Блог | Парадокс Джонсона-Путіна: фатальні британські помилки та "безгрішне" російське лиходійство

Війна світів: кришталь та дупа

Є всі підстави стверджувати, що військово-політичної кризи, подібної до тієї, яку нині спровокувала віроломна Росія, що агресивно вторглася на територію України, в історії людства не було ніколи. Беручи до уваги масштаби, кровожерливість, безприкладні цинізм і лицемірство загарбників. І що особливо значимо - нехтування і збочення ними всіх, абсолютно всіх культурних досягнень і етичних завоювань цивілізованого людства. А також - враховуючи поточний епохальний етап звеличення соціумом прогресивних цінностей гуманізму, лібералізму та інформаційної відкритості, інклюзивності, захисту навколишнього середовища та біорізноманіття.

Божевільний великодержавний "слон" вічного надриву неприкаянно-дезорієнтованої і безшабашної російської душі вирішив ґрунтовно підебоширити в "посудній лавці" глобальної еволюції. Голова цього ненормального гіганта, що роздмухалася від істеричної активності крихітного мозку, традиційно позбавленого колективного інтелекту, крутиться на всі боки, тараща безглузді очі і базікаючи дряблим хоботом, призначеним для підсоса корисних копалин. Величезні вуха, розплющені оскаженіло брехливою кремлівською пропагандою, безладно розсікають повітря. Неосяжна дупа, вигодувана нафтогазовими доходами, виляє стегнами в ритмі якоїсь хмільної "Барини" або "Калинки". Обламані бивні загальносоціального потенціалу обсипаються піском недуги від інтенсивних рухів. А ось маленький хвостик реального сектора економіки практично нерухомий - приклеївся продуктами життєдіяльності до п'ятої точки.

Ця еклектична туша реліктового мастодонту вторглася не лише на територію суверенної України, а й у святилище основ людського співіснування - у трепетно ​​вибудовувані Заходом оптимальні баланси між доцільністю та відповідальністю у всіх сферах життя суспільства. І бешкетує страшна потвора не тільки сіючи смерть і руйнування в найбільшій країні Європи, але й дискредитуючи, знищуючи світопорядок, віру в добро і справедливість. Культурний базис, що тисячоліттями еволюційно формувався людьми, зведений на досвіді крові, катастроф, помилок, прозрінь і творчої праці, відразу був підданий сумніву агресивним монстром, який в силу історичних катаклізмів випадково затесався в сучасне людське суспільство. На планеті, звісно, ​​існують й інші тоталітарні соціальні формування – породження абсолютного зла. Але таке величезне, незграбне, підступне, наділене глобальними претензіями – одне єдине…

І тому мелодійно дзвенять від важкого ходу і мерзенних ужимок неадекватного гіганта кришталеві судини і статуї справедливості, верховенства прав людини, співчуття, терпимості, відкритості, альтруїзму, творчого творення, народовладдя... Цивілізація в жаху зажмурилася в очікуванні катастрофи, але несподівано для себе відкрила глибину українського духу і масштаби козацької відваги. Світ поступово додає до волелюбності і відсічі України необхідні ресурси. І саме в цьому симбіозі криється історична надія на те, що євразійський дегенерат отримає пендаль достатньої сили, щоб звільнити майбутнє людства від своєї присутності, або набути кардинального просвітлення свідомості... Якщо останнє, звичайно, в принципі, закладено в соціальну природу росіян, які незмінно є соціокультурною колискою всіляких масштабних лих і злодіянь.

Країна - Хімера

Російському імперському театру псевдодемократичного абсурду такий нелюдський демарш механічно дався досить просто. Готувалась інтелектуально неадекватна та економічно недорозвинена федерація до захоплення "історичних земель" давно. Копила сили (благо доходи від експорту енергоресурсів на обдурене населення витрачати було не потрібно, замінюючи бидломассе достаток порожніми "скріпами" про надуману велич), накопичувала зброю і роздмухувала пропагандистську істерію. І ось коли інтелектуальна і морально-вольова атрофія суспільної свідомості в Росії досягла показника "тотального ідіотизму", а до України, що прагне до Європи, ось-ось можна було вже й не дотягнутися, путіноїди вирішили ініціювати цивілізаційну війну. Без докорів совісті та хворобливої ​​рефлексії. Просто - випустивши споконвічно характерний для Росії агресивний шовінізм на свободу і давши йому можливість вдосталь вбивати, кривлятися і брехати. І поставивши, тим самим, саму Росію – найбільш неадекватну і споконвічно ретроградну державу світу на чашу терезів історичної фортуни, яка готова стати плахою для останньої імперії дикунів.

