Чорнобиль: 1986-й рік, який так і не скінчився. Фоторепортаж

26 квітня, 2026 – 40 років аварії на Чорнобильській АЕС, одній із наймасштабніших катастроф ХХ століття, спровокованої людьми.

Зараз, коли в Україні триває війна, і дрони залітають у Зону, безпека ЧАЕС знову привертає увагу світу. Чорнобиль – це більше не просто історія з минулого. Це частина сьогодення.

Це репортаж із Зони Відчуження Дмитра Дятлова – фотографа, який народився в Києві в 1986 році – лише через 5 місяців після катастрофи. Багато років поспіль йому вдалося потрапити в Зону і на власні очі побачити, що відбувається на території, яку колись залишили люди.

Зона

Попереджувальні знаки про радіацію розставлені по всій Зоні. Пересуватися тут можна тільки з провідником: є місця, де дозиметр починає нервово потріскувати.

Вулиця у покинутому селі, що поступово розчиняється в лісі. Люди пішли – і природа повернулась.

Покинутий будинок, майже повністю захоплений рослинністю. Усе, що колись утримувалося зусиллям людини, тепер живе за власними правилами.

Дерева наполегливо намагаються проникнути в будинки. Здається, що вікна із блакитними ставнями заростають ззовні та зсередини.

Чорнобильська АЕС

ЧАЕС – не руїна, а територія контрольованої безпеки. Після аварії було зупинено тільки 4-й блок. Три інших продовжували працювати до 2020 року.

Захисна арка "Укриття-2", що мала надійно ізолювати зруйнований 4-й реактор і уможливити роботи з нейтралізації наслідків вибуху.

ЧАЕС – не "мертве" місце. Тут постійно працює персонал, підтримуючи складну й вразливу систему безпеки.

Свято-Іллінська церква

Фрагмент ікони "Чорнобильський спас" у Свято-Іллінській церкві: души загиблих, вогняна куля, що падає з неба, і сосна з Рудого лісу як символ Зони.

Христос що тримає на долоні закривавлений людський зародок – символ крихкості життя і відповідальності людини за майбутнє.

Місто Прип’ять

Прип’ять – найбільше покинуте місто Європи. 27 квітня 1986 протягом кількох годин евакуації воно спорожніло. Назавжди.

Прип'ять будувалась як "місто майбутнього". Але його майбутнє зараз виглядає так.

Дитячий трьохколесний велосипед у покинутій квартирі. Спогади про чиєсь дитинство, що залишилось у покинутому місті.

Готель "Полісся" у Прип’яті, де колись зупинялися численні делегації. Зараз його пусті вікна дивляться на місто енергетиків, якого більше немає.

Бібліотека

Бібліотека Прип'яті, яка колись була місцем тяжіння для мешканців міста.

Тисячі книг на підлозі. Розкриті, перемішані, розірвані.

Книга, що назавжди залишилася відкритою в бібліотеці Прип’яті. Ніхто вже не вставить закладку між її сторінок.

Газети радянських часів: якщо б тоді в них написали про можливість катастрофи, ніхто би не повірив.

Діти за партами: момент нормально життя, який зберігся на фото, коли це нормальне життя раптом закінчилось.

Зона Відчуження – це привид минулого, яке зупинилося у 1986 році, так і не потрапивши у довгоочікуване "світле майбутнє".

Нагадування про людську недбалість, що може призвести до катастрофи. Про безпорадність людей перед її масштабом – попри проявлений багатьма героїзм. Про тисячі історій, обірваних в один день.

І водночас – доказ того, що життя не зупиняється і продовжує рухатися своїм шляхом. З людиною чи без неї – але вже не за нашими, а за своїми законами.