"Тут господарі – щури і росіяни": на що перетворилися міста Донбасу за час окупації і про що говорять місцеві жителі

На підконтрольній російським загарбникам території Донецької області життя стає важчим щодня. Причому це стосується й тих населених пунктів, які перебувають під окупацією "всього" два роки, і тих, які всі 12. "Нова влада" годує обіцянками, в які вже мало хто вірить – і продовжує відбирати останнє.

Що змінилося за час окупації на прикладі трьох міст – читайте у матеріалі OBOZ.UA.

Донецьк: 12 років падіння в прірву

Обласний центр – один зі "старожилів" окупації. Під контролем Росії він опинився ще навесні 2014 року. 7 квітня після захоплення адміністративних будівель було проголошено "Донецьку народну республіку", а вже 11 травня під дулами автоматів провели псевдореферендум. І в підсумку 12 було проголошено "незалежність ДНР".

Росія фінансувала "республіку", але так – щоб не дати померти. Як то кажуть, гроші йшли на підтримання штанів. Водночас, заробляла на понівеченому бойовими діями регіоні, не гребуючи і звичайним мародерством: у тому ж Донецьку були розграбовані найбільші заводи та підприємства, обладнання вивозили на територію країни-агресорки.

Тільки в лютому 2022 року, за три дні до повномасштабного вторгнення в Україну, РФ визнала "ДНР". А у вересні вже цинічно "включила" до свого складу.

Проросійська частина місцевих жителів раділи з того, що вже тепер-то "настануть кращі дні", хоча впродовж восьми місяців відчули на собі жорстку, насильницьку мобілізацію. Чоловіків відловлювали і кидали в пекло війни, а потік трун не закінчувався.

Проте колаборанти раділи спрощеному порядку отримання громадянства РФ, а літні донеччани – перспективі отримання більш солідних російських пенсій. "ДНРівські" справді були скромнішими.

Але життя в окупованій "столиці республіки" ставало важчим щодня. Так, у магазини хлинув потік товарів з РФ, але наприклад молочна продукція – огидної якості. Ціни на все різко зросли. Ще важче стало з ліками – перевірені українські та імпортні не дістати, російські ж дженерики слабо допомагають. У низці районів позакривалося багато аптек, навіть в одному з центральних – Київському.

Дійшло й до того, що в продажу з'явилася багато води (!) з Росії. Наприклад, із Кавказу. Але дорого. А з водопостачанням у Донецьку ситуація досі критична.

Наприклад, воду можуть давати всього на 3-4 години двічі-тричі на тиждень. Але жителі верхніх поверхів багатоповерхівок її не бачать у принципі.

"Вода з крана – технічна, пити її або готувати на ній їжу просто не можна. Сморід, мул, коричневий осад... Якщо випереш у ній світлі речі, вони стають брудного відтінку. Я навіть умиваюся покупною", – розповіла OBOZ.UA мешканка Донецька, яка була змушена залишитися в окупації через хворих родичів.

Попри регулярні обіцянки гауляйтера Дениса Пушиліна, якими він розкидуэться із завидною регулярністю, ситуація стає тільки гіршою. Не допомогли й численні звернення до Путіна.

"Якщо коротко – у нас комунальна катастрофа. Вода, теплопостачання, вивезення сміття... Усе це зійшло нанівець. Наше колись доглянуте, чисте місто перетворилося на зону виживання. Зараз тут господарі щури, які розплодилися і розгулюють пішки навіть центральними вулицями, і росіяни. Символічно, правда? Так, центр Донецька прикрашений, ілюмінація, але це все показуха. Ми продовжуємо котитися в прірву", – з гіркотою каже донеччанка.

Авдіївка: не місто, а кладовище

Понад два роки тому була окупована Авдіївка. Сьогодні в зруйнованому на 98% місті відсутні газо- і водопостачання, а електрика є тільки від генераторів. Воду іноді привозять у бутлях, але місцеві жителі переважно беруть її зі свердловин. Про якість її та наявність токсичних елементів, тих самих важких металів, краще не замислюватися.

Напередодні повномасштабного вторгнення російських окупантів в Авдіївці було близько 33 тисяч жителів, сьогодні – 500-700. Переважна більшість – глибоко літні люди.

