Лава підсудних для Путіна чи черговий символічний жест Заходу: що змінює рішення Ради Європи щодо запуску спецтрибуналу проти РФ. Інтерв’ю з Мережком

Рішення Ради Європи про запуск Спеціального трибуналу щодо злочину агресії Росії проти України є однією з небагатьох міжнародних ініціатив, яка напряму б’є по політичному центру ухвалення рішень у Кремлі. Йдеться про відповідальність людей, які віддали наказ про вторгнення. У центрі розслідувань опиняється не абстрактна "російська держава", а конкретні прізвища: Володимир Путін, Сергій Лавров, Михайло Мішустін та представники військово-політичного керівництва РФ.

Для України це рішення має не лише юридичне, а й політичне значення. Після чотирьох років повномасштабної війни, Захід фактично переходить від декларацій про покарання Росії до створення окремої інфраструктури переслідування. У Гаазі формуватиметься механізм збору доказів, підготовки обвинувальних висновків та майбутніх судових процедур. Це означає, що тема відповідальності Кремля не зникне найближчим часом.

Водночас, щодо Трибуналу вже зараз існує чимало скепсису. Головне питання – чи здатен він реально дотягнутися до російської верхівки. Поки Путін залишається президентом РФ, його захищає міжнародний імунітет. Суд також не має власного механізму фізичного затримання підозрюваних. Але це не означає, що рішення є порожнім. Насамперед йдеться про довгострокове обмеження міжнародної легітимності російської влади, токсичність контактів із нею та поступове звуження простору для пересування й політичної нормалізації.

Окремий сигнал адресований і США. Відмова Вашингтона приєднатися до Трибуналу показує, що адміністрація Дональда Трампа намагається залишити собі простір для переговорів із Кремлем. Однак, у Європі дедалі сильніше лунає позиція, що завершення війни не може означати амністію для тих, хто її розпочав.

Своїми думками щодо цих та інших питань у ексклюзивному інтерв'ю OBOZ.UA поділився народний депутат України, голова парламентського Комітету з питань зовнішньої політики та міжпарламентського співробітництва Олександр Мережко.

– Рада Європи офіційно схвалила рішення про запуск Спеціального трибуналу щодо злочину агресії проти України. Зазначається, що це рішення стало одним із ключових кроків на шляху до притягнення до відповідальності вищого керівництва Росії. На ваш погляд, наскільки це насправді важливе рішення в контексті покарання РФ та її представників і чого можна чекати?

– Це надзвичайно важливе, історичне рішення, яке стосується не лише України, не лише питання справедливості та міжнародної правової відповідальності держави-агресора перед Україною. Тому що це, як знаєте, скринька Пандори. Коли держава-агресорка вчиняє злочин агресії проти іншої держави, це відкриває багато інших злочинів – воєнні злочини, злочини проти людяності, іноді акти геноциду. Іншими словами, коли держава-агресорка свчиняє злочин агресії проти іншої держави, наприклад, Росія, яка вчинила злочин агресії проти України, то тим самим вона вчинила цей злочин проти всього суспільства, міжнародної спільноти держав. І це злочин не тільки проти України, а проти кожної держави світу. І це треба враховувати. Тому офіційний старт спеціального міжнародного трибуналу зі злочину російської агресії проти України має величезне політичне, юридичне і моральне значення.

Від часів Нюрнберзького та Токійського трибуналів це, на моє переконання, подія, яку можна порівнювати саме з ними. Йдеться також і про долю людства. Тому що не може бути міжнародної безпеки без покарання зла. Коли злочинець не карається, а винагороджується, наприклад шляхом умиротворення агресора, це створює небезпеку для людства і подає негативний сигнал потенційним агресорам. Натомість покарання за зло та агресію є гарантією безпеки у світі й розвитку міжнародного права. Саме тому цю історичну подію потрібно розглядати у широкому міжнародному та історичному контексті.

– Зазначається, що 36 країн, переважно європейських, а також Австралія й Коста-Ріка приєдналися до цього Трибуналу. Чи вважаєте ви, що коло цих країн буде розширюватися? І наскільки важливим є залучення якомога ширшого кола країн до цього Трибуналу?

– Це питання легітимності Трибуналу. Те, що до угоди про створення трибуналу щодо злочину агресії Росії проти України вже долучилися 36 держав та Європейський Союз, значно підвищує його легітимність. Причому серед учасників є не лише європейські країни, а й держави з інших регіонів. Я завжди нагадую, що Нюрнберзький трибунал було створено на підставі угоди між чотирма країнами, а Токійський – за участю 11 держав. Тому 36 держав плюс ЄС – це надзвичайно високий рівень легітимності. Уже сьогодні можна говорити, що це справді вагомий і легітимний трибунал.

