Блог | Фільм "Темні часи" можна ідеально зшити з "Дюнкерком"
Якщо днями плануєте похід у кіно - не пропустіть "Темні часи" ("Darkest Hour") Джо Райта. Не шедевр, але міцний і актуальний середняк. На диво мало пафосу, а де він є - то гарно поданий і в суто у британській іронічній манері).
Критики так розхвалювали Гері Олдмана в ролі Черчилля, що складалось враження, ніби вся стрічка тримається на його потугах. Але це не так - решта касту підібрана вдало, операторська робота й сама атмосфера стрічки добротно передає хаос і розгубленість весни 1940-го (особливо крута сцена бомбардування Кале, зачепило).
Більшу частину фільму Вінстон не планує оборону Британії, а бореться з опозицією всередині власної партії консерваторів та спробами Чемберлена і Галіфакса показати його клоуном та відправити у відставку. Причому цікаво, що аргументація віконта Галіфакса - ідеальна. Він майстерно оперує фактами, щоб довести необхідність переговорів і безглуздість боротьби з Гітлером. А Черчілль - один волюнтаризм і популізм :D.
Забавно, але показано, як заради уникнення паніки серед підданих ВБ - Черчілль йде на свідомий і довгий обман суспільства. Прем'єр на коліні планує операцію з евакуації "Динамо" та інспектує залишки французької деморалізованої армії - а паралельно виголошує пропагандистські, ура-патріотичні та відверто брехливі заяви на BBC. І хто зараз скаже, що він був неправий? Хто знає, як би склалась історія WW2, аби Черчілль вивалив на британців усю правду про стан на фронті й вони піддались на ідеї лорда Галіфакса про нові поступки Райху? Всі "Темні часи" Черчілль приймає складні рішення, ловить тумаки від урядовців свого кабінету, розчаровується у союзниках і потроху божеволіє під грузом відповідальності.
Читайте: Письмо из Донецка: люди на Донбассе ненавидят оккупантов
Отут і єдиний сильний недолік фільму - це якась "трампізація" образу Черчилля. Серйозно, Олдман і Райт подають його не скільки інтелектуальним хитрим політиком, а як трохи поїхавшого старигана, який надто часто дає драматичну слабину і втрачає хватку. Прем'єр спускається у метро радитись з народом щодо питань війни/миру на початку 20-го століття? Серйозно? Вінстон, який бачив три війни і особисто брав участь у двох, поміж яких - Велика війна, ледве доганяє фронтові звіти свого штабу й несе якусь єресь на зустрічі з французькими військовими? Ну смішно ж (тут Черчілль стєбеться з німецької тактики танкового бліцкригу - в той час як у своїх мемуарах він пише, що аж у Першу світову викупив потенціал панцерників :D). Особливістю Черчілля якраз і було тверезе розуміння обстановки, залізна сила волі та візіонерство. А тут ніби лайт-Трамп - спонтанні емоційні рішення, крики і закос під проксі-демократію в метро. Ми знаємо, що це був ще той ексцентричний дід, але ж не наскільки.
Дуже дисонує з одним із найвдаліших образів Черчілля в кіно - у свіжому надуспішному серіал "Корона". Підстаркуватий ексцентричний прем'єр-міністр у виконанні Джон Літгоу однозначно більш відповідає реальності, ніж образ Олдмена.
І що кидається в очі уже через перші 30 хвилин фільму: "Темні часи" можна ідеально зшити в одну монструозну по часу стрічку - разом із "Дюнкерком" Нолана. "Темні часи" - як дзеркальне відображення подій на французькому узбережжі, тому коли показували бункер військового кабінету, де генералітет та Вінстон обговорювали перебіг кампанії Вермахту - перед очима стояли кадри ноланового фільму.
І не дивно, бо режисер "Темних часів" Джо Райт поставив дуже непоганий фільм "Спокута" з найкращим візуальним рядом історії евакуації Дюнкерка (серйозно, по реалізму - Нолан і близько не стояв). Тому Райт шарить у постановці воєнних сцен - тут їх небагато, але кожна подана дуже оригінально і майстерно. Радий, що після періоду застою він повернувся в індустрію з таким сильним фільмом.
Читайте: Ви не ізолюєте небезпечних проросійських ідіотів. Ви - м*даки!
Врешті ключові ідеї стрічки:
Перший меседж - ніби послання Заходу у виступі Черчилля на засідання військового кабінету: "Вивчіть цей урок! Скільки ще диктаторів треба заспокоїти і засипати привілеями, щоб ви зрозуміли - неможливо домовлятись з тигром, якщо твоя голова у нього в пащі!". Щось мені це нагадує - і навіть не з сучасності. Черчілль як свого часу Міхновський: перший десятиліття кричав, що Гітлера слід забити в зародку; а другий - все життя говорив, що Російська імперія - ворог українства і слід вирватись з цією тюрми та вибороти незалежність. Черчілля вважали фріком навіть після обрання прем'єром. Й Міхновського вважали неадекватом, що існував окремо "елітарної" проукраїнської тусовки, яка дозріла до самостійності лише тоді, як стало пізно. Обидва виявились праві.
І другий меседж, ще ближчий до нас, ще актуальніший, чітко мілітарний і теж виголошений Черчіллем у полеміці з консерваторами:
"Нації, які змагаються до останньої краплі крові -
відроджуються. А ті, що падають на коліна - приречені".
