Вибори в Угорщині небезпечніші, ніж здається: що поставлено на карту для України, ЄС і Росії та чого чекати, якщо влада зміниться

Парламентські вибори в Угорщині, призначені на 12 квітня, виходять далеко за межі внутрішньої угорської політики. Це голосування не просто черговий електоральний цикл, а потенційна точка зламу для всієї архітектури європейської єдності, підтримки України та здатності ЄС ухвалювати стратегічні рішення без внутрішнього саботажу. Вперше за майже шістнадцять років правління Віктора Орбана його партія "Фідес" реально ризикує втратити владу, а разом із нею і монополію на формування угорського політичного порядку денного.

Соціологія фіксує стійкий і небезпечний для чинного прем’єра тренд: нова опозиційна сила "Тиса" на чолі з Петером Мадяром випереджає "Фідес" у більшості опитувань. Розрив у 10–12 відсоткових пунктів тримається місяцями, що для системи, вибудуваної Орбаном під себе, виглядає як серйозний сигнал тривоги. Саме тому кампанія дедалі більше набуває рис політичної істерії – з пошуком зовнішніх ворогів, звинуваченнями у "втручанні" та апеляцією до страхів, а не до реальних економічних проблем.

Україна в цій кампанії відіграє ключову роль. Для Орбана вона давно перетворилася на зручний інструмент внутрішньої мобілізації. Війна, євроінтеграція Києва, тема угорської меншини на Закарпатті – усе це використовується як елементи одного сценарію: перекласти відповідальність за інфляцію, падіння рівня життя та конфлікт із Брюсселем на "зовнішню загрозу". Чим гірша економічна ситуація в самій Угорщині, тим голосніше лунають заяви про "українське втручання" та "загрозу суверенітету".

Ці вибори важливі не лише для угорців. Від їхнього результату залежить, чи залишиться в Євросоюзі держава, яка системно блокує допомогу Україні, грає на користь Кремля та демонструє, що європейські правила можна ігнорувати без наслідків. Або ж Угорщина почне повільний, але принциповий рух назад до Європи.

Про те, чому парламентські вибори в Угорщині є важливими для України, ЄС та РФ – у матеріалі OBOZ.UA.

Чому це важливо для України

Угорщина залишається єдиною країною ЄС, яка системно блокує просування України до членства в Євросоюзі та регулярно гальмує рішення щодо допомоги Києву. Позиція Віктора Орбана має не лише прагматичний, а й виразний ідеологічний характер, що дедалі складніше пояснити раціонально. Показовою стала його заява про те, що "протягом найближчих ста років Угорщина не дозволить Україні вступити до ЄС".

Традиційним аргументом Будапешта є нібито утиски прав угорської меншини на Закарпатті через мовний закон 2017 року. Втім, у грудні 2023 року Верховна Рада ухвалила закон, підготовлений з урахуванням рекомендацій Ради Європи, який зняв усі ключові зауваження щодо прав нацменшин. Це визнали і в європейських інституціях, і самі українські угорці. Попри це, влада Угорщини продовжує експлуатувати тему й підживлювати антиукраїнські настрої.

Угорське суспільство нині демонструє скепсис або помірний опір вступу України до ЄС, переважно через страхи щодо фінансів, міграції та безпекових ризиків війни. Орбану вдалося закріпити ці наративи: за соціологією, противників членства України в ЄС більше, ніж прихильників. Водночас Угорщина не є монолітною. Підтримка або заперечення української євроінтеграції сильно корелюють із тим, за яку партію голосує людина. Наприклад, у прихильників "Фідес" дуже висока протидія вступу України до ЄС, а у прихильників опозиційних партій рівень підтримки значно вищий. Це свідчить, що проблема полягає не в угорському суспільстві загалом, а в політичному курсі чинної влади.

Орбан розігрує українське питання… знову

Політична стратегія Віктора Орбана традиційно будується на пошуку ворогів. Якщо раніше це були Сорос, ЛГБТ-спільнота чи міграційна політика ЄС, то після 2022 року центральним елементом стала Україна. Вона подається як джерело загроз – війни, економічної нестабільності, міграції та конкуренції за ресурси. Для Орбана це насамперед інструмент внутрішньої мобілізації, а не питання зовнішньої політики.

