Битва за Вірменію: вирішальні вибори за "розлучення" з Москвою та як Путін готує для вірмен "український сценарій"
Парламентські вибори у Вірменії 7 червня виходять далеко за межі звичайного внутрішньополітичного голосування. Вони стануть перевіркою стратегії країни щодо зближення із Заходом. Починаючи з 2023 року Вірменія остаточно програла багаторічну війну за Нагірний Карабах. З того часу її лідер Нікол Пашинян переключає свою увагу на Америку та Європу та працює над мирним договором із Азербайджаном. Через кілька тижнів вірмени винесуть свій вердикт щодо його зусиль на загальних парламентських виборах. Опитування громадської думки показують, що він має великі шанси перемогти.
Такий сценарій явно не входить до планів Кремля. Останні заяви російського диктатора Володимира Путіна підтверджують, Москва так просто не відпустить Вірменію і розглядає нинішню виборчу кампанію як жорстку битву за збереження свого впливу на Південному Кавказі.
Про те, як чому вибори у Вірменії надважливі у розрізі загальноєвропейської політики – у матеріалі OBOZ.UA.
Поступове звільнення
Ще кілька років тому важко було уявити, що країна-член ОДКБ заморозить свою участь в організації та почне відверто критикувати російську модель безпеки. Єреван відмовляється фінансувати ОДКБ, дистанціюється від російських інтеграційних механізмів та дедалі активніше співпрацює із Заходом. Особливо помітно посилилися контакти Вірменії з Францією, ЄС та США. Захід намагається закріпитися у регіоні не лише політично, а й економічно та безпеково. Для самої Вірменії це питання не лише ідеології, а й виживання. Країна намагається зменшити критичну залежність від російської енергетики, логістики та ринку.
Ключовою причиною різкої зміни суспільних настроїв у Вірменії стала втрата Нагірного Карабаху. Ці події серйозно підірвали довіру до Росії як "гаранта безпеки". Для значної частини вірменського суспільства стало очевидно: Москва або не змогла, або не захотіла реально втрутитися у критичний момент. Російські миротворці, присутність яких роками подавалася як "основа стабільності в регіоні", просто самоусунулися. У результаті, в Єревані дедалі частіше почали ставити питання про доцільність подальшої залежності від Кремля.
Після карабаської поразки курс уряду Нікола Пашиняна помітно змінився. Якщо раніше йшлося переважно про спроби балансу між Росією та Заходом, то тепер у Вірменії відкрито говорять про кардинальну зміну зовнішньої політики, безпекових союзів та економічних зв’язків. Саме тому напередодні надважливих парламентських виборів Пашинян запрошує до Єревана європейських партнерів, а не традиційних "союзників" по ОДКБ чи ЄАЕС.
Дві шляхи для Вірменії
Чинна кампанія перетворилася на протистояння двох напрямків подальшої долі країни. Проєвропейську уособлює чинний прем’єр Нікол Пашинян, а проросійську – Роберт Кочарян та Самвел Карапетян.
Нікол Пашинян пропонує модель поступового виходу із російської залежності, нормалізацію відносин із сусідами, відкриття логістичних маршрутів та розширення співпраці із Заходом. Його ставка – уникнення нової великої війни та спроба перетворити Вірменію на більш самостійну державу.
Роберт Кочарян асоціюється з поверненням до жорсткої проросійської лінії. Його бачення – ставка на "стратегічний союз" із РФ, конфронтацію з Азербайджаном і Туреччиною. Він має давні особисті зв’язки з Путіним. Його поїздка до Москви напередодні кампанії лише посилили підозри щодо прямої підтримки Кремля. Для Росії цей політик залишається значно більш прогнозованою та контрольованою фігурою, ніж Пашинян.
Ще один представник цього напрямку – Самвел Карапетян, російсько-вірменський олігарх. Він володіє у Росії групою компаній та перебуває на 44-му місці в рейтингу російських мільярдерів за версією Forbes, його статки оцінюються у 4,1 млрд доларів. У Вірменії його звинуватили у тому числі у публічних закликах до захоплення влади та порушення територіальної цілісності країни. Він перебуває під підпискою про невиїзд. "Сильна Вірменія" Карапетяна повторює ті самі наративи, що й політична сила Кочаряна.
