"Вдома й стіни лікують": Юлія Лякішева з Донеччини розповіла свою історію музею "Голоси мирних" Фонду Ріната Ахметова

Коли лікарі сказали Юлії Лякішевій, що їй залишилося жити лише три місяці, вона попросила матір про єдине – повернути її додому, на Донеччину. Жінка вірила, що саме у рідних стінах зможе дати відсіч важкій хворобі. Історію своєї боротьби та перемоги Юлія розповіла для Музею "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

Юлія народилася та все життя прожила в Костянтинівці. Ще у чотирирічному віці вона пережила клінічну смерть після того, як її збив мотоцикліст. Відтоді має значні проблеми зі здоров'ям. З початком повномасштабного вторгнення рідне місто ставало дедалі небезпечнішим, тож Юлія разом із сестрою та мамою переїхала до Києва. У столиці на неї чекав новий удар – онкологічний діагноз. Хвороба прогресувала стрімко. Юлія важила лише 38 кілограмів, майже втратила можливість ходити, майже не їла, а лікарі відмовлялися проводити операцію.

"Лікарі кажуть: "У неї залишилося кілька місяців. Ми вам радимо або класти в хоспіс, щоб її не бачити, або забирайте додому". Я тоді кажу мамі, що Юля просила нас відвезти її додому. Тож давай ми виконаємо цю її мрію", – каже Олена Тютюник, сестра Юлії.

Попри ризики та близькість до лінії фронту жінки наважилися привезти Юлію до Костянтинівки. Там сталося те, що важко пояснити медичними термінами. У рідних стінах її стан почав стрімко покращуватися: Юлія знову почала ходити, їсти, поступово набрала вагу.

"Не дарма кажуть, що вдома і стіни лікують. Я приїхала додому – два чи три місяці лежала. Потім почала трішки ходити, немов черепашка – туди і назад. Потім мені стало трішки легше. Так, там бахало, стріляло постійно, літали дрони. Але мене нічого не цікавило, тому що я хотіла більше перебувати вдома. Саме вдома я почала одужувати. А через чотири місяці я сіла навіть на велосипед! Зараз 2026 рік, і я досі живу", – говорить Юлія.

Утім перебування в Костянтинівці мало свою ціну. Одного дня Юлія зі знайомим потрапила під обстріл. Чоловік загинув на місці, а Юлія, попри контузію та розірвану руку, дивом залишилася при тямі. Стікаючи кров'ю, вона змогла добігти до військових.

"Вибух був з мого боку і виходить, що уламки полетіли на нього. Це просто диво, що я вижила, що мені лише ранило в руку і в ногу", – розповідає Юлія.

Важке поранення сильно підірвало здоров’я жінки. Вона майже втратила можливість рухати рукою. Після операції їй встановили спеціальний фіксатор, але кістка все одно не зросталася. Тоді на допомогу прийшов Фонд Ріната Ахметова. Юлії надали імплант для остеосинтезу ліктьової кістки та необхідні медикаменти. Сьогодні жінка заново опановує базові побутові речі: крок за кроком розробляє руку й уже має перші помітні успіхи.

"Я така щаслива, що Фонд мені допоміг, що руку врятували. Я дуже переживала, що вона в мене не розробиться. А все прижилося і є прогрес", – радіє жінка.

Нині Юлія з родичами проживає на Полтавщині. Її велика родина не лише знайшла прихисток для себе, а й відкрила двері іншим землякам із Донеччини. Під одним дахом живуть кілька поколінь родини Лякішевих, літні люди, особи з інвалідністю та переселенці.

"У цьому будинку нас 12 осіб. Це наша велика сім'я – земляки, котрим нікуди дітися, вони попросилися до нас, і ми дали їм прихисток. Я хочу, щоб усюди була любов, був мир, щоб менше людей було злих", – говорить Любов Миколаївна, мама Юлії.

Дивіться історію Юлії Лякішевої та її родини тут.

Колекція Музею "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова налічує вже понад 145 тисяч історій про війну. Це найбільше у світі зібрання свідчень мирних людей, які постраждали від війни росії проти України.