"Бачила у снах, що він ходить": Катерина з Миколаєва розповіла історію боротьби за здоров’я сина та підтримку Фонду Ріната Ахметова
Фонд Ріната Ахметова допоміг 10-річному Кирилу з Миколаєва: оплатив ортези для ніг і курс реабілітації у польській клініці. Для родини це важлива підтримка, адже хлопчик росте і потребує регулярного відновлювального лікування. Про це мама Кирила, Катерина, розповіла в інтерв’ю Олексію Суханову – актору, телеведучому та амбасадору Фонду Ріната Ахметова.
Дивіться розмову тут.
"Нам потрібні були такі ортези, коштують вони недешево. Фонд Ріната Ахметова нам допоміг придбати їх і оплатив реабілітацію. Ми дуже вдячні. На останній реабілітації, коли ми вдягли нові ортези, він почав самостійно стояти. Він такий щасливий, що в нього виходить", – каже Катерина.
Шлях до цих результатів був довгим і непростим. Коли у Катерини народився син Кирило, лікарі поставили йому важкий діагноз – ДЦП. Жінка одразу почала шукати способи допомогти хлопчику і вірила: одного дня він обов’язково зробить свої перші кроки.
"Я завжди знала, що вилікую сина. Бачила у снах, що він ходить. Тому ми крок за кроком йшли до своєї мрії", – розповідає Катерина.
Згодом жінка дізналася про складну операцію на спинному мозку у США, яка могла допомогти сину. Та її вартість була непосильною для родини. Тоді Катерина почала писати листи з проханням про допомогу – відправила 200 звернень у різні організації.
Підтримка прийшла з різних боків: допомогли небайдужі люди, частину коштів на лікування та реабілітацію покрив ФК "Шахтар". Операція значно покращила стан дитини.
"Коли його поставили на ноги, і він пішов самостійно на рівненьких ножках. Це все про те, що я мріяла, стільки років. Все здійснилося. Я була щаслива, були сльози. Ті відчуття не передати словами", – розказує Катерина.
Жінка не втрачає віри й продовжує боротися за майбутнє свого сина. Особливо після того, як родині довелося пережити булінг під час життя у Польщі. Польські вчителі не хотіли брати хлопчика до звичайного класу і всіляко принижували.
"Одного разу я прийшла, а він сидить і плаче. Каже: "Мамо, мене змусили з одного класу в інший повзти, а візок мені не дали". Всі діти дивились і сміялись. Після цього ми поїхали звідти додому", – розказує Катерина.
Сьогодні мама Кирила мріє не лише про те, щоб її син повністю став на ноги. Вона хоче довести і дітям, і дорослим, що люди з інвалідністю заслуговують на повагу, підтримку та рівні можливості. І що навіть найскладніший діагноз не може забрати у дитини право на мрію, розвиток і щасливе життя.