Михайло Дзиндра: український скульптор, який півстоліття провів за кордоном, а потім перевіз 800 своїх робіт для музею в Україні

Михайло Дзиндра – скульптор, художник, архітектор, який не з власної волі провів в еміграції півстоліття. Незважаючи на це, він так і не навчився говорити рідною мовою з акцентом, його українська мова завжди звучала грамотно – як лексично, так і інтонаційно. Дзиндра створював свої твори не для продажу, хоча вони могли б зробити його вельми заможною людиною, а для мистецтва, заробляючи на життя архітектурою, будівництвом і дизайном. Найбільше за все Дзиндра хотів, щоб його роботи побачили у нього на батьківщині – в Україні, і цю мрію, хоч і наприкінці життя, йому вдалося здійснити. Його твори, які перевозили зі США до України через океан у спеціальних контейнерах, "добиралися" до рідних берегів протягом чотирьох (!) років.

Скульптор із родини скульпторів

Михайло Дзиндра народився 8 листопада 1921 року у Стрийському районі Львівщини в селі Демня, в якому розташована каплиця-усипальниця найбагатшого магната і благодійника Галичини, графа Станіслава Скарбека. У сім'ї росло четверо дітей – у Михайла було двоє братів і сестра. Оскільки Демня стояла на багатих на руду болотах, село здавна славилося розвитком різноманітних ремесел, серед яких була й обробка каменю. У родині Дзиндр чоловіки за традицією ставали мулярами, а засновником династії вважається прадід братів – Захар Дзиндра. Старші брати Михайла, Степан, який створив пам'ятник Тарасові Шевченку, встановлений у їхньому рідному селі, та Євген, який став автором пам'ятника Івану Франку на його батьківщині, у селі Нагуєвичі, та надгробків відомих людей на Личаківському цвинтарі у Львові, обрали професію скульптора, пішов їхніми стопами й Михайло.

Навчання у Львові

Освіту Дзиндра-молодший здобув у Львові, куди згодом перебралася родина. Після смерті батьків він пішов вчитися майстерності скульптора до відомого львівського художника Андрія Коверка, а через шість років вступив до Львівської державної художньо-промислової школи, де його викладачами були відомі скульптори Богдан Мухін та Іван Сєвєра. Першими професійними роботами Михайла стали різьблені іконостаси, які вони з братом Євгеном виготовляли для місцевих церков. Але невдовзі почалася Друга світова війна, а потім і німецька окупація. Життя за законами воєнного часу було пов'язане не тільки з численними труднощами, а й із серйозними небезпеками. Одного разу Михайло потрапив під масоване бомбардування, тоді він дивом залишився живий – на Личаківському цвинтарі одна з бомб розірвалася поруч із ним, тоді він уперше задумався про еміграцію.

У нове життя – на велосипеді

У нове життя Дзиндра тікав... на велосипеді, який виміняв на Краківському базарі за свій єдиний піджак. На такому транспорті Михайло проїхав через усі Карпати, зупиняючись у селах, щоб заробити собі на їжу, аж поки нарешті не перетнув кордон зі Словаччиною. Рік він прожив у Братиславі, де викладав різьблення по дереву в школі для людей з вадами слуху, і брав приватні замовлення на виготовлення портретів і мініатюрних художніх композицій. Зі Словаччини Михайло перебрався до Німеччини, там він певний час провів у таборі для переміщених осіб неподалік від Регенсбурга, після чого переїхав до Мюнхена – обидва міста перебували під управлінням американської адміністрації, що, як виявилося згодом, мало для нього величезне значення – за кілька років він зміг безперешкодно виїхати до США. Без роботи Дзиндра не сидів ніде: у Німеччині він реставрував витвори мистецтва, які постраждали від воєнних дій, а в таборі для переселенців навіть створив школу різьблення по дереву, в якій цього мистецтва міг навчитися будь-хто. Той період став для нього значущим і в особистому плані: у Німеччині Михайло зустрів багато земляків-однодумців і познайомився зі своєю першою дружиною Ольгою. У Мюнхені Михайло вступив до місцевої Академії мистецтв, хоча, на його власну думку, нічого нового – до того, що вже знав – він там не навчився.

