Блог | Саміт у Єревані: кінець ОДКБ і нова гра на Кавказі

Для регіону сам факт проведення саміту в Єревані – це вже політичний сигнал. Вірменія, яка довгі роки була в орбіті Росії і формально залишається членом ОДКБ, приймає великий європейський форум. Це фіксує зсув балансу: Росія зберігає присутність, але вже не домінує, а конкурує з ЄС, Туреччиною та іншими гравцями за вплив у регіоні.

На цьому фоні візит Володимира Зеленського має окреме значення. Президент України використав майданчик саміту максимально прагматично. За його підсумками досягнуто домовленостей про прискорення отримання фінансової підтримки ЄС у розмірі 90 млрд євро, а також зміцнення протиповітряної оборони. Це показує, що Україна продовжує утримувати повістку та конвертувати політичну увагу в конкретні ресурси.

Чому важливим є візит Зеленського?

По-перше, це друга країна пострадянського простору, куди приїхав український президент із 2022 року, і, що важливо, принаймні формально – країна-член ОДКБ, воєнного блоку росіян. Це свідчить, що ОДКБ, за великим рахунком, більше не існує як військовий альянс. Там Зеленський багато обговорював із Пашиняном, але я дуже скептичний щодо економічного чи військового співробітництва між Україною та Вірменією. У нас інші пріоритети та інші союзники – у військовому плані це Азербайджан та Туреччина, а не Вірменія. З погляду економіки просто не бачу, як і чим ми можемо співпрацювати з Вірменією в найближчій перспективі – дуже дорога і складна логістика. Але сам факт – добрий сигнал, який показав, що Путін втрачає контроль над усім регіоном Південного Кавказу, куди входять Азербайджан, Вірменія та Грузія.

По-друге, ще одна помітна подія – переговори президента Зеленського з прем’єр-міністром Грузії Іраклієм Кобахідзе. Нехай на ногах зустріч, нехай не було офіційних переговорів, але сама розмова важлива і має значення. Я не маю ілюзій щодо нормалізації цієї влади в Грузії – вони давно й міцно заручники Кремля і не виберуться з цієї пастки, та й не хочуть, мабуть. Кобахідзе – це клерк Бідзини Іванішвілі. Тому все зрозуміло. Але те, що навіть сам факт того, що Іванішвілі дав добро Кобахідзе на розмову із Зеленським – це вже індикатор того, що вся ця злодійська кліка, яка тримає під контролем Грузію, вже починає дивитися, куди вітер дме – вони розуміють, що баланс сил у регіоні змінився, що Китай дуже сильно зайшов і що Туреччина посилилася – а Туреччина тепер один із ключових союзників Китаю в регіоні та в цілому. Туреччина хоч і член НАТО формально, але й НАТО вже немає, як і немає ОДКБ. Ми заходимо у світ малих ситуативних союзів навколо спільних інтересів, де кожна країна, окрім Китаю та США, матиме 3–4–5 союзників у різних регіонах, з якими буде максимально тісна співпраця в усіх можливих сферах.

По-третє, Зеленський поговорив ще з одним "великим другом" України – прем’єром Словаччини Робертом Фіцо, який нібито вже сказав, що поки що не перешкоджатиме членству України в ЄС, і навіть домовилися, що він приїде до Києва, а Зеленський – до нього, до Словаччини, з візитами. Також Фіцо начебто навіть пообіцяв не брати участі у параді 9 травня в Москві. Прем’єр-міністр Словаччини Роберт Фіцо заявив, що відвідає Москву 9 травня та зустрінеться з російським лідером Володимиром Путіним, але при цьому не візьме участі у військовому параді. Насправді це вже важливий політичний сигнал – Фіцо теж починає дивитися, куди дме вітер.

По-четверте, вперше на саміті Європейського політичного співтовариства брала участь країна, яка не перебуває в Європі – Канада. Там був їхній прем’єр Марк Кірні. Це значний чинник. Європа та Канада посилюватимуть свій стратегічний союз без США. Навіть при тому, що у військовому плані Канада поки що не є сильним гравцем, з погляду потенціалу ресурсів та економіки – це дуже потужна країна. Щоб було зрозуміло, ВВП Канади вже 2,2 трлн доларів – це можна порівняти з Росією. Але в Канаді всього 40 млн людей живе – це мало. Тому для такої кількості населення такий рівень ВВП – це значний показник.