Не маючи ні можливості, ні бажання підтягнути Росію до рівня розвитку цивілізованих країн, надати їй сучасний культурно-етичний вигляд, мешканець московського трону вважав за необхідне весь світ спробувати повернути в безодню середньовічного хаосу, в якому незмінно животіє дрімуча, далека прогресу Росія. Химерний фантом великодержавства, корчачись і звиваючись, намагається залишатися частиною людства, по суті давно будучи його воістину фашистським антиподом.

Джонсон: порожній вівтар кумира або дрібниця, що збентежила демократію

Ну що ж, події останніх днів з усією очевидністю розкрили резонансну ментальну прірву, яка зяє між варварською "скріпною" Московією, що натужно претендує на надхмарну велич, і розвиненим світом цивілізованих західних стандартів облаштування суспільного життя.

Пішов у відставку Борис Джонсон - відданий друг України, ненавидимий у Росії до неконтрольованого слиновиділення у Путіна та його посіпак. Він таки залишив прем'єрське крісло у Великій Британії після чергового скандалу, який спровокував кадрову урядову кризу і зростання недовіри до глави держави в надрах консервативної партії. Здавалося б, незважаючи на полум'яну та всебічну підтримку українського спротиву російській агресії, він міг і навіть мав покинути свою посаду ще раніше. Після так званого "Partygate" - конфузу, пов'язаного з проведенням "корпоративних" вечірок для співробітників Кабінету під час жорсткого COVID-карантину в країні.

Чому повинен був? На жаль, це складно зрозуміти не тільки дрімучим пересічним росіянам, а й українцям, які прагнуть прогресивного світла. Чого вже гріха таїти: хто це, цікаво, у нас серйозно вважатиме не те що гріхом, а просто навіть поганою подією, гідною уваги, якусь скромну вечірку для співробітників у службових апартаментах офісу глави держави? На тлі корупційних викриттів, бюджетних розтрат і розпилів, безглуздих заяв деяких недалеких чиновників, колосальних вад у демократичних процедурах і правовій системі, антикорупційній і кадровій політиці, олігархічному свавіллі товстосумів з несуразно величезними капіталами вельми недвозначного походження, які традиційно не тягнуть жодних наслідків А тут - якась вечірка! Те ж мені - привід! Так у нас в розпал карантину з найвищою смертністю від вірусу неможливо було людей змусити одягнути маски в незмінно забитому вщерть громадському транспорті. Додайте сюди масове заперечення вакцини пересічними громадянами, які виявили граничне невігластво і страхітливий нігілізм, а також саботаж багатьох лікарів - антивакцинаторів..

Ще раз: прем'єр-міністру однієї з провідних і найпопулярніших держав світу ставили в провину проведення невеликого шведського столу з вином для своїх співробітників… Як на мене, нам – з нашою волелюбною, але далекою до досконалості демократією, а тим більше – росіянам, які живуть в умовах пропагандистського зомбування мас і феодального свавілля сюзеренів, варто не іронізувати з цього приводу, а усвідомити, який гігантський ціннісно-культурний ривок у розвитку соціальної ментальності ще належить зробити. Поки в нас чиновники не вилітатимуть із посад і за наявності підстав - сідати у в'язницю за підтверджені фактами зловживання, шкідливу некомпетентність, плагіат, незаконне збагачення і навіть розпусність і перелюб, Україні не стати в один ряд із передовими країнами світу. Тому не слід дивуватися "особливій думці" деяких держав щодо надання нашій державі, що відважно воює, статусу кандидата в члени ЄС. Адже цивілізовані цінності демократії не вичерпуються лише військовою доблестю…

Ну, а Джонсон ще, через свою природну ексцентричність і схильність до часом відчайдушного ухвалення неординарних рішень, вляпався в черговий скандал етичного штибу – призначив на високу урядову посаду досвідченого апаратника Кріса Пінчера, звинуваченого в сексуальних домаганнях до чоловіків… Знову ж таки – в наших умовах широкої поширеності кумівства, часто - нехтування компетентністю та професіоналізмом при формуванні органів влади та управління, а також оприлюднених фактів торгівлі посадами, досить складно обурюватися з приводу надання посадового статусу класному, але дещо неадекватному спеціалісту. Росія в цьому зв'язку взагалі "відпочиває" - там Путін за ознаками ідейної відданості і персональних симпатій особисто не призначає хіба що керівників колгоспів. Знову ж слід повторитися: масштаби і перспективи саморозвитку в України гігантські - головне щиро хотіти їх освоїти і зверху (в політикумі), і знизу (в народному середовищі). Сучасній же Росії ніякі реформації не допоможуть, та й неможливі в ній зараз кардинальні зміни. Там реально тільки традиційне: "до заснованья, а потім".... І допомогти з цим може тільки військова перемога України - інших рецептів стимулювання внутрішньоросійського переосмислення дійсності просто немає.

