Від телефонних дзвінків до таємних зустрічей: чому Вашингтон, Київ і Москва знову активізували контакти. Інтерв’ю з Безсмертним

Після кількох місяців дипломатичної паузи навколо війни в Україні знову помітне пожвавлення контактів між ключовими учасниками конфлікту. Телефонна розмова Володимира Зеленського зі спецпредставниками президента США, зустріч держсекретаря Марко Рубіо з Сергієм Лавровим, а також повідомлення про неофіційні контакти представників Росії та Німеччини у Баку свідчать, що дипломатичний процес не зупинився, хоча поки й не наблизився до практичних результатів.

Кожна зі сторін входить у цей етап переговорів із власними цілями. Вашингтон намагається знайти новий формат діалогу після того, як попередні пропозиції не дали результату. Заява Рубіо про необхідність "нових ідей" фактично означає визнання того, що попередня модель переговорів вичерпала себе. Одночасно США продовжують координувати позиції з Україною, демонструючи, що жодні подальші кроки не можуть відбуватися без Києва.

Москва, своєю чергою, не відмовляється від максималістських вимог. Публічна вимога Лаврова припинити постачання західної зброї Україні вкотре показує, що Кремль прагне насамперед послабити українські оборонні можливості ще до початку будь-яких реальних домовленостей. Водночас Росія намагається перевірити, чи готовий Захід до перегляду своїх підходів на тлі затяжної війни.

На цьому тлі особливого значення набувають повідомлення про неофіційні переговори в Баку. Навіть якщо вони не мають офіційного статусу, сам факт існування таких каналів свідчить, що певна частина європейських еліт також шукає можливість оцінити перспективи майбутніх домовленостей і зрозуміти реальні наміри Кремля.

Своїми думками щодо цих та інших питань у ексклюзивному інтерв'ю OBOZ.UA поділився український дипломат і політик Роман Безсмертний.

– Маємо пожвавлення розмов у трикутнику Україна – США – Росія. Лавров зустрічається з Рубіо. Президент України розмовляв із Віткоффом і Кушнером. Є ще один цікавий момент – зустріч у Баку, яку називають "таємною", представників Росії та Німеччини. Можна очікувати на певне продовження?

– Щодо зустрічі Лаврова і Рубіо, то якщо проаналізувати аргументи, які Москва нав'язує у розмовах із Вашингтоном, очевидно, що їй необхідно досягти певної паузи. Бо, як казав незабутній Мадяр, для Росії настає фінал. Ситуація складається так, що вони змушені якось на це реагувати. Саме тому їм потрібно провернути певну операцію під прикриттям американо-російських відносин, затягнути туди тему нинішніх українських атак і спробувати їх таким чином нейтралізувати. Це перше.

Друге – їм украй потрібно дістатися до Трампа. Але він дещо відгородився через ситуацію, яка склалася на Близькому Сході. Москва зараз не може з ним торгуватися. Зверніть увагу: ні Віткофф, ні Кушнер не контактують навіть зі своїми постійними візаві з боку Росії. Саме тому це зависання нині дуже грає на руку Україні. Саме тому, очевидно, й була ініційована зустріч Лаврова і Рубіо. Так, там можна говорити про відновлення дипломатичних представництв, авіасполучення, розширення економічної співпраці та інших напрямів. Але нічого з цього не буде. Це робиться лише заради одного – спробувати погасити ситуацію, провернувши відповідну політичну операцію.

Безумовно, для Росії зараз надзвичайно важлива ситуація навколо Ірану. Уже видно, як Москва і Пекін розігрують спільний сценарій. Пекін активно допомагає Тегерану, забезпечуючи його продовольством та іншими необхідними ресурсами. Росія ж узяла на себе дипломатичний трек, намагаючись пригальмувати насамперед інформаційну активність США. Бо якщо говорити про реальні бойові дії, то Трамп не може діяти так, як заявляє. У нього зв'язані руки. Він перебуває під тиском Конгресу, Конституції та інших обмежень і розуміє, що будь-які необережні кроки можуть дорого йому коштувати. Саме тому потрібно бачити ту шпарину, через яку Росія зараз намагається проникнути.

– А як щодо розмови Зеленського зі спецпредставниками Трампа? Що вона може означати в нинішніх умовах?

