"Ленін створив Україну" та інші брехні: розбираємо з авторами книги "Братні кайдани"

України ніколи не існувало? Неправдива інформація поширюється значно швидше за правду, а її силу часто недооцінюють. Фейки – це не просто вигадані історії, а ретельно продумана зброя у війні. І Росія майстерно користується нею вже століттями. Її мета – "скасувати" Україну як державу, і міфи роблять це значно м’якше й ефективніше, ніж груба сила: вони змінюють базові уявлення про світ, людей і саму реальність.

Автори подкасту "Без оголошення війни" історик Олександр Аврамчук та журналіст Ілля Кабачинський у своїй книзі "Братні кайдани. Російські міфи про українську історію", яка незабаром вийде у #книголав, розвінчують найпоширеніші міфи, створені Росією. Вони пояснюють, чому ці твердження не мають під собою історичних підстав, кому вони вигідні й як впливають на наше уявлення про майбутнє.

Україна від Леніна, Крим від Хрущова

"Ленін створив Україну", "Хрущов подарував Крим", "Одеса – заслуга Єкатерини ІІ", "українці й росіяни – братні народи", "Росія напала через розширення НАТО", "України не існує" – перелік вигадок, якими російська пропаганда роками пробує стерти країну з мапи, з історії та зі свідомості громадян. Це не просто одноразові фейки – це стратегія, яка постійно адаптується під ситуацію, переписується та часто суперечить сама собі.

Міф про "Україну, створену Леніним" дозволяє Росії не лише привласнити лаври за народження держави, а й поставити під сумнів саме її право на існування. Адже якщо Україна з’явилася тільки в межах СРСР – значить, поза Союзом вона нелегітимна. Якщо Ленін "зібрав" Україну з "ісконно рускіх зємєль", то Росія сьогодні просто "повертає своє".

Але з цим суперечить міф про "братні народи". Бо як можуть бути "брати" в народу, який вважається одним і тим самим? Від "одного народу" – до "двох братів" і назад до "єдиного" – Росія постійно змінює риторику, залежно від потреби.

"Хтось запитає – а до чого тут російська історична пропаганда? Відповідь проста: у загальному проекті формування "радянської людини" історичні міфи відігравали роль ключового клею для нової ідентичності. У пізньому совку міф про "Велику Вітчизняну" став своєрідним опорним каменем – завдяки йому "вічна дружба" української республіки з Москвою здавалася природним явищем, а "героїчний внесок" Радянської України у "Велику Перемогу" вкладався у голови школярів не гірше за таблицю множення", – говорить Олександр Аврамчук.

Міф про "дарований Крим" функціонує за цим же принципом: Росія його "повернула", бо він "її". Але в реальності, після Другої світової півострів опинився в економічній руїні – промисловість скоротилася на 90%, інфраструктура була в занепаді, клімат складний, комунікації з Росією – слабкі. На відміну від України, з якою Крим мав давні господарські, торгівельні, культурні й сухопутні зв’язки. Під приводом "дружнього жесту" Москва передала Крим, щоб позбутися проблемного регіону, а також частково переклала на Україну відповідальність за депортацію кримських татар у 1944 році. До речі, підпису Хрущова на жодному документі щодо передачі Криму немає.

Міф про "Слава Україні"

Один із найбільш токсичних наративів – пов’язування українських гасел із "фашизмом". Зокрема, вислів "Слава Україні!" буцімто належить "західнякам", які з ножами в руках нібито нападали на кожного, хто говорив російською. Такий образ – вигадка російської пропаганди, яка намагається зіштовхнути українців між собою за принципом "розділяй і володарюй".

Насправді цей заклик уперше зафіксував громадський діяч Микола Левитський у Харкові на початку ХХ століття. Його коріння – в поезії Тараса Шевченка, зокрема у вірші-посланні "До Основ’яненка" з другого видання "Кобзаря" (1840 рік). Жодного зв’язку з фашизмом тут бути не могло – бо сама ідеологія фашизму тоді ще не існувала. Подібні патріотичні гасла мають чимало країн: God Bless America, Vive la France – це нормальна практика громадянської ідентичності.

Як не вестися на пропаганду: приклад і розбір

Більше половини українців вважають, що вміють відрізнити фейк від правди. Але чи справді це так? Часто саме українці, несвідомо чи не до кінця обізнано, поширюють міфи, створені Росією. Тут важлива критичність мислення та знання історичного контексту.

Починати варто з джерел. Якщо інформація походить із сайту Кремля, наприклад, як матеріал "Про історичну єдність росіян та українців" (2021), навряд чи її можна вважати об’єктивною. Тим більше, що цю концепцію ще в 1920-х просували російські монархісти й фашисти, а згодом її підтримав українофоб Александр Солженіцин.

Логіка й історичний бекґраунд також мають значення. Навіщо Леніну було б створювати незалежну Україну, якщо його ідея – світова комуністична революція та розширення володінь? Найкраще спростування – шкільний підручник: Київ був центром торгівлі, культури й міжнародної дипломатії ще тоді, коли Москва навіть не існувала. Київська Русь, Галицько-Волинська держава, Гетьманщина, УНР, ЗУНР, Холодноярська республіка – це історичні приклади української державності задовго до радянського проєкту. Україна з’явилася не завдяки Леніну – а попри нього.

Ще один аргумент – факти мовного пригнічення. Якщо Україну "вигадали" більшовики, чому Російська імперія забороняла українську мову ще до народження Леніна? Валуєвський циркуляр 1863 року та Емський указ 1876-го – пряма відповідь. Росія боролася з українською ідентичністю ще до того, як СРСР з’явився на мапі.

"Ті самі щоденні практики, що колись легалізували радянський канон, мають сьогодні працювати на сучасну, європейську і демократичну Україну. Нам потрібен курс історії, де Сталін – воєнний злочинець, а водночас критична памʼять про героїзм українських борців з нацизмом; вулиці, назви яких тепер носять імена не маршалів і сумнівної репутації партизанських командирів, а захисників Маріуполя; свято вишиванки, до якого долучаються відкрита і критично мисляча молодь і поп-зірки. Людині має бути так само легко, як колись, зустрічати українські символи кожного дня – але вже без радянського підтексту", – стверджує Ілля Кабачинський.

Маніпуляції, емоції, мета

Фейк про "українців, яких не існує" – одна з найнебезпечніших маніпуляцій. Його завдання – підірвати саме поняття ідентичності: якщо немає України, то й причин боротися теж немає. Це тисне на найвразливіше – страх, сумнів, розгубленість.

Багато міфів уже спростовано, але ще більше з’являється щодня. І хоча існують фактчекінгові ресурси, обсяг дезінформації значно перевищує їхні можливості. Саме тому критичне мислення – не привілей, а необхідність. Кожен має навчитися ставити під сумнів усе, що споживає в інтернеті.

"Наша книга – перш за все для свідомих громадян України, які хочуть без прикрас і "шароварних" штампів зрозуміти непросту історію нашої країни. Відповідальна суспільна дискусія нейтралізуватиме опір любителів Булгакова та Пушкіна, а головне – не залишатиме пропаганді РФ слабких місць, куди можна бити гаслом про "націоналістичну" Україну", – Ілля Кабачинський.

Книга "Братні кайдани" нагадує: скільки б ми не знали правди, один влучно сформульований міф може зруйнувати уявлення про реальність. Історія – не музейна пам’ятка. Вона має прямий вплив на наше сьогодення й майбутнє. І забувати її уроки – означає втратити не тільки минуле, а й себе.