Хоч якось вижити можна в приватному секторі – розвести багаття, виростити якісь овочі, зберегти продукти в підвалі.

Попри обіцянки російської влади після "визволення" відбудувати "пошкоджені" житлові будинки (по яких самі ж окупанти й били) – цього, звісно ж, не сталося. Із понад 150 багатоповерхівок придатними до ремонту визнано лише малу частину, а решта підлягають знесенню. Якщо взагалі хтось буде витрачати на це гроші.

У російських пропагандистських ЗМІ, щоправда, згадують про відновлені п'ять "хрущовок" і будівлю "адміністрації". А зараз мало не щодня показують фото, як триває ремонт ще однієї багатоповерхівки – будівельниками з Югри (Ханти-Мансійський округ РФ).

П'ятиповерхову "хрущовку" на 70 квартир уже другий рік не можуть довести до ладу. Щоправда, будинок обіцяють здати до кінця року. Але це не точно.

Тим часом, у соціальних мережах "Авдіївський комунальний відділ" повідомляє, де триває прийом скарг на... санітарний стан прибудинкових територій у зруйнованому внаслідок важких боїв місті. Що виглядає просто як знущання.

"Ні шкіл, ні лікарні, ні, давайте говорити відверто, хоч якихось перспектив. Там живуть люди похилого віку, частина з них дійсно чекали "визволителів", частина – залишилися від безвиході. Меддопомоги нормальної вони не бачать: про те, щоб здати аналізи, пройти обстеження – і мови немає. Єдине я чула, що до них іноді привозять лікаря: тиск виміряти, якісь пігулки "гуманітарні" роздати – на цьому все", – розповіла OBOZ.UA колишня мешканка Авдіївки Ольга.

Вона дізнається новини про рідне місто від далеких родичів в одному із сусідніх населених пунктів. Теж окупованому.

Як бачимо, обіцянки гауляйтерів "ДНР" і кремлівських чиновників "швидко відродити" місто залишилися просто словами. 5-7 будинків за понад два роки – "рекордний" темп.

Маріуполь: мільйони на крові

Інша ситуація, ніж в Авдіївці, в окупованому чотири роки тому Маріуполі. Хоча місто також дуже сильно постраждало від бойових дій, російських авіаударів: навесні 2022 року там було пошкоджено або знищено понад 90% житлового фонду та інфраструктури. А це майже 1400 багатоповерхівок і близько 11 тис. приватних будинків. Із них (за твердженням окупаційної влади) приблизно 40% зазнали критичних пошкоджень і не підлягають відновленню.

Тим часом за роки окупації місто дуже змінилося. Там дійсно на повний хід триває будівництво, яке ведуть російські компанії. Але є нюанс.

Загарбники зробили ставку на зведення комерційного житла для продажу за пільговою іпотекою. Водночас, зведення безкоштовного "компенсаційного" житла для місцевих жителів, які втратили квартири, фактично було згорнуто.

Ба більше, активно йде експропріація майна: через брак житла окупанти масово "націоналізують" уцілілі квартири, оголошуючи їх безхазяйними, і передають або продають росіянам, які понаїхали. Насамперед заселяють туди військових, медиків, учителів, поліцейських тощо.

Спочатку це торкнулося будинків і квартир, власники яких виїхати,рятуючись від війни. Але сьогодні відбирають навіть у тих, хто залишився в місті й обзавівся паспортом РФ.

Апетит приходить під час їжі і в травні 2026-го почалася масштабна хвиля "націоналізації".

21 травня російські загарбники, чиї руки по лікоть у крові, цинічно і з розмахом святкували "День визволення Маріуполя". У заходах були задіяні місцеві жителі, зокрема й діти, яких змусили приміряти на себе роль "захисників".

Але реалії такі, що корінних маріупольців щодня дедалі активніше витісняють із рідного дому і завозять мігрантів: крім росіян – з країн Центральної Азії. Таким чином змінюючи етнічний склад і позбуваючись найменших ознак нелояльності до окупаційної влади.

Деякі маріупольці ще намагаються виходити на пікети і писати звернення до Путіна. Але, звичайно ж, без толку.

І це ще не кінець..