Згідно з останніми опитуваннями, партія "Громадянський договір" Пашиняна набирає близько 30% голосів, значно випереджаючи найближчого переслідувача – партію Карапетяна.
Кремль: прямі погрози та підготовка до боротьби за Вірменію
Росія забезпечує 85% постачання газу до Вірменії та все ще має там військову базу, а російські компанії тримають під контролем життєво важливу інфраструктуру. РФ нещодавно заборонила продаж вірменської води "Джермук" із сумнівних санітарних міркувань. Однак, лише заборони мінеральної води Кремлю замало. Останніми днями заяви представників Кремля та особисто Путіна вказують на неприховане розчарування черговою зовнішньополітичною поразкою.
"Вірменія може придбати "великі проблеми" за українським сценарієм через погіршення відносин з Росією", заявив спікер Держдуми РФ Володін. Останні заяви російської влади стали найжорсткішим сигналом Вірменії за весь період правління Пашиняна. Російський диктатор уже не приховує, що розглядає курс Єревана на зближення з ЄС як стратегічну загрозу. Путін нервово "запропонував" Вірменії провести референдум щодо європейської інтеграції та членства в ЄАЕС. При цьому головне прозвучало не у самій пропозиції, а у прив’язці до України. Кремль нагадав: спроба виходу з російської сфери впливу може завершитися гарячим конфліктом. У Єревані ці заяви багато хто сприйняв як завуальовану погрозу. Спікер вірменського парламенту Ален Симонян заявив, що Росія проводить у Вірменії "політичну операцію", звинувативши РФ у спробі зміни влади в країні.
Окрему роль відіграє інформаційний вплив. Публікації про можливі кампанії російського втручання у вибори свідчать, що Москва активно працює через соціальні мережі, медіа та політичні структури для ослаблення позицій Пашиняна. Йдеться не лише про класичну пропаганду, а про масштабну кампанію соціальної інженерії – створення недовіри, поляризації та втоми у суспільстві. Очільниця європейської дипломатії Кая Каллас уже заявляла про активність тих самих мереж впливу, які раніше працювали у Молдові та Грузії.
Сигнал для всього пострадянського простору
Особливість ситуації щодо Вірменії полягає в тому, що ще донедавна вона вважалася одним із найбільш проросійських союзників Москви на пострадянському просторі. Тому нинішня втеча від Кремля має значення не лише для Вірменії чи втрати впливу РФ на одну країну. Єреван лише входить у період поступового дистанціювання, але якщо зможе поступово вийти з російської орбіти, це стане сигналом для інших пострадянських держав, що альтернатива Кремлю існує, а формальний статус "стратегічного партнера" не гарантує ані захисту, ані підтримки у критичний момент. За цим особливо уважно спостерігають у країнах Центральної Азії, де також існує складний баланс між яким не яким "життям" з Москвою та бажанням посилити контакти із Заходом.
Україна: менше російського впливу
Для України процеси у Вірменії мають цілком практичне значення. Адже важливо, що Росія поступово втрачає здатність утримувати контроль навіть над традиційними союзниками. Це означає ослаблення всієї конструкції російського впливу на пострадянському просторі. Також для України важливим є і безпековий аспект. Якщо на Кавказі зменшується вплив Москви та зростає роль Заходу, а Росії стає складніше використовувати регіон як додатковий інструмент геополітичного тиску.
І нарешті – це важливо психологічно та політично. Успішний європейський курс Вірменії стане ще одним доказом того, що країни пострадянського простору можуть поступово виходити з орбіти Москви навіть після десятиліть залежності. Для України це означає, що її власний вибір перестає виглядати "винятком" і дедалі більше стає частиною ширшого антиросійського процесу.
США: велике пожвавлення
Після карабаської кризи у Вірменії значно ослабла віра в російські гарантії безпеки, і Вашингтон намагається використати цей момент максимально прагматично. Єреван розраховує отримати політичні гарантії, інвестиції, логістичні проєкти та нову систему зовнішньої підтримки. Саме це робить нинішнє посилення ролі США одним із найбільших стратегічних викликів для Росії на пострадянському просторі за останні роки.
