Блог | Трансформація українських офіцерів: від пострадянських шаблонів до сучасних стандартів НАТО

Американський Forbes опублікував матеріал про один з найменш публічних, але, ймовірно, ключових епізодів цієї війни: як співпраця України з ЦРУ допомогла сформувати розвідувальну перевагу над Росією.  

Очевидно, ця історія ще матиме свій шанс на екранізацію в Голлівуді. Але зараз увага авторів зосереджена на іншому. Їхній головний висновок значно ширший за технології чи обмін даними – він про людей.

Йдеться про покоління українських офіцерів, які змогли відійти від пострадянської моделі та швидко перейти до сучасних стандартів взаємодії, планування і прийняття рішень.

Особливу увагу автори приділяють нинішньому керівнику Офісу Президента генерал-лейтенанту Кирилу Буданову, чия професійна траєкторія, на їхню думку, добре відображає цей тектонічний зсув.

На думку журналістів, його шлях від спецпризначенця до керівника масштабних операцій ілюструє головне: появу нової військової еліти, яка змінила пострадянські шаблони на сучасні стандарти НАТО.

В той же час поранення і реабілітація у США дали можливість глибше зрозуміти стандарти союзників. Там же закладалися міцні особисті зв’язки, які з роками масштабувалися у значно більше – у стратегічну довіру, що не раз проявляла себе як на рівні розвідок, так і в подальших треках, до яких був долучений Буданов.

У ширшому вимірі це партнерство зі спецслужбами союзників дало Україні більше, ніж доступ до розвідувальних даних чи технологій. Воно стало інтелектуальним зсувом у підході до війни й управління. Адже поки Росія значною мірою спиралася на застарілі радянські моделі, Україна отримала доступ до сучасних розвідувальних інструментів і практик, що суттєво підвищило її адаптивність і швидкість ухвалення рішень.

Зараз перехід цього підходу ми по суті бачимо у цивільне управління. Бо поява людей типу Буданова в Офісі Президента – це раціональна відповідь на запит суспільства. В управлінні воюючою країною потрібні менеджери з досвідом ухвалення жорстких рішень під тиском

І по суті це змінює саму логіку роботи державних інституцій, до якої ми звикли. Адже замість бюрократичної інерції та орієнтації на політичні рейтинги з’являється фокус на результат. Більш того, це дає можливість формувати нову "формулу управління" всією державною системою:

Менше інерції – більше швидкості

Менше формальностей – більше точності.

Менше страху помилитися – більше відповідальності за рішення.

Звичайно, не все так легко і просто. Але, можливо, саме ці внутрішні зміни формують одну з головних переваг України, яку поки не видно в публічній площині. Бо вона – в людях і в нових підходах до того, як має працювати держава.