"Він сказав "лежи тут" і підпалив машину": 14-річний Андрій, який втратив родину на Чернігівщині, розповів свою історію для музею "Голоси мирних"
У 2022 році 10-річний Андрій втратив трьох найближчих людей – маму, тата та дядька. Під час наступу російських військ родина намагалася виїхати із села Софіївка на Чернігівщині. Ворожий БТР навмисно протаранив їхній легковик. Андрій, який перебував в автівці, дивом вижив. Російські військові витягли хлопчика з машини, після чого розчавлений автомобіль, у якому ще залишалися живими його близькі, підпалили в нього на очах. Свою трагічну історію підліток розповів Музею "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.
До війни родина мешкала в Броварах. Рятуючись від бойових дій, вони виїхали подалі від столиці – на Чернігівщину, сподіваючись знайти там безпечніше місце. Та війна наздогнала їх і там. Коли цивільних попередили про наближення російської колони до Софіївки, дядько Сергій наполіг на терміновій евакуації. Проте цей виїзд став фатальним.
Андрій і досі пам’ятає той страшний день до найменших деталей. Хлопчик знає: мама після наїзду БТРа була ще жива. Якби окупанти не підпалили понівечену автівку, її можна було б урятувати.
"Один мене дістав, біля дороги положив, почав питати: телефон є, хто в тебе з рідних, що болить. Я сказав – нога. Він сказав: "лежи тут" і пішов. Потім вони вистрілили в бензобак машини, і машина загорілася. Мама була без свідомості. Скоріше всього, вона була ціла, а тато був в осколкових пораненнях. Дуже сильних", – розповідає Андрій.
Старша сестра Андрія, Тетяна, згадує, що до останнього намагалася тримати зв'язок із рідними.
"О 7 ранку я з ними говорю по телефону, кажу, що треба десь ховатися, якось тікати. Через дві години мені телефонують, кажуть: "їх немає". В один момент трапилася така втрата. Взагалі для мозку це було дуже важко сприйняти", – ділиться Тетяна.
Коли ворожа колона рушила далі, до палаючої машини прибігли селяни. Серед них був родич, який упізнав Андрія та забрав хлопчика. Згодом бійці тероборони доправили дитину до Бобровицької районної лікарні. У Андрія діагностували численні осколкові поранення та забої.
Після загибелі батьків Тетяна оформила опіку над молодшим братом. Нині вони проживають у Києві. Попри пережите, Андрій знаходить у собі сили рухатися далі: він активно займається футболом і мріє колись потрапити на матч улюбленого клубу "Реал Мадрид".
Але найбільша мрія хлопця – щоб якнайшвидше закінчилася війна і діти в Україні більше ніколи не втрачали своїх батьків.
"Важливо розповідати, щоб люди знали, що робиться зараз, що війна – це злочин", – каже хлопчик.
Дивіться історію Андрія тут.
Колекція Музею "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова налічує вже понад 145 тисяч історій про війну. Це найбільше у світі зібрання свідчень мирних людей, які постраждали від війни росії проти України.