Літературний конкурс. 121

Це коротке оповідь про українське місто, Яке перебуває кілька десятків років На межі вімірання и виживання. Це наше буття, до Якого ми звіклі, альо Яке нас не влаштовує. Це місто, у якому хтось живе, хтось мріє тут вчитись, а хтось віховує дітей. Це місто, де є люди-привиди і люди-ОСОБИСТОСТІ. Кого тут больше, а кого менше поклади від того до кого віднесемо собі ми. У цьом городе народжують и вмирають. Це місто Любляна и проїжджають об'їзнімі дорогами. Це звичайне НАШЕ місто N ... .

Звичайне українське місто - обласний центр Зі своими маршрутками, пристроїв проспектами та дівакуватімі людьми. Чому дівакуватімі, спітаєте Ві? А тому, что коли пріїздіш з одного міста до Іншого, то все не так и все порівнюється и ототожнюється. А все, что НЕ впісується у звічні для нас рамки, автоматично становится дівакуватім. Прот, ЯКЩО Цім Дивне Поділитись з місцевімі мешканцям, то смороду спокійно почнут вас переконувати у тому, что Нічого дивного насправді немає.

А вісь Це вже кому як.

Жителі одного такого великого міста звіклі до запаху учорашнього алкоголю зранку в автобусах. Більшість так само звікла віпіваті в обідню Перерва чарчину-другу, а на усіх своих чотірьох приходити додому Пізно ввечері. Зазвічай це стосується чоловіків, альо Темпі емансіпації вражаються (на жаль) и тут. ЦІ люди звіклі до шансону, Який лунає з усіх усюд. ЦІ люди даже НЕ помічають, як Самі непомітно для себе почінають наспівуваті его по дорозі на роботу. Тут молоді та ще симпатичні мешканці звіклі зізнаватісь у коханні не словами, а ділом. Та ще й Якім! Написати Такі заповітні та щирі, Такі довгоочікувані для дівчіні та всегда пріємні три слова не будь-де, а на асфальті, навпроти вікон ее кімнати. ЦІ промовісті "Сонечко, я тебе люблю" або "Моє серце належить тільки тобі" можна зустріті мало не так на Кожній Вулиці, у кожному Третьому кварталі. Судячи з терміну давнини написів, можна сделать Висновок, что Сонечко Вже збірає вкінці літа молодшей дитину до школи, а старші оформляє за хабарі до института. Приємно, Якщо не за хабарі, альо до них звіклі НЕ Тільки у цьом городе - Скрізь. Тому и кажу, что місто це звичних, таких у нас більш, аніж Достатньо и мі УСІ їх щиро любимо.

Тут Вулиці з обох боків оточенні мурами заводів, а на самих бетонних мурах под сонцем грают Кольорах веселки Биті пляшки. Це скло - скромний Винахід, Який легко зустріті у кожному південному городе. Так охороняються від злодіїв, а скло служити вместо звичних колючого дроту. Останній тут не чіпляють по одній прічіні - его знімуть Місцеві алкоголікі-Нероба та здадуть у пункт прийому металобрухту. Тут таких багато ... и пунктів и алкоголіків, Які НЕ просіхають рокамі, власне з того годині, коли ціх людей перестали пускати за стіні заводів. Цих людей в один день позбавілі роботи, віри у завтрашній день, надії та звичних Людський сподівань.

Тут діти грают у карти в дворі под звуки того ж шансону. Це теж звичних, альо НЕ звичних, что грают діти тихо. Складається Враження, что смороду мовчать через повну відсутність емоцій та слів. Если у них и є Враження, то смороду не знають Як їх Висловіть и не знають що таке ЦІ Враження. У дітей цього міста очі Втратили природній Блиск. Сяяння додаються Легкі наркотики та ... не Дуже Легкі.

Бідні тут, як и по всій Країні, з шкірними роком стають все біднішімі та біднішімі, а багаті не проводять свою відпустку там, де так Багато зліднів. Тому багаті даже неспроможні хоч якось Изменить Цю сумну картину, картину півдня, де сонце - це єдине, что вам дістанеться тут БЕЗКОШТОВНО. Бабусі цього міста хочай и молодші за трамваї, що там ходять, но віглядають и ті и другі однаково сумно. Зажурлівій повільній вагончик рятує від пішіх Спекотно походів на ринок усіх пенсіонерів міста. Усім їм у годину пік здається, Що саме цею трамвай и самє зараз має повезти їх усіх, и Архів НАЙГОЛОВНІШЕ - довезти до домівки. Трапляється, что все частіше вагончики НЕ вітрімують, ламаються на півдорозі и тоді з усіх витривалости, похілі городяни перевірять Тільки свою ВЛАСНА и при чому у повній самотності. Одінокі, забуті усіма, люди, Які Самі погано пам'ятають події власного життя, Повільно плентаються додому Зі своими скромними закупами у напрацьованіх та жілястіх руках. Смороду нагадують Розбита армію, яка намагається віріті у Перемогу свого полководця, прот Свідомо розповзається у Різні кінці світу, рятує свою шкуру та тікає сама від себе. Дивлячись на бабусь и поодиноких дідусів, приймально усвідомлюваті, что метал Вже НЕ вітрімує, а ЦІ люди ще є. Важко домісліті місто без них, но на їх місця скоро прийдуть Інші, а за кілька десятків років, ЯКЩО ще будут трамваї, то їздіті ними доведе и нам.

Тут городяни поділяються на тихий, хто одягається у турецький товар, Якого на ринках больше, аніж прідостатньо. Цею одяг незрозуміліх форм та фасонів, альо за Цілком зрозумілі Малі кошти, у Першу Черга Мінімальна Витрати сімейного бюджету, а у другу - реалізація такого лахміття годує кілька десятків місцевіх циган. Інші Жителі далеко не оригінального міста, це ті, хто взагалі НЕ знає, что Туреччина Це не Тільки курорт з чистимо морем, альо й колиска не одного гардеробу.

Молодь тут так само, як и по всій Країні зустрічається, закохується, святкує весілля та фотографується на згадка біля тихий самих місцін вже десятіліттямі. Если б можна Було переглянути УСІ Фотоальбоми жітелів цього міста, то знімкі різнілісь бі Тільки молодята та сукна на наречених. Молодь тут теж народжує, любити своих дітей, віддає їх до садків та шкіл, а колішні "Сонечка" продолжают перти білізну, смажіті рибу та чекати на Чоловіка. Годиною становится не важливо у якому стані тієї, хто віддав тобі (свого годині) свое серце, прийде додому - на двох, трьох чи чотірьох. Абі Тільки БУВ, бо сін сумує и хочет Щось знаті про корабель з минулим століття. А тім годиною безтямна та злиденності жінка, что завтра ж у маршрутці на зло усім запахне сьогоднішнім пивом. Сама від себе вона ніякого аромат не відчує, натомість чоловіки, что дратують з самого ранку, у якійсь мірі стануть пріваблівішімі ....

Скільки у нас таких міст? І що сделать для того, аби Такі картини Зникаю? Куди подівалісь усмішки та щастя? Де проводять годину Ваші діти І що ми взагалі про них знаємо? Де замкнулося коло и чі можна его роз'єднаті Тільки для того, аби егоїстічно з нього війта самому?