Водночас хотілося б, щоб коло учасників розширювалося. Було б добре, якби долучалися країни з інших регіонів. Наприклад, Японія чи Південна Корея, тобто демократичні держави, зацікавлені в запобіганні злочинам агресії. Взагалі це своєрідний лакмусовий папірець для кожної держави. Він показує, наскільки країна є демократичною та наскільки вона зацікавлена в реальному утвердженні верховенства права у міжнародних відносинах. Ті держави, які долучилися, підтверджують свою репутацію правових країн, що дбають про міжнародне право. Хотілося б, щоб таких держав ставало більше.

– Сполучені Штати відмовилися від участі в цьому процесі, тобто від приєднання до трибуналу. При цьому, генеральний секретар Ради Європи Ален Берсе заявив, що повноцінна робота трибуналу буде можлива лише за сприяння США та країн Великої сімки. Але, як бачимо, такого залучення поки немає. По-перше, чому, на ваш погляд, американці відмовилися від участі? І по-друге, чи стане це проблемою для функціонування трибуналу?

– Я не погоджуюся з тезою, що без участі США функціонування цього Трибуналу приречене на поразку. Насправді ні. Хоча дійсно, участь США із урахуванням того, що це велика країна, потужна та впливова, має велике значення. Але трибунал життєздатний навіть без участі Штатів. Я хочу нагадати історію створення Нюрнберзького трибуналу, який було створено на підставі міжнародного договору між чотирма державами. У нашому випадку на сьогоднішній день ми вже говоримо про 36 держав і декілька міжнародних організацій. Навіть з цього погляду вже можна говорити про серйозність такого кроку.

Я сподіваюся, що вдасться переконати і Сполучені Штати приєднатися до цього процесу, бо це важливо і для них. Якщо це вдасться зробити, то значно підвищуються шанси і можливості для імплементації вироку цього трибуналу. Я не впевнений, що це станеться за адміністрації президента Трампа, але в майбутньому такий сценарій можливий. Нашій дипломатії та дипломатії європейських країн потрібно наполегливо працювати над цим і переконувати американських партнерів, що це відповідає їхнім інтересам, адже йдеться про запобігання злочинам агресії. Водночас, повторюю, трибунал може функціонувати й без участі США. Кількість країн, які вже приєдналися до угоди про його створення, є достатньою.

– Політика Дональда Трампа та його адміністрації щодо Росії викликає занепокоєння і в ЄС, і в Україні. Багато хто вважає, що такі комунікації та кроки назустріч Росії фактично розмивають відповідальність за воєнні злочини, які РФ вчиняє за наказом Володимира Путіна. Наскільки це є проблемою, адже маємо ситуацію, коли фактично Штати сприяють відбілюванню російського диктатора та його оточення?

– Президент Трамп керується власними політичними міркуваннями. Але якщо говорити про Сполучені Штати загалом, суспільну думку, Конгрес, американську пресу, експертне середовище та юристів-міжнародників, то позиція є однозначною. Усі прекрасно розуміють, хто є агресором, а хто жертвою агресії.

Так, Трамп намагається виступати в ролі посередника, і це впливає на його риторику. Я б не сказав, що він намагається відбілювати російські злочини. Ба більше, він неодноразово засуджував бомбардування українських міст. Проте хотілося б, щоб він чіткіше наголошував: не можна ставити на один рівень жертву й агресора. Потрібно прямо говорити, що Росія – це держава-агресорка, яка продовжує здійснювати злочини проти України, зокрема злочин агресії, воєнні злочини, злочини проти людяності та акти геноциду проти українського народу. Водночас Україна є жертвою, яка потребує допомоги. Допомога жертві повністю відповідає міжнародному праву. І навіть за адміністрації Трампа США продовжують надавати Україні певний рівень підтримки. Тому хотілося б бачити більш рішучу позицію з боку Трампа. Але наразі він керується власними політичними міркуваннями й, можливо, ще вірить у можливість компромісу з кремлівським диктатором.

– Навколо трибуналу вже зараз існує чимало скепсису. З одного боку, йдеться про відповідальність людей, які віддали наказ про вторгнення: представники військово-політичного керівництва РФ. З іншого, головне питання – чи здатен трибунал реально дотягнутися до російської верхівки, залишається без відповіді. Чи маємо надію щодо притягнення до відповідальності Путіна та інших представників Кремля?

