Блог | Війна сама себе не закінчить

[власна думка]

Сьогодні в стрічці багато дописів зі спогадами про 24.02.22, багато офіційних заяв.

Хай будуть. Під час довготривалої війни потрібні якісь точки збору, часові орієнтири, години рефлексій, приводи згадати, коли ми були найбільш заведеними, єдиними і злими. Згадати помилки, які не слід повторювати.

Але завтра буде черговий "звичайний" день війни. 4389-й загалом. І 1463-й - повномасштабної.

Ще й близько не відомо, як вона закінчиться. Коли, де і чим вона закінчиться.

Тому, на мою власну скромну думку, такі дні (і не тільки такі) потрібно використовувати не лише для спогадів, а й для серйозної розмови про те, що буде завтра. І що нам усім потрібно зробити, щоб це "завтра" було і в держави, і в нації.

Як переламати тенденцію до зменшення стійкості тилу. Виправити інформаційну політику і залатати очевидні пробоїни. Прикрутити пиху й гординю і спрямувати руйнівні зусилля не всередину суспільства, а на ворога. Прийти до рішень про єдність раніше, ніж по класиці перед розстрілом.

Та насамперед – посилити армію. Подолати розлам, що збільшується, між суспільством і військом. Підтримати військо рішеннями, ресурсами, людьми. Не примусом, а усвідомленням.

Як приклад.

Це прекрасно, що 100500% відсотків бронювань від мобілізації в нас тепер здійснюється у смартфононі.

Проте. Багатьом це не сподобається, проте. У воюючій країні, в такій складній ситуації, наявні масштаби бронювання перевищують уже всі розумні межі та підривають обороноздатність. Підстави для бронювань, ознаки критичності тощо мають бути переглянуті і скорочені. Інакше мобілізація в Україні як мінімум ставатиме (ще) більш несправедливою, а взагалі - не матиме змоги підтримуватися на достатньому рівні, аби ворог залишався у районі Покровська, Вовчанська і Гуляйполя, а не в Запоріжжі, Дніпрі, Харкові, Полтаві, Києві.

Мені здається, що на політичному рівні є можливості знайти в т.ч. рішення для заміни мобілізованих і контрактників, які виснажилися за 4+ роки.

Чи принаймні почати реальну роботу, щоб це стало можливо в осяжній перспективі. Не тоді, коли "от-от все одно буде заморозка". А з урахуванням більш ніж реального сценарію: війна нинішньої інтенсивності може тривати ще роками.

Популітські гасла повинні або відпасти, або отримати наповнення і вигляді конкретних алгоритмів для їх втілення. Тут для всіх головне – не ставити на перше місце рейтинги і жити інтересами народу й нації, а не орієнтирами виборчої кампанії. Яка, таке враження, вже давно триває і загрожує зруйнувати все навколо раніше за пітєрську балістику.

Останні три місяці маємо позитивну тенденцію. Російська армія втрачає більше орків, ніж набирає. Це один із тих проблисків у кінці темного тунелю, які дає нам підстави для реального оптимізму.

Сьогодні бачив у комунікації однієї зі структур: "24 лютого – день, який триває досі..."

Ні. Він не має тривати.

Війна змінюється, люди змінюються, обставини змінюються.

Війна сама себе не закінчить. Щоб вистояти хоча б на день довше за ворога, нам потрібно ще багато пересилити, усвідомити і зробити. Краще, ніж це робить ворог, і краще, ніж робимо сьогодні.