Бензин у СРСР був не для всіх: як ділили пальне
У Радянському СРСР все, що стосувалося транспорту та пального, належало державі й працювало за централізованими правилами. Вантажівки, автобуси, заправки — усе перебувало під контролем державних структур.
Це породжувало питання: якщо і транспорт, і бензин були державними, чи мав сенс розрахунок готівкою з водієм? Або ж пальне відпускалося виключно за службовою потребою?
Відповідь криється в історії появи та розвитку паливних талонів, які у СРСР виконували роль своєрідних "пластикових карток" свого часу. Запровадження цієї системи стало одним із способів контролю витрат і забезпечення транспорту пальним.
Регіональні обмеження
До середини 1960-х у кожній республіці та області СРСР діяли власні нафтозбутові управління — загалом близько 40. Кожне з них випускало локальні паливні талони, які видавали водіям перед рейсом. Кількість талонів визначалася за встановленими нормами з урахуванням маршруту та середньої витрати пального. Проте ці талони діяли лише в межах "свого" регіону, а для міжміських рейсів доводилося брати готівку, що створювало фінансові й безпекові ризики. Приватні автовласники тоді були в ще гіршому становищі — їм дозволяли заправлятися тільки на окремих АЗС за готівку.
Єдина система талонів
Щоб уніфікувати процес, з 1 січня 1965 року запровадили загальносоюзні паливні талони, які друкував "Госзнак". Для кожного виду палива — бензину різних марок, зимового та літнього дизеля, моторних мастил і технічних рідин — випускали окремі талони. Обсяг талонів варіювався: бензин — від 5 до 100 літрів, дизель — від 20 до 100 літрів. Це дозволило спростити облік, особливо під час далеких перевезень, і зробило міжміські поїздки безпечнішими.
Продаж талонів на бензин
Після реформи власники легкових авто змогли придбати талони в роздріб і заправлятися на тих же станціях, що й вантажівки. Це ліквідувало розділення заправок на "службові" та "приватні" й зробило поїздки значно комфортнішими. Автотуристи отримали можливість планувати маршрути без ризику залишитися без пального у віддалених регіонах, а також уникнули необхідності возити з собою великі суми готівки.
Водночас нововведення мало й слабке місце — термін дії талонів обмежувався лише 8 днями. Якщо водій не встигав їх використати, вони ставали недійсними, а повернення чи обмін не передбачався. Це змушувало ретельно планувати маршрути та обсяг заправок, щоб не втратити гроші.
Пальне не видавалося безкоштовно. Кожен літр враховувався, а талони чи видана готівка були формою контролю. Кожен автопарк та відомство вели детальну звітність, і навіть планові рейси відбувалися за чіткими бюрократичними процедурами.
Днями OBOZ.UA писав про автомобілі, які не можна було придбати в СРСР.
Підписуйтесь на канали OBOZ.UA в Telegram і Viber, щоб бути в курсі останніх подій.