Блог | Найстрашніший злочин законопроєкту 15150 не в тому, що він робить з правами, а в тому, що він робить з людьми

Ілюстрація: книга

Здається, розпочалась державна програма психологічної травматизації мільйонів людей чи їм просто подобається збирати нас до купи з картонками?

Запити на коментування 15150 сипляться одне за одним. Від бізнесу і медіа до громадських організацій і просто людей, які знають, що я вивчаю російські наративи, які нас розпорошують.

Скажу відверто, це не перший закон, у якому переписують білоруські документи, які в свою чергу ті списали у русні.

І цей не обійшов стороною

Наприклад,

1. порушення ст. 8 ЄКПЛ (право на приватне та сімейне життя), прецеденту ЄСПЛ Fedotova v. Russia (2023), а також прямих зобов’язань України перед ЄС щодо запровадження реєстрованого партнерств.

Базова логіка проєкту не змінилася: одностатеві пари залишаються поза сімейним правом. Їх не визнаватимуть членами сім’ї не лише автоматично, а й через суд. Одностатеві шлюби, укладені за кордоном, в Україні також не визнаватимуться.

Законопроєкт містить також заборону на спільне усиновлення дітей парами однієї статі.

Не говорячи вже про те, що при цьому ми намагаємось реформувати сиротинці. Здається, щось пішло не так зовсім.

2. далі повне обурення в мене як у психолога викликає порушення Стамбульської конвенції (ратифікована Україною у 2022 р.), яка вимагає негайного та ефективного доступу до розлучення для жертв насильства.

ПРИМУСОВЕ "ПРИМИРЕННЯ" – це ПАСТКА ДЛЯ ЖЕРТВ ДОМАШНЬОГО НАСИЛЬСТВА

Для жінок, які тікають від домашнього насильства, примусові "терміни примирення" під суддівський розсуд це не процесуальна норма, а небезпека для фізичного виживання.

Для жертв домашнього насильства це не процесуальна норма. Це ретравматизація за підписом держави.

Кожен місяць примусового "примирення" з кривдником підвищує ризик повторного насильства та суїцидальних думок у жертви (WHO, дані по Східній Європі). Суддя з "доброзвичайністю" в руках стає інструментом насильника.

3. Я пропущу питання свободи слова, основи для рейдерства та питання власності майна.

Журналісти починають не писати не тому що бояться, а тому що перестають вірити у сенс. Суспільство втрачає імунну систему проти корупції. А суспільство без імунітету — хворіє.

Відкриття системних можливостей для корупційного рейдерства.

Тривога за власність найглибша після тривоги за виживання.

Тут я трошки потрапляю в реалі 20-30ті та розстрілу інтелігенції, а потім в 60тіNB: якщо ви не хочете розбиратись в законах – просто подивіться на Суспільному документалки про українських митців тих років. Там в принципі передано результати прийняття подібних законів.

4. Ну і зрештою моя внутрішня "науковиця" здригнулась. Поняття "доброзвичайність" вводиться без чітких критеріїв, що означає — рішення залежатимуть від суб’єктивної оцінки чиновників і суддів, з’являються ризики втручання у приватне і сімейне життя.

Термін "доброзвичайність" згадується у тексті кодексу 45 разів і всі приватні відносини мають регулюватися з обов’язковим урахуванням цієї "доброзвичайності".

У статті №1516 вказано, що людей в Україні не можна дискримінувати за статтю, віком, станом здоров’я, расою, наявністю ознак інвалідності тощо. Проте якщо це необхідно для "захисту доброзвичайності" – тоді дискримінація допускається.

Коли людина не знає, чи буде її поведінка визнана "прийнятною", вмикається хронічна тривога очікування. У психології це називається hypervigilance. Мозок постійно в режимі "а раптом я роблю щось не так за законом?" Саме так працює авторитарний контроль не через пряму заборону, а через невизначеність.

Результат: самоцензура, пасивність, страх бути собою.

Найстрашніший злочин цього закону не в тому, що він робить з правами.

Він у тому, що він робить з людьми.

Людина, яка не знає правил – боїться.

Людина, якої сім’я невидима – зникає.

Людина, яку примушують до "миру" з тим, хто її б’є – ламається.

Журналіст, якого можна атакувати за будь-яку згадку – мовчить.

А держава, яка систематично травмує своїх громадян – не захищає їх від ворога. Вона сама стає ним.

Це клінічна картина мене як психолога, який цікавиться питанням національної безпеки.

Висновки робіть самі.

Важливо: думка редакції може відрізнятися від авторської. Редакція сайту не відповідає за зміст блогів, але прагне публікувати різні погляди. Детальніше про редакційну політику OBOZ.UA – запосиланням...