– Я хочу нагадати, що коли ми говоримо про суб'єктний склад, тобто про те, хто є суб'єктом вчинення злочинної агресії, ми маємо пам'ятати, що тут є по суті два види суб'єктів. Насамперед це фізичні особи, які ухвалювали рішення про вчинення цього злочину, про збройний напад на Україну починаючи ще з 2014 року. Це особи починаючи з верховного головнокомандувача Російської Федерації Путіна, він є головним суб'єктом цього процесу, головним злочинцем, але не тільки. Йдеться про коло осіб, які були причетні до схвалення цього рішення, тих людей, які на момент схвалення рішення про повномасштабне вторгнення і рішення про вторгнення на територію України у 2014 році, наприклад, входили в Раду Національної безпеки Росії і таким чином були причетними до узаконення цього злочинного рішення. Але, окрім фізичних осіб, суб'єктами скоєння цього злочину є також і держава загалом – Росія, яка також буде нести міжнародну правову відповідальність. Тобто тут дві категорії суб'єктів цього злочину, і коли функціонуватиме цей міжнародний трибунал, то притягнути до відповідальності треба буде не лише фізичних осіб починаючи з Путіна, і тих осіб, які сприяли цьому, які схвалювали це рішення, але також і державу, Росію загалом.

Насправді я думаю, що притягнути до відповідальності Путіна та інших цілком реально. Можливо, зараз комусь важко уявити російського диктатора на лаві підсудних у Гаазі, але такий сценарій можливий. Згадаймо приклад Мілошевича. Колись теж було складно уявити, що він опиниться перед міжнародним трибуналом у Гаазі. Але це сталося. І не обов’язково, щоб Росія зазнала військової поразки. Усередині країни можуть відбутися процеси, які призведуть до того, що на певному етапі навіть російській еліті буде вигідно передати Путіна міжнародному трибуналу. Тобто можливі різні сценарії. Але я переконаний, що рано чи пізно російські посадовці, які брали участь у рішенні про агресію проти України, хтось із них таки фізично опиниться на лаві підсудних у Гаазі. Я в цьому абсолютно впевнений. Це лише питання часу.

– Які проблеми Спецтрибунал здатен створити для Російської Федерації та її керівництва? Наприклад, Міжнародний кримінальний суд видав ордер на арешт Путіна, і це вже створило для нього певні перепони з пересуванням світом, але ж сказати, що ситуація стала для Путіна критичною, не можна.

– Сам факт існування та функціонування такого трибуналу вже є надзвичайно важливим політичним сигналом. Коли справа розглядатиметься публічно і весь світ спостерігатиме за процесом, це стане серйозним ударом по Путіну, кремлівському режиму та Росії як державі-агресору.

Є два особливо важливих моменти, якщо уважно читати статут та угоду про створення трибуналу. Перший – розгляд справи може відбуватися заочно. Тобто без фізичної присутності Путіна чи інших представників російського керівництва, причетних до злочину агресії. Це дуже важливо. Другий момент – відсутність імунітету для високопосадовців, зокрема так званої "трійки": глави держави, прем’єр-міністра та міністра закордонних справ. Це також відкриває додаткові юридичні можливості.

Водночас у першій статті документа окреслено коло суб’єктів відповідальності. Там ідеться про осіб, які "несуть найвищу відповідальність". Особисто для мене таке формулювання не є до кінця зрозумілим. Я б запропонував говорити просто про осіб, відповідальних за вчинення злочину агресії. Можливо, під словами "найвища відповідальність" мається на увазі найвище військово-політичне керівництво Росії. Але, на мою думку, до цього кола варто було б включити і так званих економічних лідерів – тих, хто фінансово підтримував російську агресію. Так само я вважаю, що відповідальність мають нести й релігійні діячі, які займалися пропагандою та виправданням війни.

Крім того, як юрист-міжнародник, я вважаю, що до суб’єктів відповідальності варто було б включити й саму державу Росію. Це принципово важливо, адже злочин агресії за своєю природою є злочином держави, а не лише окремих фізичних осіб. Спочатку необхідно встановити сам факт агресії однієї держави проти іншої, а вже потім розглядати відповідальність конкретних осіб, які ухвалювали відповідні рішення. Це також важливо з практичної точки зору, зокрема щодо конфіскації заморожених російських активів у Бельгії та інших країнах. Ми вже бачимо, що Росія намагається юридично захищати свої кошти. Рішення міжнародного трибуналу, яке встановлювало б відповідальність Росії як держави, могло б створити юридичну основу для конфіскації цих активів і передачі їх Україні як жертві агресії. Крім того, я б запропонував скористатися досвідом Нюрнберзького трибуналу, де йшлося не лише про окремих осіб, а й про злочинні організації – СС, Гестапо та інші.

