Зворотний бік дефіциту в СРСР: в мережі згадали роздачу їжі за спецпайками
Розподіл дефіцитних продуктів "серед своїх" в СРСР був звичайною справою від самого його утворення, навіть коли решта населення ледь зводила кінці з кінцями.
А апогею система "спецрозподілу" і "спецпайків" досягла при генсеку Леоніду Брєжнєву. Про це в "Живому журналі" написав блогер Максим Мирович.
За його словами, у "безкласовому" СРСР всі роки існував "клас експлуататорів", який критикували більшовики і який нібито "скинули" у 1917 році. Насправді нічого не змінилося і стало тільки гірше.
"Брежнєв прийшов до влади у 1964 році, і приблизно в цей час почалася епоха "застою". Застій торкнувся практично всіх сфер радянського життя – від архітектури до кінематографу, а також досить помітно позначився на добробуті радянських громадян – побутових речей і якісної їжі на всіх не вистачало, через що в магазинах виник дефіцит – це коли якісь товари можна було купити, лише відстоявши величезну чергу, або було не можна купити зовсім", – змалював історичне тло Мирович.
Через те, що речей і продуктів не вистачало на всіх, почала формуватися система радянського розподілу, яка мала кілька ланцюжків.
"По-перше, ланцюжки створювалися "зверху" – це коли певна категорія громадян, наближених до влади, могла отримати без черги машину, купити меблевий гарнітур з якого-небудь "спецфонду" або навіть з'їздити за кордон по "спецпутівці", – написав блогер.
Ланцюжки розподілу формувалися також і "знизу" – коли звичайні люди заводили собі знайомих серед завмагів або серед звичайних продавців, і ті відкладали їм той чи інший дефіцитний товар – їжу, одяг або меблі. У брежнєвські часи навіть був спеціальний анекдот на цю тему – "комунізм настане тоді, коли у кожної радянської людини буде свій знайомий завмаг".
Рівні, рівніші за інших
На думку Мировича, привілейованим класом в нібито "безкласовому" радянському суспільстві ставали ті, хто знаходився в радянській системі, причому чим далі людина в цій системі просувалась – тим більші привілеї отримувала. Причому це стосувалося буквально всього – від якості житла до наявності і рівня особистого автомобіля і можливості купувати дефіцитні продукти харчування. Існували також і окремі закриті "цеківські" їдальні, де якість і сервіс не йшли ні в яке порівняння зі звичайними радянськими їдальнями.
Розподіл продуктів здійснювався так – кожна з радянських організацій мала свої спецмагазини і "продуктові набори", які складалися з вироблених в країні (або придбаних за кордоном) дефіцитних продуктів. Залишки цих продуктів (якщо такі були) - йшли в звичайну роздрібну торгівлю, де завмагами і продавцями теж в першу чергу розподілялися "серед своїх".
Існувала і так звана "спецдоставка" продуктів – коли всяким радянським номенклатурникам навіть не потрібно було ходити за спецпайкам в спецмагазини, а все дефіцитні товари їм привозив додому водій.
Що було в тих самих "спецпайках"?
У тих самих спецпайках ("райкомівських", "обкомівських", "академічних" та інших) були всі продукти, які для більшої частини решти населення СРСР залишалися недоступними. У спецпайках були імпортні консерви і радянський майонез (який далеко не завжди можна було купити в звичайному магазині), дитяче харчування, була чорна і червона ікра, імпортні фрукти, сирокопчені та варені ковбаси, сардельки, сосиски, краби, балики, заморожені креветки, курятина відмінної якості, печінка тріски, ананаси, мандарини, імпортне вино і коньяк, і багато чого ще.
"Що найцікавіше – для тієї частини продуктів, яка вироблялась для спецпайків в СРСР, існували окремі виробничі лінії. В спецколгоспах було заборонено використання пестициди і хімікати (тоді як у звичайних в землю сипали всяку погань), на м'ясокомбінатах існували "закриті цехи", де для спецпайків робили якісні версії ковбас і сосисок без додавання яловичих потрухів і туалетного паперу. Тобто – навіть в якості продуктів нерівність радянських громадян себе на всю проявляла", – написав блогер.
Навіть упаковка таких "спецпродуктів" відрізнялася – замість звичайної сірого радянської паперу поганої якості (в якій загортали сосиски в гастрономах), "спецпайківські" ковбаси і сосиски були упаковані в красиві картонні коробки з кольоровими наклейками, на яких при цьому не була вказана ціна.
Країна загального щастя
"І це дуже хороший приклад того, хто зазвичай розповідає всякі байки про СРСР як про країну "загальної рівності і щастя" – сидячи на спецпайках, живучи в урядовій "безкоштовній" квартирі можна легко і безтурботно розповідати казки про "найбільшу на світі країну рад" . А те, що десь поруч є табори ГУЛАГу, колгоспи, в яких люди працюють за галочки-"трудодні" і заводи, на яких люди просто спиваються – так може всього цього і немає, тому що з вікна кремлівської квартири цього не видно", – підсумував Мирович.
Як повідомляв OBOZREVATEL:
66 років тому 19 лютого 1954 року Крим від РРФСР передали УРСР з формулюванням "вкрай занедбана область". Україна відновила регіон, але після анексії Росією він знову "майже убитий".
Люди, які ностальгують за СРСР, люблять згадувати, які в ньому були низькі ціни. Щоправда, якщо порівняти їх з зарплатами того часу, стає очевидно, що, крім найпростіших продуктів, грошей мало на що вистачало.
Жителі СРСР, яким пропаганда розповідала про виробництво тисяч танків і "найбільш передову науку", у звичайному житті були змушені ремонтувати окуляри синьою ізоляційною стрічкою та шукати порад, як із "вух" від старої хутряної шапки зробити для дітей дефіцитні рукавиці.
Побутова техніка в СРСР коштувала захмарних грошей. Так, телевізор з екраном 3х4 см коштував як дві зарплати, а в 60-і роки дозволити собі холодильник могли тільки 5% сімей "наддержави".
Розповіді про небувалу технологічність і надійність радянської побутової техніки здебільшого виявляються міфами. Переважно найкращі приклади – вкрадені (або рідше – куплені) на Заході.
Один з нині популярних "радянських" міфів полягає в тому, що нібито "до перебудови в Союзі жили дуже ситно". Однак кадри з магазинів із фільмів, дивом пропущені цензурою, дощенту розбивають це твердження.
Цукерки хорошої якості в СРСР були таким же дефіцитом, як і будь-які інші нормальні продукти. Дітям їх давали по 1-2 штуки, а замість солодощів усі гризли солодкі брикети з киселю-концентрату.
"Ковбаса за 2,20" – один із символів, за яким тужать "фанати совка" і з якого сміються противники ладу. Тоді це був продукт далеко не щоденного споживання, а через дефіцит м'яса практично всю продукцію м'ясокомбінатів з України вивозили в Москву.
У тому, що знаменита радянська "варена ковбаса за 2,20" на 99% складалася з найкращого м'яса, можуть бути впевнені лише ті, хто або не читав радянських ГОСТів, або розгортав їх тільки на першій сторінці.