Літературний конкурс. Василько

Якось доручили мені глядіті сусідського шестірічного хлопчика Василька. Взагалі, ми з ним непогано ладили. Василько, як и Кожна нормальна дитина, любив гасаті Надворі з друзями, альо при цьом годину від годині навідувався до мене, щоб засвідчіті, что ВІН живий-здоровий. Загаль мене все влаштовувало, вісь Тільки Я Дуже нервувала, коли малий десь бродив после заходу сонця. Я і просила, и молила Василька - хоч бі тобі що. Альо ж не замкнеш дитину на замок. ВІН гуляє десь за дня, а повертається, коли стемніє. Перші два Дні я виходе надвір и поночі его шукала, гукала, альо так и НЕ знаходится І, ні з чім повернувшись у дім, карбованими Василька, а потім Трохи зварила, альо зовсім Трохи. Якби ж це діяло ...Третього вечора, коли Почаїв сутеніті, я Вийшла на поріг и вдивляєсь в далечінь, ламаючі голову, в Який Бік ВІН вдавився. І вісь неподалік, зовсім около від себе, я помітіла худеньку фігурку Василька. ВІН БУВ сам, без друзів. Я мовчки стояла и спостерігала за ним. У руках хлопчик ТРИмай іграшкову Драбинко. Аж Раптена Драбинка Почала відовжуватісь и збільшуватісь у розмірах Доті, поки не стала великою Драбина аж до неба. Василько Прудко поліз по ній. А коли БУВ й достатньо високо, витяг Щось Із кишені и Почеп на небо. Це булу зоря. Перша вечірня. Відтоді я больше Ніколи не звариш хлопчика.