Блог | Ці переговори не можуть завершити війну між Росією та Україною

Щоразу, коли ми беремося коментувати мирні переговори за участю української та американської делегацій, ми маємо пам’ятати одну важливу деталь. Війну між Росією та Україною ці переговори завершити не можуть. Єдина інтрига полягає в тому, кого саме США звинуватять у зриві мирного процесу, пише Павло Казарін для Slawa.tv.

Саме з цієї причини немає жодного сенсу обговорювати переговорну позицію української влади. Вона може пообіцяти відмовитися від НАТО. Може пообіцяти провести вибори без скасування воєнного стану. Може запропонувати винести територіальні питання на всеукраїнський референдум. Але єдиний сенс усіх цих заяв — не дати Дональду Трампу звинуватити офіційний Київ у неконструктивності.

Тому що Дональд Трамп хоче завершити війну за будь-яку ціну. Він не дуже перейматиметься, якщо цю ціну за підсумками війни доведеться заплатити українцям. Він не вірить у цінності, сприймає політику як бізнес і переконаний, що фінансова вигода — це головна мотивація будь-якого політика. Тому весь 2025 рік він намагається запропонувати Владіміру Путіну угоду. Настільки вигідну, що Путін від неї не відмовлятиметься.

Саме тому США пропонували Москві визнання Криму. Повернення до G7. Зняття санкцій та інвестиції. Невступ України до НАТО. Вони пропонували все те, що, на думку Трампа, дозволить Путіну вийти з війни з відчуттям переможця. І все це ще раз демонструє, наскільки Трамп профнепридатний у ролі президента наймогутнішої країни на планеті.

Тому що мотиви Путіна лежать не в площині меркантильних розрахунків. Якби російський президент орієнтувався на бухгалтерські категорії, він би не починав повномасштабну війну. І сам факт вторгнення лише підтверджує, що для Кремля існують речі, важливіші за цифри в рядках бюджету. Дії Росії визначають не гроші, а ресентимент.

Для Москви будь-яка редакція мирних угод, яка передбачає збереження суверенної України, — це вже поразка. Будь-який договір, що дозволяє Києву зберегти боєздатну армію, — це програш. Будь-який формат завершення війни, який зберігає за Україною свободу дій, — це катастрофа. Тому що Владімір Путін хоче не завершити війну, а виграти її. І він переконаний, що може розв’язати всі свої завдання на полі бою.

А тому єдине завдання України — донести Трампу просту ідею, що в мирі не зацікавлена саме Москва. Тому українська делегація, з одного боку, відстоює свою позицію в принципових питаннях (чисельність армії або офіційне невизнання окупації). А з іншого — заявляє про готовність обговорювати все інше. Ключове завдання — перекинути м’яч на переговорне поле росіян, щоб Трамп отримав відмову не з Києва, а з Москви.

І коли Зеленський говорить про готовність провести ті самі вибори, він насправді говорить лише про те, що росіяни мають поставити війну на паузу на три передвиборчі місяці. Він пропонує Вашингтону запропонувати Кремлю оголосити перемир’я. Він лише створює ситуацію, у якій Росія відмовить США, викликавши тим самим відповідне обурення.

Якщо Москва відповість відмовою на мирний план, який затвердять США та Україна, то на цю відмову Дональд Трамп буде змушений відреагувати. Наприклад, посиленням санкцій. Саме з цієї причини офіційний Київ робить усе, щоб у Дональда Трампа — за всієї складності його ставлення до України — не було підстав звинувачувати українську сторону.

А російська сторона, найімовірніше, відповість відмовою на мирні пропозиції Трампа. Судячи із заяв російського президента, його генерали брешуть йому про ситуацію на фронті. Тому він і нагороджує званням "героя Росії" генерала Кузовльова, який оголосив про взяття Куп’янська ще наприкінці листопада. У той самий час, коли українська армія готувала операцію, що дозволила відкинути російські підрозділи від міста.

Російський президент став заручником свого оточення. Якщо єдине твоє джерело інформації — це паперові звіти в папках, то в якийсь момент твоєю картиною світу починає керувати той, хто цю папку готує. Цілком можливо, що російський президент доволі туманно уявляє собі ситуацію в російській економіці та масштаб проблем у державних фінансах Росії.

У результаті він і надалі буде налаштований вести війну — доти, доки реальна ситуація не стане такою, що її вже неможливо буде ігнорувати.

І завдання України полягає лише в тому, щоб дочекатися цього моменту. Росія не може воювати вічно — що б не твердили її пропагандисти. Нові американські санкції можуть лише наблизити цей момент, а тому українська дипломатія вже зараз робить усе, щоб вони з’явилися.

Тільки й того.