"Ночами тікав на кладовище до мами й сидів там": історія 12-річного Івана з Олешок увійшла до музею "Голоси мирних" Фонду Ріната Ахметова

Іван чув постріл, яким російський військовий убив його маму та вітчима. Того дня окупанти прийшли до їхнього будинку в захоплених Олешках на Херсонщині. Хлопчик був удома і чув сварку, що спалахнула після спроби росіян зґвалтувати його матір. Після цієї трагедії Іван залишився повним сиротою. Свою історію він довірив Музею "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова. 

"Ваня все чув. Потім, коли вони йшли, то Ваня вискочив і перший цей жах побачив. Я не уявляю, так складно дитині. Це був момент – втратити свою маму. Близьку людину. Це жах", – пояснює Наталія Рожкова, мати-вихователька дитячого будинку сімейного типу. Нині 12-річний Іван проживає під її опікою.

Рідна бабуся Івана не змогла забрати хлопчика з собою до Німеччини через відсутність українських документів на опікунство. Тоді соціальні служби попросили Наталію прихистити дитину на кілька днів. 

"Ваня, побувши у нас, сам написав заяву, що не хоче виїжджати до Німеччини, а хоче залишитися тут, у нашій родині. Із цього все й почалося. У нього з’явилася родина, з’явилося відчуття, що він комусь потрібен", – розповідає Наталія.

Адаптація хлопця була непростою через пережиту втрату та стрес. Тривалий час Іван був закритий, уникав контактів і вночі тікав на вулицю, щоби побути наодинці.

"Ніч, а його немає. А він просто тікав у ліс. Природа його заспокоювала. Він хотів побути наодинці, пережити все це. Бо вдома, за сім кілометрів звідси, він ночами тікав на кладовище до мами й сидів там. Такий сильний стрес у нього був", – пояснює Наталія.

Подолати наслідки травми допомогли психологи, а ще значно покращили емоційний стан хлопчика заняття спортом. Зараз у ДБСТ Наталії семеро дітей, разом вони живуть у побудованому містечку для переселенців на Київщині. Родина повністю втратила майно на окупованій території. Їхні будинки в Олешках зруйновані та затоплені після підриву Каховської ГЕС. Повертатися їм нікуди. 

Наталія зізнається – найбільше їй болить те, що всі діти втратили свої домівки. Їхнє житло залишилося в окупації або було зруйноване, тому, починаючи доросле життя, вони фактично не мають власного старту. Саме тому жінка найбільше мріє про те, щоб кожна дитина в майбутньому мала свій дім і почувалася захищеною.

"У мене вже четверо повнолітніх дітей. Вони закінчують навчання, і ми не знаємо, куди їм іти. Поки що живуть зі мною. Я так мріяла, що ми будемо жити у себе, в Олешках, у своїх будинках. Збереться вся велика родина: всі онуки, з дружинами, чоловіками. Було б дуже гарно. Але зараз усіх порозкидало", – говорить жінка.

Дивіться історію Івана та Наталії Рожкової тут. 

Колекція Музею "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова налічує вже понад 145 тисяч історій про війну. Це найбільше у світі зібрання свідчень мирних людей, які постраждали від війни Росії проти України.