Особливо показово, що переговори між Єреваном та Баку дедалі частіше проходять саме за участі США, а не Росії. Сам факт підписання мирних домовленостей між Вірменією та Азербайджаном за активного американського посередництва став символічним ударом по багаторічній монополії Кремля на врегулювання конфліктів на Кавказі. Для Москви це виглядає як поступова втрата статусу єдиного центру сили та головного арбітра у регіоні.
США заходять на Південний Кавказ уже не лише дипломатично, а через інфраструктуру, енергетику й безпекові проєкти. Заяви представників адміністрації Дональда Трампа про можливість американської участі в управлінні Зангезурським коридором та оренди на 100 років стала значно важливішою за черговий дипломатичний коментар. Вашингтон уперше настільки відкрито запропонував себе як зовнішнього гаранта стабільності на Південному Кавказі.
Для США це можливість одночасно вирішити кілька стратегічних завдань – поступово витісняти Росію з ролі головного арбітра Кавказу. Москва десятиліттями будувала систему, у якій саме Кремль визначав баланс між Вірменією та Азербайджаном, контролював логістику, безпекові механізми та військову присутність. Також Вашингтон намагаються створити новий транспортний маршрут між Каспієм, Туреччиною та Європою, який буде менш залежним від Росії та Ірану.
Демонстративно-показовим був і візит до Вірменія у лютому 2026 року віцепрезидента США Джей Ді Венса. Так, було оголошено про масштабну угоду у сфері ядерної енергетики. Йдеться про потенційний пакет приблизно на 9 мільярдів доларів. Все виглядає, що це не просто "допомога", а стратегічне входження США в енергетичний сектор Вірменії. Угода відкриває шлях для американських компаній будувати малі модульні реактори та фактично витісняти російський вплив у сфері атомної енергетики. Це один із найбільших американських геополітичних заходів у регіон за останні десятиліття.
Європа: поступове заходження на Південний Кавказ
Останніми роками ЄС помітно посилює присутність у Вірменії. Блок пропонує країні до 2,5 млрд євро на фінансування інфраструктури – понад 10% її річного ВВП. Брюссель збільшує фінансування реформ, інфраструктурних проєктів, програм модернізації державного управління та економічної інтеграції. Вірменія дедалі активніше адаптується до європейських стандартів – від правової системи до енергетики та цифрової політики.
У самій Вірменії проєвропейські настрої вже не виглядають маргінальними. Саміт European Political Community у Єревані став для країни значно важливішим за звичайний дипломатичний форум. Єреван вперше настільки відкрито продемонстрував готовність інтегруватися у європейський політичний простір та брати участь у дискусіях про безпеку континенту, підтримку України та стримування Росії. Для Кремля це виглядало особливо болісно, сам факт проведення великого європейського форуму у країні, де досі розташована російська військова база, став символом глибоких змін у регіоні.
Особливо важливим сигналом стало підписання дорожньої карти стратегічного партнерства між Ніколом Пашиняном та прем’єр-міністром Великої Британії Кіром Стармером. Ключова ідея документа – поступове формування для Вірменії позаблокового статусу до 2030 року. По суті, це означає початок демонтажу системи залежності від російських інтеграційних структур.
Ситуація з проросійським впливом у Вірменії серйозно змінилася
Чергові парламентські вибори у Вірменії важливі з точки зору майбутнього цієї країни, бо станом на зараз ми бачимо, що країна фактично почала згортати спільні геополітичні проєкти з Росією. Натомість Вірменія взяла чіткий курс на Європейський Союз. Про це говорить і офіційна позиція, і політика чинної влади, і підтримка з боку ЄС – таку думку в ексклюзивному коментарі OBOZ.UA висловив Олександр Леонов, виконавчий директор Центру прикладних політичних досліджень "Пента".
За словами експерта, особливо важливим кроком був саміт країн ЄС, який нещодавно відбувся у Єревані. Від самого початку майже заходи мали чітке антиросійське спрямування, і стосувалися безпекових, енергетичних та інших стратегічних питань. І те, що Вірменія приймала цей саміт, стало дуже чітким сигналом Москві. У Росії це побачили й оцінили та почали фактично погрожувати Вірменії "українським сценарієм".