– Вона показує, що це блискучий тактичний інструмент. Ми демонструємо відкритість до переговорів, тоді як Росія переговорів не хоче. Саме тому зараз не буде жодних візитів Віткоффа і Кушнера. Трамп, Віткофф, Кушнер і значна частина американської адміністрації зараз повністю прив'язані до ситуації щодо Ірану. Президента США серйозно зачепила ситуація в Тегерані. Особливо, як після похорону стало зрозуміло, що Іран не приймає ні ісламабадський меморандум, ні переговорний процес. Більше того, Трампу показали фотографії з плакатами, на яких йому бажають смерті. Це його дуже зачепило. Він перебуває у стані сильного роздратування, але реалізувати його практично не може. Тому всі його зусилля зараз спрямовані саме на Іран. Ну а Москва намагається витягнути Трампа і через іранську тему, і через двосторонні відносини, щоб зрештою погасити українську активність.

– Чи не можемо ми отримати ситуацію, схожу на минуле літо? Пам'ятаєте, Трамп встановив Росії дедлайн, після якого мав запровадити санкції й максимально посилити тиск. Але в результаті ми отримали "Анкорідж". Чи не станеться цього разу так само? Росія, як ви кажете, знову певною мірою втратила Трампа, але намагається до нього дістатися. І знову ми чуємо заяви Трампа, що закон Ліндсі Грема можуть ухвалити, але поки що до цього далеко. У результаті, можемо отримати умовний "Анкорідж-2". Чи все ж тепер ситуація інша?

– Щодо цього закону, то він якраз свідчить про небажання Трампа брати на себе відповідальність за посилення тиску. Саме небажання. Поява теми Ірану в цьому законопроєкті показує, що він не хоче особисто запускати цей механізм. Адже закон фактично передає цей механізм йому в руки. Саме тому він використовує тему Ірану, аби ще більше відтягнути ухвалення рішення. Він не хоче зараз опинитися в ситуації, коли доведеться ухвалювати рішення. Боїться проявляти ініціативу. Саме тому дистанціюється, зокрема, через пропозицію внести зміни до законопроєкту. Адже що означає додати туди Іран? Це означає повторно проходити всю процедуру голосування, тому що змінюється предмет закону. Насправді Ліндсі Грем ніколи не говорив, що закон має або може стосуватися Ірану.

Відтак очевидно, що нині Трамп уже не має того підходу, який мав торік: говорити одне, а робити зовсім інше. Він уже перебуває у стані, коли віддаляється від цієї теми. Це підтверджується і діями Віткоффа та Кушнера. Як ми й прогнозували, вони не поїхали ні до Москви, ні тим більше до Києва. Тобто Трамп свідомо тримає цю ситуацію на дистанції.

На мій погляд, зустріч Рубіо і Лаврова матиме і прихований порядок денний. Я б на перше місце поставив Венесуелу. Венесуельська нафта, яку так любить і якою так хвалиться Трамп, без змішування з російською нафтою фактично не продається на світовому ринку. Це перше. Друге – Куба. І Венесуела, і Куба входять до сфери інтересів держсекретаря США. Зверніть увагу: фактично саме Рубіо визначає американську політику і щодо Венесуели, і щодо Куби. Якщо хочете, він там головний політичний гравець. Куба ж зараз перебуває у своєрідному перехідному стані – в очікуванні моменту, коли можна буде сказати, що Рубіо став там головною фігурою.

– Виходить, що очікувати на пожвавлення переговорного процесу не варто. Попри те, що телефонують до Києва, Лавров зустрічається з Рубіо і відбуваються інші контакти. І друге. Ви сказали, що росіяни, найімовірніше, скаржилися на українські удари. Особливо після останніх атак по складах Wildberries, нафтопереробних заводах, кораблях і танкерах в Азовському та Чорному морях. Чи можуть бути наслідки такого звернення Росії до США? Чи можливий варіант, що американці проситимуть Україну дещо зменшити масштаби цих ударів?

– Це цілком можливий варіант. Я навіть не виключаю, що посол США при НАТО Метью Вітакер, який нещодавно був у Києві, саме зондував ґрунт щодо таких перспектив. Тем для розмови було чимало. Але якщо ми перелічимо їх усі й запитаємо себе, яка з них не могла бути озвучена відкрито, то залишиться лише одна. Саме та, на яку ви зараз звернули увагу. Росія може просити Вашингтон тиснути на Україну. Згадайте, як свого часу Ізраїль просили: не обстрілюйте нафтові об'єкти, не бийте туди, не бийте сюди. Тобто, це цілком у їхньому стилі.