Україна зручна для цієї ролі одразу з кількох причин: країна у війні, "незручний сусід" і держава з чутливою темою угорської меншини. Орбан послідовно формує образ "обложеної фортеці", де Брюссель, міжнародні недержавні організації та тепер уже Україна нібито загрожують суверенітету й демократичним процесам в Угорщині. У такій логіці будь-яка критика Будапешта автоматично оголошується зовнішнім втручанням.

Фактично український фактор дозволяє Орбану відволікати увагу від внутрішніх проблем – інфляції, соціальної напруги та економічних викликів. Напередодні виборів ця риторика лише посилюється. До традиційних "страшилок" про вступ України до ЄС додалися звинувачення у втручанні Києва у внутрішню політику та підтримці опозиції. Кампанія "Фідес" зводить вибір до примітивної дихотомії "мир чи війна", де Україна виступає зручним "чужим", незалежно від реальних фактів чи доказів.

Нині один з головних меседжів кампанії "Фідес" звучить так: "У ході майбутніх виборів "громадяни Угорщини зможуть вирішити, чи хочуть вони миру чи війни і чи дозволять вони (президенту України Володимиру) Зеленському забрати їхні гроші для підтримки корумпованого українського режиму". Прем'єр-міністр Угорщини заявив, що "українська розвідка не просто стежить за Угорщиною, вона має присутність у країні через проукраїнську партію "Тиса". Будапешт не допустить загроз суверенітету країни та цілісності виборчого процесу. За його словами, йдеться про погрози з боку України на адресу Угорщини та її уряду.

Чому це важливо для ЄС

Тривале домінування Орбана в угорській політиці не до душі не тільки угорцям і українцям, це все більше розлючує істеблішмент ЄС, оскільки Орбан погоджується з диктатором Росії Путіним щодо необхідності невтручання Заходу у війну в Україні та з мантрами президента США Дональда Трампа про національний суверенітет усередині ЄС. І питання не тільки у протидії українській допомозі. Вже давно предметом обговорення євродепутатів є відхилення Орбана від європейських стандартів демократії, узурпація влади, протиставлення Угорщини політиці ЄС та відступ від загальноєвропейських норм. І вже Естонія відкрито закликає призупинити право голосу Угорщини в Раді Європейського Союзу за систематичні дії проти спільних інтересів Європи.

Брюссель уже не перший рік намагається нейтралізувати угорське вето, пропонуючи фінансові поступки, заморожуючи або розморожуючи кошти з європейських фондів, однак ця гра у "батіг і пряник" практично вичерпала себе.

Чому це важливо для Путіна і навіть Трампа

Для Кремля режим Орбана – не просто "дружній уряд" у ЄС, а стратегічний актив системного рівня. У ситуації війни проти України та тривалої конфронтації із Заходом Москва потребує не союзників у класичному сенсі, а внутрішніх блокаторів – держав, здатних паралізувати колективні рішення Союзу зсередини. Угорщина Орбана ідеально виконує цю роль.

По-перше, Будапешт регулярно гальмує або розмиває санкційні пакети проти Росії. Навіть якщо санкції зрештою ухвалюються, сама процедура шантажу та торгу працює на Кремль: вона демонструє слабкість європейської єдності та дає Москві час для адаптації. Орбан – це постійне нагадування, що ЄС не є монолітним, а отже, його тиск можна пережити. По-друге, Угорщина є інструментом легітимації російських наративів. Коли антиукраїнські або "примирливі" щодо Кремля тези звучать не з Москви, а з країни-члена ЄС і НАТО, вони набувають зовсім іншої ваги. По-третє, для Росії принципово важливо блокувати європейську інтеграцію Києва. І тут Угорщина – ключовий важіль. Реальна мета – не допустити стратегічного закріплення України в європейських і євроатлантичних структурах.

Збереження влади Орбана – це інвестиція Росії у довгострокову ерозію західної моделі зсередини. Саме тому Москва зацікавлена в стабільності його режиму. Бо кожен його політичний цикл – це ще один цикл європейських сумнівів, затримок і внутрішніх конфліктів, які працюють проти України і на користь Кремля.