А що Джонсон: яким він залишиться в анналах британської історії? Знаєте, вважаю, що попри все – у статусі переважно позитивного персонажа. Незважаючи на згадані вади, а також зростання вартості життя, інфляції та податків, що ставляться йому в провину. Останні обставини багато в чому були продиктовані специфікою процесу "Brexit", циклічно зумовленим депресивним етапом розвитку національної економіки, глобальною "коронавірусною" рецесією, світовою паливною та продовольчою кризою, спровокованою російським нападом на Україну. Але при цьому Джонсон виявив себе щирим, діяльним та ефективним прихильником цивілізованого світопорядку, який вважає об'єктивною необхідністю – знищення агресивного російського нацизму. Який, у разі свого виживання після нинішньої російсько-української війни, тяжкими кайданами нестабільності та загроз завжди сковуватиме глобальний прогрес.

Характерно, що довгий час саме Борису вдавалося консолідувати навколо своєї персони і політичної програми партійний актив і консервативний електорат в такій мірі, що часом рівень підтримки консерваторів демонстрував найвищі показники за останні кілька десятиліть. Саме Джонсон, не без складнощів, але відносно гладко провів країну крізь рифи всіх масштабних криз останнього часу.

Випробування "Брекситом": без провини винні

До речі, щодо "Brexit", багато хто схильний критикувати британців та офіційний Лондон за такий дезінтеграційний демарш і ставити переконаному євроскептику Джонсону цей факт у персональну провину. Але знаєте, висловлю непопулярну в Європі та Україні думку, що в цьому питанні не все так однозначно. Адже дуже складно викрити жителів Туманного Альбіону в дурості та недемократичності, чи не так? Процедура виходу Великобританії зі складу ЄС була виключно демократичною – це всім відомо. А що щодо продуманості цього кроку? Давайте коротко зупинимося на цьому.

Як це не здасться дивним, у питанні виходу з ЄС Великобританія опинилася в багатьох своїх мотивах співзвучною з ідеологічною доктриною держави Ізраїль. Ключовий аспект проблеми - обидві країни мають досить характерну, дещо вичурну і масштабну етнічну культуру і дуже стурбовані питанням збереження своєї національної самобутності, ідентичності. Яка в більшості факторів представляється для народів і політичних еліт більш важливою обставиною, ніж сьогочасні вигоди і політико-економічні зручності.

Спочатку в континентальному співтоваристві Великобританію цікавила виключно економічна кооперація. Саме тому в 1973 році країна вступила в ЄС. Вже тоді інтеграція і супутні реформи призвели до падіння рівня життя переважно благополучних британців. Але найбільше норовливі остров'яни противилися неминучому впливу загальноєвропейських правил на традиційний уклад політичної і правової систем Королівства. І якщо до 1992 року британці зберігали відому лояльність до ЄС, то після підписання Маастрихтського договору про політичну гармонізацію та уніфікацію континентальних стандартів функціонування і взаємодії, все істотно змінилося. Лондон відкидав саму можливість відмови від своєї політичної культури і необхідності делегування частини владних повноважень структурам ЄС.

Крім того, як відомо, європейські суди виносять рішення відповідно до стандартів континентальної системи права, а Королівство споконвіку сповідує традиційне британське прецедентне право. Це призвело б до юридичних та адміністративних конфліктів та неминучості ревізії англосаксонських правових засад з багатовіковим родоводом. Великобританія відмовилася від приєднання до Шенгенської угоди та участі в обігу єдиної європейської валюти. До того ж Королівство стало найбільш виразною жертвою міграційної політики ЄС, оскільки більшість європейських трудових мігрантів рвалася саме на Туманний Альбіон – найпопулярнішу європейську країну. Крім того, Лондон завжди відкрито критикував європейську бюрократію, вважаючи її основною перешкодою для розвитку бізнесу. Зрештою, у Вестмінстерському палаці ніколи не приховували, що не вважають за правильне, коли найбільші та найрозвиненіші держави Європи змушені нести на собі більшу частину тягаря з утримання загальних структур ЄС, фінансування інтеграційних процесів і дотаційної підтримки відсталих країн союзу.