На мою думку, подібний підхід варто застосувати і зараз. Наприклад, російський Генштаб, який розробляв плани агресії, має бути визнаний злочинною організацією. Те саме стосується російських спецслужб. Також можна говорити і про політичну партію "Єдина Росія", оскільки рішення щодо агресії ухвалювалися, зокрема, і за участі російського парламенту. Тому, на мою думку, до суб’єктів відповідальності варто включати не лише фізичних осіб, а й державу Росію та окремі структури, які брали участь у підготовці та реалізації агресії. Але це вже мої особисті міркування як теоретика міжнародного права.

– Якщо торкатися термінології власне, що таке злочин агресії?

– Це дуже важливе питання, тому що проблема формулювання злочину агресії давно існує в історії міжнародного права. Спочатку це поняття сформувалося у міжнародному звичаєвому праві, а згодом його вдалося закріпити у визначенні агресії, яке міститься в резолюції Генеральної Асамблеї ООН 1974 року. Там подано як загальне визначення агресії, так і перелік актів агресії.

Якщо звернутися до Статуту ООН, то там ідеться про основоположний принцип сучасного міжнародного права – заборону застосування сили або погрози силою у міжнародних відносинах. Порушення цього принципу є актом агресії. Наприклад, у статті 51 Статуту ООН, де йдеться про право на індивідуальну та колективну самооборону, зазначено, що держава має право відповідати збройною силою, якщо проти неї здійснено збройний напад. Саме це право зараз реалізує Україна.

Якщо коротко, агресія – це збройний напад однієї держави на іншу державу. У резолюції Генеральної Асамблеї ООН перелічено конкретні акти агресії. Наприклад, блокада або надання своєї території для здійснення агресії проти іншої держави. До речі, це стосується Білорусі, яка є співучасником російської агресії, оскільки надала свою територію для нападу на Україну.

Тобто, якщо спрощено, агресія – це збройний напад однієї держави на іншу. Насправді ж існує велика кількість наукової літератури з цього питання. Але у випадку російської агресії проти України маємо класичний і очевидний приклад неспровокованої агресії однієї держави проти іншої. Тут сам факт злочину лежить на поверхні.

– Якщо говорити про Європу загалом, то зараз багато європейських політиків заявляють, що з Росією та Путіним потрібно вести переговори щодо України. Але виходить певне протиріччя. З одного боку, Європа говорить про переговори та потенційне налагодження діалогу з Путіним, а з іншого – створюється спеціальний трибунал із такими серйозними обвинуваченнями. Одне з іншим не дуже поєднується.

– Питання у тому, що діяти потрібно насамперед через силову дипломатію, тобто через тиск. Путін не налаштований на серйозні переговори. Він може піти на них лише за умови достатнього рівня тиску на Росію. Тому переговори мають відбуватися саме в умовах такого тиску.

Що стосується відповідальності, то це окремий напрям. Переговорний процес може тривати своїм шляхом, а питання міжнародної відповідальності існуватиме паралельно та незалежно від нього. І це дуже важливо. До речі, сам факт створення трибуналу та його майбутня робота, я сподіваюся, розпочнеться якомога швидше, уже є додатковим елементом тиску на російські еліти та російське суспільство. Це сигнал про те, що воєнний злочинець має бути усунутий від влади. Є ордер на арешт від Міжнародного кримінального суду. Тепер питання агресії також розглядатиметься окремим трибуналом. Це створює додатковий, у тому числі психологічний, тиск для усунення Путіна та його передачі міжнародному правосуддю.

– У преамбулі до створення спеціального трибуналу є така фраза: "Відповідальність за злочин агресії має стати фундаментом для відновлення довіри та справедливості у світі. Йдеться не лише про оцінку минулого, а й про формування майбутнього, в якому подібні злочини не залишаться безкарними". Тобто виходить, що якщо Росія не буде покарана, це фактично відкриє шлях іншим подібним режимам до таких самих кривавих дій проти інших держав.

– Так, злочин, який залишився без покарання, справді заохочує інших потенційних агресорів і злочинців. Саме тому так важливо довести цю справу до кінця. Але є ще небезпечніша ситуація – коли агресора не лише не карають, а ще й винагороджують поступками попри вчинений злочин. Тому необхідно зробити все, щоб зло було покаране. Злочин агресії з точки зору міжнародного права є порушенням імперативних норм і зобов’язань перед усією міжнародною спільнотою. Тобто це не просто злочин проти України. Це злочин проти всієї міжнародної спільноти та кожної окремої держави. Саме тому обов’язком усіх держав є покарання винних у цьому злочині. І це важливо не лише для міжнародної справедливості, а й для безпеки кожної країни світу.