Блог | Лукашенко шукає аварійний вихід із кімнати, де починає пахнути газом

Друзі, я маю вас привітати із першою перемогою. Тут справді пахне не просто гучною новиною, а геополітичним димом з-під дверей. 

Перший поплив.

Картопляний пюрер засцяв. Лукашенко фактично оголосив капітуляцію ще до початку бойових дій.

Той самий Лукашенко, який сміявся з України і розповідав, що війна триватиме три-чотири дні, бо "там нікому буде воювати".

Той самий Лукашенко, який нещодавно глузував із Зеленського, мовляв, той "десь курнув, десь кольнув", і таке там.

І раптом цей самий Лукашенко просить у Зеленського вибачення. Демонструючи справжній страх через можливість перенесення бойових дій на терени його хазяйства.

Не тому, що він змінився. А тому, що змінилася реальність навколо нього.

Лукашенко – це не ягнятко. Це старий нільський крокодил. Людина, яка вбивала, катувала, влаштовувала теракти, кидала людей до в'язниць, ламала долі, віддавала країну під плацдарм вторгнення і десятиліттями жила мовою погроз.

Тому коли такий персонаж раптом починає вибачатися, це бімба.

Закрутив хвостом, заметушився, засовався, заметлявся, увімкнув задню, почав стелитися, перейшов із гарчання на скавуління, із хижого реву на примирливе мурмотіння.

У нього дуже розвинена чуйка.

Це політичний хижак, який дивиться на мапу і бачить те, чого не бачать його пропагандисти. Він відчув небезпеку. І відчув її дуже добре.

Тепер він схожий на людину, яка шукає аварійний вихід із кімнати, де починає пахнути газом.

У липні 1943 року, після висадки союзників на Сицилії, той самий Муссоліні, який роками гарчав про нову Римську імперію, раптом почав говорити зовсім іншою мовою.

На зустрічі з Гітлером у Фельтре він уже фактично натякав, що Італії потрібен вихід із війни. Не прямо, не відкрито, але всі навколо бачили: людина зрозуміла, що катастрофа реальна.

Це той самий момент.

Тримайтеся, рідні, повна перемога вже близько.