Нове життя у США

У 1947 році у Михайла та Ольги з'явилася на світ донька Ярослава, але радість цієї події затьмарила біда – унаслідок важких пологів дружину Дзиндри паралізувало. У Німеччині лікарі їй зарадити не могли, тому сім'я прийняла рішення переїхати до США. 1951 року вони оселилися в передмісті Нью-Йорка, Патнам Веллі, і у скульптора почалося нове, насичене яскравими подіями, життя. Дзиндра обертався в середовищі української інтелігенції, брав участь у мистецьких виставках, на одній з яких познайомився з відомим українським художником-авангардистом Олександром Архипенком, який справив величезний вплив на його творчість. Завдяки його модерністській творчій манері Дзиндра зміг подивитися на скульптуру як на окремий вид мистецтва, а не звичне йому ремесло, оцінивши її творче, а не прикладне значення.

"Відтепер моя муза – фантазія"

Відтоді Михайло Дзиндра почав експериментувати, створюючи твори, не обмежені сюжетом чи засобами їхнього виконання – можна сказати, що тепер "правила гри" встановлювали не принципи чи традиції, а тільки він сам, як художник, за допомогою своєї уяви. Під впливом змін у творчому світогляді Дзиндра вчинив несподіваний навіть для нього самого вчинок: він знищив усі роботи, які створив з 1945 по 1951 роки. "Не знаю, що зі мною сталося, – скаже він згодом, – але я розбив усі свої реалістичні скульптури, оскільки зрозумів, що відтепер моя муза – фантазія". Реалізм був рішуче вигнаний Дзиндрою не лише зі скульптури, а й з інших сфер його творчості – архітектури, будівництва, реконструкції житлових приміщень та дизайну їхніх інтер'єрів.

Музей на присадибній ділянці

Згодом сім'я переїхала до Флориди, де, як, зрештою, і скрізь, Михайло обрав будинок з великою ділянкою, на якій не тільки творив, а й влаштовував виставки своїх робіт для друзів, знайомих і сусідів. Коли робіт зібралося так багато, що ні будинок, у якому жила сім'я, ні двір уже не могли їх вмістити, було вирішено відкрити для скульптур музей. Було знайдено ділянку для його будівництва та укладено договір із місцевою владою, яка дала згоду на його фінансову підтримку, але дві важливі події завадили здійсненню цього проєкту. Перша була сумною: у 1989 році пішла з життя дружина Михайла, Ольга, за якою він віддано доглядав увесь цей час, друга – радісною: у 1991 році Україна здобула незалежність. Тепер Дзиндра і чути не хотів про відкриття музею своїх творінь у США – він мріяв побачити його в Україні.

"Великий патріот чи великий ідіот"

Того ж 1991 року Дзиндра приїхав в Україну, щоб подивитися на свою батьківщину з висоти півстолітньої еміграції та познайомити земляків зі своєю творчістю – фотовиставки його робіт відбулися в Києві та Львові. Ідею Дзиндри створити в Україні музей, в якому виставляли б роботи в модерністському стилі, створені, зокрема, й художниками української діаспори, ніхто з його колег не підтримав. Тоді митець вирішив здійснити цей проєкт за власний кошт, для чого продав свій дім в Америці, а його друга дружина Софія, з якою він познайомився на батьківщині, пожертвувала для цієї мети своєю квартирою. Основою експозиції стали роботи Дзиндри, створені ним у США, – їх перевезли в контейнерах з американського штату Джорджія до Одеси, а звідти – у розташоване неподалік Львова село Брюховичі. Там і було відкрито музей, проєкт будівлі якого скульптор створив сам. Відомо, що, оформлюючи вантаж цінних витворів мистецтва, які складним і дорогим шляхом прибули в Україну, одеський митник сказав пані Софії: "Ваш чоловік або великий патріот, або великий ідіот". Музей, що являє собою величезний відкритий простір без перегородок, у якому умовні тематичні зони розділені лише освітленням різної інтенсивності, відчинив свої двері для відвідувачів 8 жовтня 2005 року, а менше ніж за рік, 8 вересня 2006 року, Михайло Дзиндра помер. Причиною його смерті стало онкологічне захворювання, з яким він боровся протягом кількох років. Усі свої творіння він заповів українській державі.