Одним словом, британці, в цілому, віддали перевагу не європейському політико-економічному єднанню, а своєму своєрідному історичному корінню - національній ідентичності, яка неабияк відрізняється від соціокультурного укладу життя в континентальній Європі. І Борис Джонсон завжди перебував в авангарді процесу відстоювання незалежності Великобританії в системі континентальної геополітики. Наскільки оптимальним є аж ніяк, правда, не одноголосне рішення британців на референдумі 2016 року про самостійне існування поза ЄС - їм же судити. Національна громадська думка на цей рахунок не відрізняється стійкістю, але незмінно зберігає деякий ухил на користь євроскептицизму. Втім, Об'єднане Королівство має обґрунтоване право на вибір альтернатив, бо і в рамках ЄС, і за його межами, рівень життя населення в цій високорозвиненій демократичній країні завжди буде досить пристойним.

Око Путіна та колоди

Російські високопоставлені ідіоти різних рівнів і клінічних картин незворотного протікання патологічної розумової деградації зараз нестримно радіють у зв'язку з відставкою Бориса Джонсона... Чому? Складно сказати. Точніше - неадекватність ірраціональна: у ній немає достовірного сенсу - лише тваринні інстинкти і збочене сприйняття світу. До британських демократії, престижу країни і рівня життя населення Росії ніколи не дотягнутися. Та й прагнути до цього вона не буде. Тисячоліттями московити пасли задніх в еволюційному процесі і донині доводять свою тупикову нездатність до розвитку. Характер підтримки Лондоном українського опору російському нацизму однозначно не зміниться - це визнають всі авторитетні політики та аналітики.

Росія зазнає в Україні стратегічної поразки. І в підсумку - неминуче буде розгромлена. Вона вже давно втратила міжнародний престиж, дискредитувала свою національну культуру і в очах усього світу опустила російське населення до рівня збіговиська примітивних, раболіпних перед неказистим тираном дикунів, позбавлених честі, гідності і совісті. Її величезну армію орків, неабияк пошарпану доблесними українськими захисниками, тепер вже мало хто боїться, і ніхто більше не вважає однією з кращих у світі. Економіка проїдання невідворотно руйнується незважаючи на нафтогазові ін'єкції: цивілізований світ безповоротно обрав шлях відмови від російських енергоносіїв.

Тільки й залишається ущербним, що радіти відставці Джонсона, нерозторопній їзді на велосипеді поважного Байдена, замаху на екс-прем'єра Японії Сіндзо Абе, зміні напряму космічних вітрів у Чумацькому шляху, висоті протуберанців Сонця, міжзоряній гравітації в Альфі-Центаврі або ще чому-небудь, що буде оголошено кремлівськими пропагандистами великодержавному населенню в якості чергової ефемерної перемоги "російського духу"...

А за фактом - принизливе фіаско Лаврова і Co на саміті глав МЗС на Балі: російського шовіністичного демагога представники розвинених країн активно ігнорували, уникали зустрічей з ним, відмовлялися від спільних фотосесій, вечері та дебатів. На обличчя - черговий грандіозний успіх російської дипломатії, яка завралася до спотворення... Який тим більше очевидний у світлі недавніх рішень ООН, самітів на рівні ЄС, G-7, НАТО, які продемонстрували одноголосне неприйняття цивілізованим світом сучасної путінської Росії і категоричне засудження її загарбницьких дій щодо України.

А чим відповідає великодержавне королівство кривих дзеркал? Та як завжди – маревним муканням: погрози "Сарматами", що набили оскому, газово-нафтовим терором, війною до останнього українця, яку "могутня наддержава" нібито ще й не починала, вулицями та площами з іменами фейкових "ЛНР" - "ДНР" у столиці Мордора, псевдореферендумами на окупованих територіях України, обіцянками жорстко розібратися з Польщею, прибалтійськими країнами, Фінляндією тощо. Нічого принципово нового.

Укупі з тотальною корупцією, відсутністю реальної демократії, скільки-небудь життєздатної економіки поза фактором природної ренти, верховенства права та елементарної соціальної справедливості, найбільш гігантські "колоди" в Росії можна виявити аж ніяк не в тайзі, а в очах її одержимої манією величі лідера. Думається, що, якби Путлер в прямому телевізійному ефірі жер невинних немовлят, російські пропаганда і громадська думка і такій обставині знайшли б лицемірне виправдання і благодійний підтекст. Втім, сам вождь, його чиновники і велика частина "скріпних" поданих воліють задоволено обурюватися чужими "соринками" - "тлетворного Заходу": наприклад - нелегальними вечірками Бориса Джонсона. По шию при цьому потопаючи в багнюці, лайні та крові - єдиних продуктах життєдіяльності, рясно вироблених "великою Росією" і так несамовито пропонованих нею для експорту у вільний світ.

Не віддають собі звіт убогі, що за подібні "милі" пустощі британського прем'єра, йому слід хіба що поставити пам'ятник недосяжного в Росії еталона політичної невинності - прямо в центрі Москви.

Слава Україні! Героям Слава!