Блог | IP-адреса під прицілом податкової: що це означає для бізнесу

Останнім часом бізнес дедалі частіше стикається з ситуаціями, коли технічні параметри електронної комунікації – зокрема IP-адреса або електронна адреса – використовуються податковими органами як індикатори податкового ризику. Згідно з внутрішніми підходами ДПС, до переліку ризиків включено критерій, за яким IP-адреса або електронна адреса платника податків, що використовується для листування з контролюючими органами, вважається "ризиковою", якщо нею користуються більше семи платників податків із річними обсягами реалізації понад 4 млн грн.

Формально такий індикатор віднесено до незначного ступеня ризику, однак на практиці саме він нерідко стає пусковим механізмом для податкових запитів, додаткових перевірок та підвищеної уваги до платника, що вже виходить за межі суто аналітичної оцінки.

Ключова проблема такого підходу полягає у підміні понять. Податкова інформація відповідно до норм законодавства – це фактичні дані, отримані у встановленому законом порядку, які стосуються господарських операцій, податкової та фінансової звітності, а також первинних документів платника податків.

Водночас IP-адреса сама по собі не підтверджує ані реальність господарської операції, ані факт постачання товару чи надання послуги, ані правильність формування податкових зобов’язань. Отже, використання технічних параметрів доступу до електронних сервісів як податкового ризику виходить за межі правової логіки Податкового кодексу та не відповідає його предмету регулювання.

Окремої уваги заслуговує і технічна сторона питання, яку податкові органи фактично ігнорують. З погляду ІТ-інфраструктури використання однієї IP-адреси кількома суб’єктами господарювання є абсолютно нормальним явищем. Це може бути пов’язано з роботою компаній в одному бізнес-центрі, використанням бухгалтерського чи юридичного аутсорсингу, застосуванням хмарних сервісів, підключенням через VPN або мобільні мережі.

Сам по собі факт спільної IP-адреси не є аномалією і не свідчить про будь-які порушення. Спроба ж пов’язати такі обставини з податковими ризиками радше демонструє нерозуміння принципів функціонування сучасної цифрової інфраструктури, ніж наявність зловживань з боку бізнесу.

Такий підхід має і серйозні правові наслідки. Податкове право базується на принципі індивідуальної відповідальності платника, що кореспондує зі ст. 61 Конституції України, відповідно до якої юридична відповідальність має індивідуальний характер. Наявність спільної IP-адреси не створює правового зв’язку між платниками податків, не доводить узгодженості їхніх дій і не підтверджує порушення податкового законодавства. Фактично йдеться про перенесення технічних збігів у площину податкової вини, що суперечить базовим принципам правової держави.

Навіть якщо розглядати IP-адресу виключно як елемент внутрішньої аналітики податкових органів, її роль може бути лише допоміжною. Аналітичний інструмент не є доказом і не створює правових наслідків.

Відповідно до п. 83.1 ст. 83 Податкового кодексу України, під час здійснення податкового контролю доказами можуть бути лише документи, пояснення та інші відомості, отримані у порядку, передбаченому законом. Технічні параметри доступу до електронних сервісів до такого переліку не належать. Крім того, згідно зі ст. 19 Конституції України, органи державної влади зобов’язані діяти виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законом. Жодна норма не наділяє податкові органи повноваженнями оцінювати дотримання податкового законодавства за IP-адресами платників.

На практиці такий підхід створює для бізнесу відчутні ризики:

• формує правову невизначеність;
• стимулює надмірні та формальні перевірки;
• фактично дискримінує компанії, що використовують аутсорсингові та цифрові рішення.

У довгостроковій перспективі це підриває довіру до податкового адміністрування та суперечить задекларованому курсу на цифровізацію і партнерські відносини між державою та платниками податків.

Податкові ризики мають оцінюватися виключно на підставі реальних господарських операцій, що підтверджуються первинними документами та даними податкової звітності (ст. 44 Податкового кодексу України), а не технічними параметрами електронної комунікації. IP-адреса може бути інструментом ІТ-аналітики, однак не може бути правовим доказом або підставою для податкових претензій.

Справжня цифрова трансформація починається не з технічних індикаторів, а з поваги до права та економічної реальності. Саме від цього залежить, чи стане податкове адміністрування інструментом розвитку бізнесу, чи залишиться джерелом формальних і необґрунтованих ризиків.