Для президента США Дональда Трампа Віктор Орбан уособлює ту Європу, яку він готовий визнавати: Європу національних лідерів, суверенних рішень і скепсису до наднаціональних інституцій. Підтримка саме такого режиму в Угорщині дозволяє Трампу просувати власну модель міжнародних відносин, де сильні лідери домовляються напряму, а колективні структури втрачають значення. У цій логіці прем’єр Угорщини зручний союзник, здатний підривати європейську єдність зсередини через саботаж стратегічних рішень. Для Трампа це ідеальна модель: слабкий, розшарований Євросоюз легше ігнорувати, тиснути на нього тарифами, безпековими ультиматумами чи політичним шантажем.

Чому це важливо для угорців

Багато років Віктор Орбан досить ефективно змішував внутрішню та зовнішню політику. Він заприсягнувся захищати угорців від імміграції, ісламу та ЛГБТ, паралельно проголосивши єдність усіх етнічних угорців, включно з тими, хто мешкає у сусідніх країнах. Пропагування проєкту Великої Угорщини – одна з головних складових успіху друга Москви. Орбан вміло грає на струнах душі кожного угорця, нагадуючи, що колись Угорщина була могутньою європейською державою, яку поважала вся Європа і яка мала величезні території. Розпалювання націоналізму та заяви про "підступних іноземних ворогів", проти яких треба згуртуватися, нетерпимість до іновірців та гомофобія під виглядом сімейних цінностей допомогли йому перемогти на виборах. Досить довго ці фактори приносили успіх Віктору Орбану, але останнім часом щось сильно змінилося у його сприйнятті угорцями.

Останніми роками відбулося величезне скорочення соціальних виплат разом із підвищенням податків, щоб подолати дефіцит бюджету. У той час, як уряд обіцяв, що "2025 рік буде фантастичним", ці заяви виглядають порожніми після того, як те саме Орбан виголошував і щодо 2023 та 2024 років. Інфляція, слабкий форинт, високі ціни – все це угорці відчувають дедалі більше. Проблеми в економіці, корупція, авторитарні методи управління та суперечливі реформи створили всередині Угорщини значний прошарок невдоволеного суспільства. На цьому фоні майже союз із Кремлем та відкрита ворожнеча з Брюсселем з натяком на вихід із ЄС – все це ще більше дратує людей.

Мадяр і "Тиса": перший системний виклик Орбану

В Угорщині останнім часом відбулися багатотисячні антиорбанівські мітинги з вимогою відставки прем’єр-міністра. Їх організатором стала опозиційна партія "Тиса" (TISZA - "Повага і свобода") на чолі з депутатом Європарламенту Петером Мадяром. Він відкрито заявляє про намір покласти край 16-річному правлінню Віктора Орбана і повернути Угорщину до "сильної Європи". Популярність Мадяра стрімко зростає, зокрема завдяки жорсткій критиці зв’язків влади з Кремлем.

"Тиса" – нова політична сила, що сформувалася у 2023–2024 роках, але вже стала першим реальним викликом Орбану за роки його домінування. Сам Мадяр – 43-річний юрист із впливової політичної родини, який у молодості приєднався до "Фідес", але нині позиціонує себе поза традиційним поділом на "лівих" і "правих". Його ключовий меседж – відновлення правової держави та європейських принципів.

Мадяр системно звинувачує Орбана у створенні "держави родини та друзів", де уряд, суди, медіа й бізнес працюють як механізм утримання влади. За його словами, йдеться не просто про централізацію, а про повну залежність країни від політичної волі однієї людини. У зовнішній політиці Мадяр чітко називає Росію державою-агресоркою, хоча займає обережну позицію щодо військової допомоги Україні, наголошуючи на обмежених ресурсах Угорщини. У питання європінтеграції України Мадяр також має помірковану позицію. Він не проти самого вступу як Орбан, але не підтримує прискорений варіант такого розвитку подій. Водночас він виступає за політичну, економічну й гуманітарну підтримку Києва та повернення Будапешта до європейського консенсусу.