Але тут постає інше питання: чим Росія заплатить Дональду Трампу? Адже такі механізми запускаються лише тоді, коли починають працювати Віткофф і Кушнер. Рубіо в цьому механізмі немає. А це означає, що навіть якщо такий сценарій можливий, то до його реалізації ще дуже далеко. І, по-друге, потрібно розуміти: а хто тепер виконуватиме такі вказівки з Вашингтона? Відповідь очевидна.

– Щодо таємної зустрічі в Баку. Наскільки це серйозна історія? Адже подібні зустрічі майже з таким самим складом учасників відбувалися і раніше, і в тому ж таки Баку, але великого розголосу не мали. Про що насправді могли говорити сторони? Росіяни привезли чергові пропозиції від Путіна для певної частини європейських еліт?

– Мені здається, що тут мають рацію європейські видання, насамперед, німецькі "Die Zeit" і "ARD", які пишуть, що це звичайна операція впливу російських спецслужб. Про це свідчать старі зв'язки. Йдеться про так званий Петербурзький діалог, співголовами якого були Зубков і Пофалла – колишній керівник апарату Ангели Меркель. Про це свідчить участь голови наглядової ради "Газпрому". Насправді схема була дуже проста: ви робите те, що потрібно Москві, а ми натомість даємо вам дешевий газ. Адже в матеріалах про переговори прямо йдеться, що економічні й торговельні відносини між Німеччиною та Росією мають поновитися відразу після припинення бойових дій. Тобто Москва фактично пропонувала Німеччині дешеві нафту й газ в обмін на припинення військової допомоги Україні та політичний тиск на Київ, щоб Україна погодилася на російські умови, тобто фактично на капітуляцію. Тоді стає зрозуміло, чому в цій схемі з'являється колишній прем'єр-міністр, який нині очолює раду директорів "Газпрому".

Треба пам'ятати, що сам Петербурзький діалог був створений за ініціативою Путіна і Шредера. Лише у 2022 році, після початку повномасштабного вторгнення, згідно з рішенням Меркель, його фактично згорнули. Але люди й особисті зв'язки нікуди не зникли. Саме тому вони почали відроджувати цей формат, наповнивши його новим змістом – інформаційною операцією. По суті, це механізм створення інформаційної агентурної мережі, носіїв кремлівських наративів, які просувають просту тезу: давайте домовимося з Росією, отримаємо дешеві енергоносії, і тоді все різко покращиться. Видно, що подібний механізм уже працює, наприклад, у Болгарії. Судячи з поведінки чинного уряду, там можна простежити вплив саме таких схем.

Навіть нинішні дискусії щодо санкцій свідчать, що Росія знову почала торгувати обіцянками дешевих енергоносіїв. І частина європейців починає на це реагувати. Очевидно, що "Альтернатива для Німеччини" вже перебуває під впливом цих ідей. Тепер завдання полягає у тому, щоб підтягнути людей уже з урядової коаліції – із середовища соціал-демократів і християнських демократів. Саме тому й з'явився Пофалла – людина з оточення Меркель, тобто представник ХДС, а також колишній прем'єр-міністр Бранденбурга – соціал-демократ. Таким чином, вони намагалися охопити обидва політичні табори.

– Якщо підсумувати всю цю історію, то який може бути висновок?

– Більшість експертів зрештою доходять одного висновку: рішення схвалюватиме Київ. Уже ні Вашингтон, ні Брюссель, ні тим більше Берлін не вирішуватимуть за Україну. Це сьогодні вже починають розуміти всі. І, власне, саме це зараз і відбувається. Так, говорити, що Росія вже лежить і смикає ніжками, ще зарано. Але те, що нинішня ситуація стала серйозним переломом – безумовно. Як кажуть військові фахівці, якщо така динаміка збережеться ще рік-півтора, це стане смертельним для Росії. Вона не витримає такого навантаження. Тому зараз найважливіше – це єдність усередині України, стабільність наших дій, розвиток оборонно-промислового комплексу, вихід на власне виробництво балістичних ракет та інших сучасних озброєнь. Усе інше вже всі прекрасно розуміють.

Так само і з цією зустріччю. Хто б там не був – Зубков, Пофалла чи будь-хто інший – вони можуть говорити скільки завгодно. Більше того, вони можуть навіть намагатися впливати на вибори. Але я дивлюся на Мерца і прекрасно розумію, що це за людина. Для нього всі ці персонажі не становлять серйозної політичної ваги. Демократія залишає їм право висловлюватися, але не більше.

