Блог | "Бог з машини" – це закон життя, або Чому потрібна справедливість

У новій виставі Івано-Франківського драматичного театру за романом Ліни Костенко "Маруся Чурай" культовий твір знаменитої української поетеси набуває справжньої античної сили. Можливо, завдяки синтезу зусиль Ростислава Держипільського, Святослава Вакарчука, Наталії Половинки, Олеся Саніна та трупи театру. Можливо, роман сам собою був твором античного рівня – просто коли я читав його в юності, для мене події книги розвивалися, так би мовити, природним шляхом: кохання Марусі та Грицька, смерть, суд, вирок – і помилування від гетьмана, пише Віталій Портников для видання "Збруч".

І тільки на виставі в Івано-Франківську я несподівано усвідомив, що це помилування не було звичайним розвитком подій, що сама поява гетьмана – це класичний античний прийом появи "бога з машини", коли в ситуації, яка здається нерозв’язною, з’являється хтось із богів і допомагає знайти рішення і врятувати героїв. Богдан Хмельницький і був таким "богом з машини" в романі Ліни Костенко – й автори вистави в Івано-Франківську це відчули. Адже премʼєр театру Олексій Гнатковський, який грає гетьмана, навіть не з’являється на сцені. Він звертається до глядачів – і до суддів у Полтаві – з величезного екрану над сценою і таким чином являє свою гетьманську волю. Справжній бог і захисник справедливості! Ну, і рятівник Марусі Чурай.

Автори великих драм – від Есхіла до Ліни – зверталися до ідеї "бога з машини" не просто так, і точно вже не тому, що не знали, як завершити твір і не образити глядача чи читача. Вони намагалися затвердити в нашій свідомості саме цю ідею неминучої справедливості – справедливості, яка обов’язково торжествує, навіть якщо для цього немає ніяких об’єктивних умов. Письменник розуміє, що якщо людина буде вірити у справедливість, вона цієї справедливості прагнутиме – з богами і гетьманами чи без них.

Тому так дивовижно, що я побачив цей образ українського "бога з машини" тоді, коли у світі, здавалося б, девальвоване саме поняття справедливості, і ми більше не чекаємо чудес від тих, хто міг би їх творити. Ми з жахом спостерігаємо, як президент найбільшої демократичної країни сучасного світу хизується тим, що справедливість йому не потрібна, і базікає з диктаторами. Ми як за соломинку хапаємося за перший-ліпший привід чи першу-ліпшу можливість переконатися, що справедливість ще існує. Вже після вистави у Франківську я дивився промову британського монарха в американському конгресі – й усвідомлював, що головна сила Чарльза ІІІ насамперед в тому, що із прописними істинами, які він виголошував з високої трибуни, ніхто не насмілився відверто сперечатися. Так король на кілька хвилин також став "богом з машини", тільки не тим, який може щось змінити в нашому житті, а таким, який здатний безапеляційно ствердити, що справедливість і правда існують – і не зіштовхнутися з глузливим запереченням цих елементарних речей з боку господарів. Для нашого часу це вже чимало.

Ми – не перша генерація в історії людства, яка живе в період вбивства богів і дефіциту справедливості. Саме тому маємо пам’ятати, що всі зусилля з обнулення справедливості й чеснот рано чи пізно завершуються катастрофічною поразкою тих, хто намагається заперечити сам сенс людського існування. Бо той, хто не вірить у справедливість і переконаний в тріумфі сили (або волі, якщо використати назву знаменитого нацистського фільму Лені Ріфеншталь), вміє руйнувати, але не здатний відбудовувати. Здатний обіцяти, але не здатний виконати. Може добиватися тактичних перемог і навіть вигравати на виборах – але завжди зазнає стратегічної поразки разом із тими, хто його підтримує.

А все тому, що "бог з машини" – це зовсім не вигадка людини за письмовим столом. Це закон життя.