На відміну від Орбана, Мадяр не експлуатує тему угорської меншини в Закарпатті, визнаючи, що конфлікт на цій основі шкодить самим угорцям. Він виступає за спокійний діалог з Україною, що потенційно означає зниження напруги у гуманітарних і прикордонних питаннях.

Сценарій "президентського відступу"

На тлі зростання рейтингу опозиції Віктор Орбан, за даними Bloomberg, розглядає можливість переходу на посаду президента Угорщини з одночасним розширенням її повноважень. Формально країна є парламентською республікою, а президент виконує переважно церемоніальні функції. Втім, ця посада дозволяє накладати вето на закони, звертатися до Конституційного суду та впливати на законодавчий процес. Президент обирається парламентом на п’ять років, і нині цю посаду обіймає лояльний до Орбана Тамаш Шуйок.

У грудні 2025 року парламент уже ухвалив закон, який ускладнює усунення президента, передавши ключову роль Конституційному суду. В опозиції припускають, що це підготовка до глибшої президентської реформи. Орбан може перейти на цю посаду незалежно від результату виборів: у разі перемоги "Фідес" — зосередитися на зовнішній політиці, а в разі поразки – використати президентські повноваження для стримування уряду Мадяра та блокування швидкого повернення Угорщини до повноцінної інтеграції з ЄС.

Втім, такий сценарій несе серйозні ризики: його можуть сприйняти як спробу обійти волю виборців і утримати владу будь-якою ціною – навіть ціною політичної легітимності.

Для Росії падіння режиму Орбана – велика втрата

Віктор Орбан тривалий час використовує український фактор для того, щоб перемогти на виборах. Раніше він говорив про захист угорців в Україні, український закон, мову та освіту, вимагав змінити ці норми та на цьому робив наголос. Коли чотири роки тому були вибори в Угорщині, Орбан використав знову такий український фактор і лякав всіх війною, хоча його влада вже хиталася. Тоді опозиція намагалася об’єднатися, але шокова тактика Орбана спрацювала, хоча він втратив можливості для конституційної більшості. Та сьогодні ситуація кардинально змінилася – таку думку в ексклюзивному коментарі OBOZ.UA висловив Олександр Леонов, виконавчий директор Центру прикладних політичних досліджень "Пента".

На думку експерта, зараз вперше за багато років Орбан стоїть перед реальною загрозою втратити владу. Цю загрозу уособлює опозиціонер Мадяр і його молода партія, яка викриває корупцію влади. Мадяр категорично не погоджується з тезами Орбана щодо України, РФ та ЄС.

"Орбан воює як з Україною, так і з Європейським Союзом, але угорське суспільство все ж проти такого розвитку подій. ще один фактор – економічні проблеми та корупційні розслідування, які створюють враження кризової ситуації для Орбана", – підкреслює Леонов.

Орбан неодноразово демонстрував проросійську позицію під час голосувань у Раді ЄС, блокував вступ Швеції до НАТО та намагався використовувати Україну для своїх політичних цілей.

"Як мінімум, якщо Орбан піде, це стане серйозним зміцнюючи фактором в ЄС. На відміну від прем’єра Словаччини Фіцо чи прем’єра Чехії Бабіша, Орбан не готовий дотримуватися правил ЄС, порушуючи різні внутрішні європейські правила та зриваючи загально блоковий консенсус. Водночас, перемога опозиції могла б відновити нормальні відносини та демократичні практики в Угорщині, забезпечити офіційне зняття блокуючого фактору та підвищити єдність ЄС", – зауважує Леонов.

Щодо російського фактору під час угорських виборів, то він буде відчутний, зважаючи на цінність для Кремля такого "ресурсу", як Орбан. Безумовно, Орбан – єдиний лідер європейської країни з відкрито проросійською позицією. Його політика сприяла впливу Росії на рішення ЄС, але зміна влади у Будапешті здатна розсипати цю вісь протидії.

"Таким чином, послаблення Орбана – це шанс для ЄС та України налагодити конструктивну співпрацю з Угорщиною, а також зменшити зовнішній вплив Росії", – наголошує Леонов.