Уся ця інформаційна операція лише показала, наскільки Росія ослабла. Вона вже не має реальних важелів впливу й змушена витягувати колишніх прем'єрів, колишніх дипломатів, людей, які були впливовими двадцять років тому. Москва просто хапається за будь-яких старих контрагентів і поступово їх спалює.

– Чи не здається вам, що росіяни відчувають: можливо, в Європі все ж таки щось змінилося? Візьмемо 21-й пакет санкцій. Були великі проблеми щодо його погодження. Увалили з великими поступками певним країнам. Проблема була не лише в Греції чи Болгарії, одразу кілька країн висловлювали певні заперечення. І що головне, повідомляться, що це може бути останній великий санкційний пакет, адже Європа нібито вже вичерпала свої можливості для таких масштабних рішень. Чи не здається вам, що росіяни це відчувають і намагаються активізуватися на цьому напрямку?

– Давайте пройдемося по цих аргументах і подивимося, що вони означають насправді. На мою думку, це радше питання способу мислення і подачі інформації. Так, грецька компанія Dynagas справді є монополістом у сфері перевезення скрапленого газу до Європи. Якщо просто зупинити цей бізнес, нічого не запропонувавши натомість, це означатиме, по-перше, фактичне знищення компанії, адже приблизно 80% її діяльності пов'язано з російським проєктом "Ямал СПГ". По-друге, це буде удар по бюджету Греції. Тому якщо й схвалювати таке рішення, то потрібно одночасно запропонувати альтернативу, щоб компанія могла переорієнтувати свою діяльність. Це вже питання переговорів і економічної політики.

Візьмемо інший приклад. Італія та Франція виступають проти заборони видачі віз чоловікам, які брали участь в агресії проти України, аргументуючи це тим, що вони приносять прибуток туристичному бізнесу. Ми справді маємо вважати це серйозним аргументом? Очевидно, що ні. Це швидше позиція тих політичних і бізнесових груп, які й досі живуть за рахунок російських енергоносіїв.

Якщо говорити про справді вагомі аргументи, то вони стосуються насамперед енергетики. З 1 січня 2027 року Європа повністю припиняє імпорт російського скрапленого газу. Але постає питання: що робитимуть грецькі перевізники, які фактично є монополістами? Так, вони можуть шукати інші ринки, але до 1 січня 2027 року їм необхідно знайти нові напрями роботи. Сьогодні вони забезпечують постачання газу до кількох європейських країн, і це близько 80% їхнього бізнесу. Газ йде з Ямалу, танкери повністю завантажені. Статистика всім відома: лише за окремими оцінками від початку повномасштабної війни було перевезено близько 47-48 мільярдів кубометрів скрапленого газу. Це величезний ринок і величезні гроші. Тому відповідь на це питання все одно доведеться шукати. Усе інше, чесно кажучи, виглядає доволі слабко. Та сама історія з туристичними візами не витримує серйозної критики.

– Чи справді Європа вже використала всі можливості санкцій?

– Як мінімум, ще є напрямки, де можна працювати. Наприклад, ні однієї суттєвої санкції проти російської цивільної атомної галузі немає. Не введено обмежень ні щодо фінансових розрахунків, ні щодо постачання комплектуючих, ні щодо програмного забезпечення, ні щодо інших критично важливих напрямів. Це пояснюють питаннями ядерної безпеки. Але водночас це колосальний ринок і величезне джерело доходів для Росії. Тобто, санкційний потенціал тут далеко не вичерпаний.

Те саме стосується агрохімії. Нам кажуть, що санкції проти російських добрив неможливі, бо тоді країни Африки залишаться без продукції, впадуть урожаї й виникнуть проблеми з продовольством. Але це не відповідає реальності. На світовому ринку достатньо альтернативної продукції. Потрібно лише правильно переорієнтувати логістичні потоки. Італія вже сьогодні здатна покрити значну частину потреб Африки в мінеральних добривах. Джорджа Мелоні неодноразово про це говорила. Більше того, це був би чудовий спосіб відкрити нові ринки для європейських виробників. Тому все залежить від того, як це подавати і як до цього готуватися. З точки зору конкурентоспроможності Європи та взаємодії зі Сполученими Штатами ще існує цілий комплекс рішень, які можна реалізувати. І саме над цим потрібно працювати, продовжуючи посилювати тиск на Москву.