони. Все це ми вже чули, але ще не від польських лібералів.

Президент Зеленський буцімто "запишався" і тепер нападе на Польщу. Навіщо? Бо так. Бо чому б не напасти, якщо може. Тобто вони реально не відрізняють нас від росії. Для польської пересічної свідомості це все – "Схід". Тут – дикі люди, від яких усього можна чекати. Якщо вони мають силу, то обов’язково її застосують.

Я бачу тут все ту ж орієнталізацію та варваризацію України, яка структурувала польські популярні уявлення ще з ХІХ століття, найвиразніше – від Генрика Сенкевича з його "Вогнем і мечем". "Козак із чорним піднебінням" – це насамперед звідти. Задля "підняття поляків на духу" після поразки Січневого повстання треба було показати 100%-го ворога на "Сході". Це означає, що повстання під проводом Хмельницького не могло мати ніяких політичних чи навіть економічних підстав, бо це кидало б тінь на самих поляків, які чогось недогледіли, "недогосподарювали" на своїх "східних окраїнах". Треба було показати: українці ріжуть і нищать, бо вони такі "від природи".

І польська пропаганда в 1918 році і опісля продовжила цю лінію. Я лише зацитую фрагмент із книжки Katarzyna Kotyńska "Львів. Перечитування міста", в якому зіставлено образ поляків і українців у польській пропагандистській літературi міжвоєнного часу:

"Коли крадуть 'наші', в них завжди є якесь виправдання, наприклад, вони крадуть у злодія, забирають кинуту грабіжниками здобич, виносять музичні інструменти з розгромленої крамниці, щоб уберегти їх від знищення, або ж вони просто голодні і не мають іншого виходу. Коли крадуть українці, то роблять вони це зазвичай брутально, злісно, відбирають шматок хліба у злидарів, грабують через свою злу природу або ж задля ‘бравади’".

Тобто все те, що з подивом чуємо зараз із вуст освіченої, начитаної частини польського суспільства, виросло якраз на "книжковому" ґрунті.

У мене тільки одне питання: невже вони думають, що, заштовхуючи Україну і всіх гамузом українців назад у тінь невиразного, темного, варварського "Сходу", таким чином вбережуться? Невже не розуміють, що це саме їхній "темний міф України" і "ріжуть, бо можуть" грає проти них, а не реальні українці? Це все – міфологічні страхи, які не мають нічого спільного з реальністю. Покажіть мені в Україні хоч якусь політичну силу, хоч якийсь політичний марґінес, який хотів би війни з Польщею.

Але навіть якщо думати так, як вони, то якраз євроінтеграція України і перебування з нею в одному військовому блоці і є їхнім найкращим запобіжником. Я апелюю не до критичного перечитування літератури, історії і т.п. Я апелюю до механічної логіки, до рахування "на пальцях". Але міфологічні страхи і здоровий обрахунок – взаємно суперечливі речі, на жаль.