Піноккіо проти Буратіно: як в СРСР "перебрехали" трагічний італійський роман

Радянський Союз десятиліттями привласнював не лише західні технологічні досягнення, а й найкращі зразки світової дитячої літератури. Близько 90% так званої "радянської класики" насправді виявилися банальними запозиченнями, які піддавалися жорсткій цензурі та ідеологічному перероблюванню.

Оригінальні сюжети іноземних авторів безжально обрізали, насичували мілітаризмом і позбавляли релігійного чи гуманістичного підтексту. Яскраві образи використовували як приманку, щоб навіяти юним читачам схвалення окупації територій та відмову від свободи вибору. Яскравим прикладом такої маніпуляції стала історія дерев'яного хлопчика, якого перетворили на радянського ідола.

Три способи радянського "перелицювання" книг

До 1974 року Радянський Союз ігнорував міжнародні угоди про авторське право, вважаючи інтелектуальну власність Заходу законним "колективним трофеєм". Як зазначає "Освіторія", щоб адаптувати світові шедеври під комуністичні наративи, використовували три основні методи:

• Цензура: з казок Г. К. Андерсена повністю вичищали християнські мотиви, а твори А. Ліндгрен про Пеппі Довгапанчоху забороняли або спотворювали, прибираючи згадки про християнське милосердя.

• Занадто вільний переказ: перекладачі кардинально змінювали сюжети й фінали. Наприклад, Б. Заходер використав лише чотири історії про Вінні-Пуха з двадцяти, повністю прибравши Крістофера Роберта, Кенгу та Ру, а Філіна перетворив на Сову.
• Відверте запозичення (плагіат): сюжети переписували під радянські реалії. Так англійська повість "Мідний глечик" Ф. Енсті (1901 рік) перетворилася на "Старого Хоттабича" Л. Лагіна, де лондонського архітектора замінили піонером, а негативного персонажа – американським капіталістом.

Як з'явився персонаж Піноккіо  

Карло Коллоді, створюючи у 1883 році "Пригоди Піноккіо", надихався реальною трагічною долею ветерана війни за незалежність Італії – Піноккіо Санчеса. Цей чоловік повернувся з фронту без ніг та рук, із понівеченим обличчям. Геніальний хірург Карло Бестульджі виготовив для нього дерев'яні протези, і Санчес, долаючи пекельний біль, виступав у цирку як "жива лялька", виконуючи складні гімнастичні трюки.

Казка Коллоді стала глибокою християнською та моральною притчею про те, як через випробування, роботу і подолання егоїзму стати справжньою людиною. Наприкінці роману Піноккіо не просто розважається – він рік тяжко вчиться, опікується хворим батьком, віддає всі свої заощадження на лікування доброї Феї і лише завдяки праці та милосердю перетворюється на справжнього хлопчика.

Як Буратіно замінив Піноккіо

Олексій Толстой, повернувшись з еміграції до СРСР, вирішив створити радянську копію італійської казки під назвою "Золотий ключик, або Пригоди Буратіно" (1936 рік). Проте Толстой повністю змінив сенс твору, прибравши моральний розвиток персонажа. Буратіно не змінюється протягом усієї книги: він залишається хвальком, невігласом і хуліганом, який протестує проти елементарних правил етикету та освіти.

У оригіналі казки Карло Коллоді Піноккіо часто називається не іменем, а загальним словом "il burattino", що з італійської перекладається як "маріонетка".

Основні відмінності радянського перероблення:

• Відсутність логіки у запозиченнях: сліпо скопійовані елементи втратили зміст. Добра Блакитна Фея (яка в оригіналі була привидом із потойбічним чорним псом) перетворилася на звичайну вередливу дівчинку Мальвіну з пуделем, а Манджафоко (Карабас) став абсолютним злом без жодної мотивації.

• Ідея "джекпоту" замість праці: на відміну від Піноккіо, Буратіно отримує власний театр просто так ("на шару"), захопивши чуже майно через таємний прохід.
• Культ боротьби: фінальна мета радянських ляльок – не розвиток чи творчість, а нескінченне повторення вистави "про те, як ми перемогли усіх своїх ворогів".

Абсурдність радянського підходу підкреслила перша ж екранізація казки. У кінофіналі ляльок на летючому кораблі забирають радянські полярники – тогочасний символ експансії та підкорення нових територій Арктики. Це ідеально підсумувало головний радянський посил: не потрібно вчитися чи працювати над собою, достатньо захопити нову територію, подолати умовного ворога, і щастя прийде саме собою.

OBOZ.UA пропонує дізнатися, чому в часи СРСР дітям забороняли жувати жуйки.

Підписуйтесь на канали OBOZ.UA в Telegram і Viber, щоб бути в курсі останніх подій.