Що Булгаков писав про Україну: чому памʼятник викликав скандал

Київська міська рада ухвалила рішення про демонтаж об’єктів, пов’язаних із російською та радянською символікою. До переліку потрапили 15 пам’ятних об’єктів та окремих елементів у різних районах столиці. Серед них – пам’ятник письменнику Михайлу Булгакову на Андріївському узвозі.

Щодо письменника навіть виникли дискусії. Для одних він – видатний класик, для інших – символ російського імперського погляду на Україну. OBOZ.UA розповідає, що Булгаков писав про Україну та пояснює, чи був він українофобом.

Чому пам’ятник Булгакову вирішили демонтувати

У четвер, 18 грудня, Київська міська рада ухвалила рішення про усунення з публічного простору понад десятка об’єктів, пов’язаних із російською та радянською символікою. Про це повідомила Київрада на своєму офіційному сайті. Йдеться про 15 об’єктів та окремих елементів, серед яких – пам’ятник письменнику Михайло Булгаков на Андріївському узвозі.

Саме пам’ятник Булгакову викликав особливо гучну реакцію: частина суспільства підтримала демонтаж, інші ж наполягали, що письменник з Києва і є митцем світового масштабу. Це знову порушило питання: ким насправді був Булгаков – київським письменником чи українофобом.

Хто такий Михайло Булгаков

Михайло Булгаков народився у 1891 році в Києві й прожив тут до 1921 року, після чого переїхав до Москви. Його родина походила з Росії, зокрема з Орловської губернії, звідки й переселилася до Києва.

Сестра письменника Надєжда Земська згадувала: "Ми були дзвоновими дворяними. Обидва діди – священики; один мав дев'ять дітей, другий – десять".

Батько Булгакова здобув освіту в Орловській духовній семінарії, а згодом навчався в Київській духовній академії, яку закінчив зі ступенем кандидата богослов’я. За словами історика Геннадія Єфіменка, його перебування в Україні мало характер колоніальної місії – служіння імперській культурній і релігійній політиці.

Чи можна вважати Булгакова українським письменником

Частина прихильників Булгакова наполягає, що сам факт народження й тривалого життя в Києві робить його частиною українського культурного простору.

Проте літературознавець Ростислав Семків категорично це заперечує.

Він наголошує, що існують щонайменше два критерії приналежності до національної літератури:

• мова, якою написані твори;
• повага й внутрішня причетність до культури, про яку або серед якої пише автор.

Як приклади він наводить Миколу Гоголя, який писав російською, але про українську культуру, та Леопольда фон Захера-Мазоха, що писав німецькою, але з повагою до українського матеріалу. За словами Семківа, жодного подібного пієтету до України в Булгакова немає – ні в текстах, ні в його вчинках.

Булгаков дезертував з армії УНР і приєднався до Добровольчої армії білогвардійців. Він був переконаним монархістом і бачив Україну виключно як частину імперської Росії.

"Ніякого сентименту до української культури у нього немає. До "Киева" є. Але я наголошую – до "Киева"", – зазначає Семків.

Чи був Булгаков українофобом

Експерти характеризують світогляд Булгакова як поєднання російського імперіалізму, шовінізму та українофобії. Він різко критикував УНР, Павла Скоропадського та Симона Петлюру, а український державний проєкт вважав ворожим.

У квітні 2024 року експерти Українського інституту національної пам’яті офіційно визнали Булгакова українофобом за світоглядом. У висновках зазначено, що він:

• зневажав українців і їхню культуру;
• висміював українську мову;
• заперечував саме існування української нації;
• не створив жодного позитивного образу українця у своїх творах.

Україна в творах Булгакова: мова зневаги

В оповіданні "В ночь на 3-е число" події Української революції 1917–1921 років подані з позиції відвертого ворога українців. Воїни Синьої дивізії змальовані гротескно, а сцени спілкування – пародійно.

У романі "Біла гвардія" устами Алєксєя Турбіна Булгаков формулює своє ставлення до Української Держави та гетьмана Павла Скоропадського:

"Я б вашего гетмана … за устройство этой миленькой Украины, повесил бы первым…"

Так само зневажливо описано й українців, які реально допомагали родині Булгакових. Прототипом одного з персонажів став українець Василь Листовничий – власник будинку на Андріївському узвозі. У романі його зображено як боягузливого, жадібного й пристосуванського персонажа.

Цитати, що підтверджують українофобію

З роману "Біла гвардія":

"То не серая туча со змеиным брюхом разливается по городу, то не бурые, мутные реки текут по старым улицам – то сила Петлюры несметная на площадь старой Софии идёт на парад"

"Софийский тяжелый колокол на главной колокольне гудел, стараясь покрыть всю эту страшную, вопящую кутерьму" (про українське військо та натовп, що його зустрічав).

"Я б вашего гетмана, – кричал старший Турбин, – за устройство этой миленькой Украины, повесил бы первым! Хай живе вильна Украина вид Киева до Берлина! Полгода он издевался над русскими офицерами, издевался над всеми нами. Кто запретил формирование русской армии? Гетман. Кто терроризировал русское население этим гнусным языком, которого и на свете не существует? Гетман".

Також у романі знущально подано саму ідею українізації:

"Сволочь он… как по-украински "кот"? Он отвечает "кит"… Слова "кит" у них не может быть, потому что на Украине не водятся киты…"

В оповіданні "Я вбив" український військовий зображений як антипод "шляхетного" російського лікаря. Письменник ототожнює українців з антисемітизмом, повторюючи імперські міфи про петлюрівців:

"Погромы закипали поминутно, убивали кого-то ежедневно, отдавая предпочтение евреям, понятное дело". Фінал твору – вбивство українського полковника – подано з натуралістичним смакуванням деталей, що знімає будь-які моральні застереження.

У 1934 році Булгакова прийняли до Спілки письменників СРСР – у той самий час, коли в Києві відбувалися масові розстріли української інтелігенції. Про це письменник не сказав жодного слова.

Чому пам’ятник викликав дискусії

Для світу Булгаков залишається "російським класиком", автором "Майстра і Маргарити". Проте для України його спадщина нерозривно пов’язана з запереченням української ідентичності, державності та культури.

Саме тому аргументи противників пам’ятника зводяться не до "скасування літератури", а до питання публічної пам’яті. Йдеться про те, кого й за що українське суспільство вшановує у власному просторі – і чи має там місце людина, яка відкрито зневажала Україну.

OBOZ.UA також розповідав, чим можна пояснити популярність Достоєвського та інших російських культурних діячів у Європі.

Підписуйтесь на канали OBOZ.UA в Telegram і Viber, щоб бути в курсі останніх подій.