Блог | Найкраща пам’ять про загиблих – це такі відносини між державами, які ніколи більше не приведуть до трагедій

Багато говоримо про історію. Але ставлення до неї часто видається дивним.

Близько 200 тисяч українців – громадян Польщі, мобілізованих до польської армії у 1939 році, бійців Армії Андерса та Війська Польського – зазвичай вважають поляками. Натомість кілька тисяч громадян Польщі українського походження, відповідальних за вбивства мирних поляків у 1943 році, називають українцями. Загиблих тоді десятки тисяч людей (за оцінками частини польських істориків – близько 100 тисяч) також вважають поляками.

Водночас майже ніхто не згадує про десятки тисяч поляків українського походження, які стали жертвами тогочасного насильства. І ті, хто їх убивав, не сприймаються сучасниками як злочинці. У державній пам’яті Польщі ці люди практично відсутні.

Робота над усвідомленням власної історії дуже потрібна Польщі. Але це – її справа. Справа її сумління, її ставлення як європейської держави до порушення прав найбільшої на той час національної меншини та до збереження пам’яті про представників цієї меншини, які героїчно захищали Польщу.

Наша справа – схилити голову перед усіма полеглими поляками й українцями. Ми маємо чесно вивчати власну історію. І збереження пам’яті про українців, убитих тоді лише через їхнє походження, – наш обов’язок.

Не бачу іншої формули, окрім: "Прощаю і прошу пробачення".

Найкраща пам’ять про загиблих – це такі відносини між народами й державами, які ніколи більше не приведуть до подібних трагедій.