Блог | Конституція України: коли населення стало народом

30-річчя Конституції України – це привід згадати не лише обставини її ухвалення, а й замислитися над значенням цієї події для нашої держави. Адже Конституція стала не просто правовим актом. Вона закріпила фундаментальні цінності незалежної України, визначила засади організації влади та створила основу для розвитку демократичної, правової і соціальної держави.

Для мене ухвалення Конституції України – це не лише важливий державний акт. Це один із найбільш емоційних моментів становлення незалежної України. Молода держава, яка лише кілька років тому відновила свою незалежність, отримувала власний фундамент. Адже Конституція – це не просто юридичний документ. Це атестат політичної зрілості суспільства.

Саме тому в багатьох демократичних країнах ухвалення Конституції розглядають як момент завершення формування державності.

Коли суспільство отримує Конституцію, територія перетворюється на державу – правову, демократичну, соціальну. А населення перетворюється на народ, який усвідомлює свою політичну єдність і відповідальність за майбутнє країни.

Одним із найскладніших моментів під час підготовки Конституції стало ухвалення її Преамбули.

Здавалося б, йдеться лише про кілька вступних речень. Але саме навколо них точилися одні з найгостріших дискусій.

Депутати довго не могли знайти спільної мови щодо того, від чийого імені має бути ухвалена Конституція України. За цією суперечкою стояли різні політичні підходи до розуміння держави, джерел влади та ролі українського народу.

Саме тоді Голова Верховної Ради України Олександр Мороз запропонував формулу, яка врешті-решт об'єднала зал і залишилася в тексті Конституції до сьогодні:

"Усвідомлюючи відповідальність перед Богом, власною совістю, попередніми, нинішнім та прийдешніми поколіннями, керуючись Актом проголошення незалежності України, Верховна Рада України від імені Українського народу – громадян України всіх національностей – приймає цю Конституцію".

Через багато років один із учасників конституційного процесу, народний депутат і правник Віктор Мусіяка згадував, що саме робота над Преамбулою була одним із найскладніших моментів підготовки Основного Закону.

І це не випадково. Преамбула – це не юридична техніка. Це відповідь на питання: хто ми, звідки походить українська державність і заради чого створюється держава. Не менш важливо, що автори Конституції заклали у її основу цінності, які залишаються актуальними й сьогодні.

Стаття 1 визначила Україну як суверенну і незалежну, демократичну, соціальну, правову державу.

Стаття 3 проголосила людину, її життя і здоров'я, честь, гідність та безпеку найвищою соціальною цінністю.

Стаття 5 закріпила принцип народного суверенітету, відповідно до якого єдиним джерелом влади в Україні є народ.

Через тридцять років можна по-різному оцінювати діяльність політиків, урядів чи парламентів. Можна дискутувати про необхідність модернізації окремих положень Конституції. Але беззаперечним залишається одне – Конституція України стала документом, який остаточно закріпив українську державність і створив правову основу для розвитку незалежної України.

Вона народжувалася у складних політичних дискусіях, але її автори мислили категоріями майбутнього. Саме тому сьогодні, відзначаючи 30-річчя Конституції, важливо згадувати не лише текст Основного Закону, а й той державницький підхід, який дозволив його ухвалити.

Не менш важливо пам'ятати й інше. Конституція створювалася не для влади. Вона створювалася для народу і водночас як механізм обмеження влади. Саме тому автори Основного Закону закріпили принцип, відповідно до якого єдиним джерелом влади в Україні є народ.

За роки незалежності ми неодноразово переконувалися, що сила Конституції полягає не лише в її нормах. Вона полягає у здатності суспільства вимагати їх дотримання, а влади – діяти в межах визначених правил.

На жаль, українська політична практика не завжди рухалася саме цим шляхом. У різні періоди історії ми ставали свідками того, як політична доцільність намагалася підмінити конституційні принципи, а тимчасові інтереси влади – довгострокові інтереси держави. У складних політичних ситуаціях українські політики нерідко намагалися змінювати правила замість того, щоб неухильно їх дотримуватися.

Проте головний урок Конституції 1996 року полягає в іншому. Держава є сильною не тоді, коли влада отримує дедалі більше повноважень. Держава є сильною тоді, коли народ залишається джерелом влади, а сама влада усвідомлює межі своєї відповідальності перед суспільством, власною совістю та майбутніми поколіннями.

Можливо, саме в цьому сьогодні полягає найважливіший зміст тих слів, які були закладені авторами Преамбули – про відповідальність перед нинішнім і прийдешніми поколіннями. Адже Конституція – це не лише документ про владу. Це документ про довіру між державою і народом.

І саме від того, наскільки влада поважатиме власні конституційні обмеження, а суспільство – свої права та відповідальність, значною мірою залежатиме майбутнє України.