"Вочевидь, рішення провести саміт саме в Єревані було свідомим. Мовляв, ми не звертаємо уваги на ваші "зони впливу" чи "історичні кордони", ми готові йти туди, де нас чекають. І з цієї точки зору це справді важливий момент. Особливо якщо враховувати, що у Вірменії досі розташована російська військова база, а сама країна стає ключовою для послаблення російського впливу на Кавказі. І все це надзвичайно важливо не лише для Вірменії, а й для всього регіону та Європи загалом", – вважає Олександр Леонов.
Експерт вказує, що очевидним є намагання Росії вплинути на перебіг виборчої кампанії та результати виборів, адже проросійські настрої у Вірменії присутні. Але питання в тому, наскільки вони можуть суттєво вплинути на результати у нинішній ситуації. Адже це не перші вибори, які проводить Нікол Пашинян. Після поразки у війні за Нагірний Карабах він уже проводив дострокові вибори і, що важливо, виграв їх. Фактично він отримав карт-бланш від суспільства на завершення війни, яка тривала десятиліттями. Ще один важливий фактор. Значна частина вірмен, які раніше були налаштовані проросійськи, тепер вважають, що Росія їх зрадила. І це суттєво впливатиме на результати виборів. Тим більше, що зараз Вірменія має достатньо відчутні економічні здобутки. Її економіка перебуває на підйомі, а це також важливий фактор для виборця.
"Зараз у Пашиняна є на чому будувати свою політичну гру. І це дуже нагадує ситуацію з Україною після російської агресії проти Криму. До 2014 року більшість українців називали росіян "братнім народом". Після анексії Криму та початку війни ситуація кардинально змінилася. Так само, я думаю, змінилося ставлення значної частини вірмен до Росії після того, як Москва не прийшла їм на допомогу. І дуже показовою була зустріч Пашиняна з Володимир Путін у Москві, коли прем’єр Вірменії фактично публічно демонстрував відмінність між вірменською та російською моделями. Особливо промовистою була реакція Путіна, коли Пашинян говорив про демократію, чесні вибори та відсутність заборони соціальних мереж. І це, на мою думку, свідчить про те, що ситуація з проросійським впливом у Вірменії вже серйозно змінилася", – підкреслює Леонов.
Щодо того, що Путін фактично погрожував Вірменії сценарієм України, то за словами Олександра Леонова, Кремль завжди розглядав подібний сценарій щодо країн, які входять до ОДКБ. До речі, саме після Революції Гідності в Україні до статуту ОДКБ внесли зміни, де фактично прописали можливість допомоги режимам у разі внутрішніх заворушень чи "незаконних революцій". І цей механізм, по суті, спрацював у Казахстані в січні 2022 року.
"Вірменія фактично вже почала реалізацію виходу з ОДКБ. Про це в Єревані говорили ще після поразки у війні з Азербайджаном. І Росія вже відкрито заявляє, що переговори Вірменії з Європейським Союзом несумісні з участю в інших структурах. З цієї точки зору ми бачимо початок кінця російських геополітичних проєктів на пострадянському просторі. СНД давно перетворилося на аморфну структуру, а ОДКБ фактично припинило існування як система колективної безпеки після того, як Україна провела операцію на Курщині. Тоді жодна країна не прийшла Росії на допомогу, хоча статут ОДКБ формально це передбачав. Але вихід Вірменії означатиме, що процес розпаду вже став незворотним. Саме тому й лунають ці погрози", – вважає Леонов.
За його словами, розпад російського впливу на пострадянському просторі вже не виглядає гіпотетичним сценарієм. Це питання часу. Фактично лише Білорусь залишається в зоні прямого впливу Кремля через авторитарний характер режиму. Інші країни після 2022 року почали активно дистанціюватися від Росії. Те саме робить Казахстан. Показовим був візит голови КНР Сі Цзіньпін, після якого було підписано меморандум, де Китай прямо заявив про готовність захищати національну безпеку Казахстану. Це був дуже чіткий сигнал Москві. Центральна Азія зараз активно диверсифікує свої зв’язки. Країни регіону проводять окремі саміти, розвивають співпрацю з Китаєм, Туреччиною та Європейським Союзом. Незабаром має відбутися саміт тюркських держав за участі Реджеп Таїп Ердоган.
"Проблема для Росії навіть не лише в тому, що ці країни перестають бачити в ній вигоду. Вони починають бачити в Росії загрозу. І саме це є головним фактором", – констатував Леонов.