Врятований в Карпатах українець: я вражений, як багато людей взялися нас шукати! - новини України | Обозреватель
Ви приймаєте участь
в розіграші
Xiaomi Redmi 5 PlusВзяти участь
ГоловнаБлоги

Врятований в Карпатах українець: я вражений, як багато людей взялися нас шукати!

5.5тЧитати новину російською

5 лютого принесло тривожні новини: у Фейсбуці почали з`являтися повідомлення про надзвичайну подію в карпатських горах: зі снігового карнизу на горі Піп Іван Мармароський зірвалася дівчина на ім`я Івона Костина. Рятувати її кинувся її хлопець, Олександр Чуб. Третя учасниця компанії, Євгенія Сєрая, лишилася на хребті, аби спробувати зв`язатися з рятувальниками за допомогою мобільного.

Новина стрімко поширювалася мережею. І сотні українців провели ніч в напруженому очікуванні новин про учасників пригоди. Десятки людей, що знають, що таке гори і вміють їх підкорювати, вирушили на порятунок Івони, Євгенії та Олександра. Пошуково-рятувальну операцію розпочали і рятувальники ДСНС. На ранок з`явилися втішні новини: всі учасники пригоди – в безпеці. Стомлені, трохи налякані, але щасливі від того, що все позаду.

Про пережите і те, як вдалося врятуватися, а також про те, як зважився стрибнути за Івоною з крутої скелі, "Обозревателю" розповів Олександр Чуб. Героїчним свій вчинок він не вважає – навпаки, у тому, що трапилось, вбачає свою провину. Але на розмову Олександр погодився. Зокрема, і тому, що пригода, одним з головних учасників якої він став, вже встигла обрости чутками і вигаданими подробицями.

- Знаєте, коли ми вже спустилися і я зайшов в інтернет – був трошки шокований тією кількістю неправди, яку понаписували журналісти. І, якщо чесно, ці байки мені не дуже подобаються.

- То розкажіть, як все трапилося насправді – починаючи з того, як ви потрапили туди, в гори.

- Те, що трапилося – я вважаю, це виключно моя вина. Від початку ми йшли на полонину Лисичу, планували провести там кілька днів – і спуститися.

На другий день ми пішли погуляти - і рушили в бік хребта. Біля прикордонного стовпчика спокусились ідеєю зійти на вершину...

Коли ми вже піднялися на самий верх – я бачив карниз. Я просто не розрахував – і це виключно моя помилка – що той карниз не три метри, а, як виявилося, трошки більший. Ми десь метри за три від карнизу йшли – і він обірвався. Ми з Євгенією лишилися нагорі, а Івону знесло вниз.

- І ви стрибнули за нею?

- Не було часу довго роздумувати. Я просто почав спускатися до Івони. Женя тим часом дуже правильно і грамотно зреагувала. Я їй лишив свій телефон – і вона почала обдзвонювати рятувальників.

І знаєте – просто нереально, неймовірно класно спрацювали всі-всі-всі хлопці. Мені часто доводилося чути докори в бік державної служби, але тут ДСНС просто класно зреагувала.

Ясно, що вони не вийшли рано, бо це трапилося о 4 годині.

Але вони зробили максимум можливого

Коли я приземлився, зразу погукав Івону. Вона на той момент вже вибралася з-під снігу, відкопалася сама. Я переконався, що вона ціла і неушкоджена – і забрав її.

Ми спершу були рипнулися в бік стежки, бо там туман, нічого не видно. А далі я зрозумів: нема сенсу, бо там – суцільна стіна навколо, дуже крутий обрив.

Тому я подивився на карту – і ми просто спустилися в долину, і вздовж річки дійшли до найближчої туристичної стежки, що проходить цією полониною.

На той час вже кілька груп виїхало нас рятували. Але, на превеликий жаль, у нас не було зв`язку. Рятувальники працювали просто супер – але ми не мали як їм повідомити, що у нас все добре. Мій телефон лишився у Євгенії.

І я, і Івона були неушкоджені. Єдине – трохи виснажені. Зрештою ми дійшли до однієї колиби, де у нас вийшло швидко розтопити грубу і дві години відпочити, поспати хоч трохи. Після цього ми знову пішли. Нам лишалося буквально три кілометри, щоб дістатися до тієї колиби, де вже були всі.

І коли ми прийшли – в цей час якраз хлопці з Яремче разом з Женею піднялися знову вгору, щоби шукати нас - а натомість знайшли нашу собаку. Вона там лишилася була, в паніці стояла на хребті...

Словом, коли ми прийшли в нашу колибу, з якої стартували – там вже були рятувальники ДСНС. Вже спускалися хлопці.

А трохи згодом підійшла ще команда наших друзів з Ture. Хлопці виїхали аж з-під Дністра, з села Луки в Івано-Франківської області. Якраз підійшли на рятувальні роботи. І ще двоє хлопців нагодилися, які поряд в колибі були – теж виявилися наші знайомі. Побачили просто пост у Фейсбуці – так і довідались про те, що трапилось. Хлопці з Чорногорського рятувального поста теж підійшли...

Знаєте, я вражений тим, наскільки класно спрацювали і державна служба, і волонтери, і всі люди, які підключилися…

Як на мене, надзвичайно важливо цю штуку підтримувати, розвивати.

Бо зриви трапляються часто. Але не кожен може вийти. На жаль. І те, як злагоджено всі спрацювали в нашому випадку - я просто в захопленні!

Ми прийшли до колиби десь о 4-5 ранку – а так все кипіло, вирувало. І мені насправді дуже великих зусиль вартувало сповістити всіх, хто за нас переживав, що нарешті все позаду, все добре і можна видихнути.

- Для вас, певно, стало шоком, що аж така хвиля піднялася? Що аж так всі переживали?

- Мені соромно, звичайно. А з іншого боку – дуже приємно, що люди з такою готовністю відгукнулися і кинулися допомагати. Дуже приємно!

З полонини Личичої ми спустилися в Ділове. А зараз ми вже в Яремче. Так що все добре!

- До того, як ви вийшли, умовно кажучи, до цивілізації – ви ж і не уявляли масштабів кампанії по вашому порятунку?

- Не уявляв. Я намагався докричатися з долини на хребет. На жаль, Женя мене не чула, бо був сильний вітер. А вона ж ще дзвонила, просила допомоги. Тому я не знав – почула вона чи ні. Бо якби почула, то не довелося би людей піднімати. Ми ж, на щастя, могли йти самі.

Але сталося так, як сталося. З одного боку, на щастя, а з іншого – на жаль.

Бо хлопці кинулися всі на пошуки, покидали всі свої справи - відволіклися на нас

Саме тому я би дуже хотів не тільки всім подякувати, а й донести до суспільства інформацію, наскільки злагоджено всі працювали.

Бо дуже часто люди кажуть – от, ніхто не рятує і так далі… А насправді мало хто розуміє, наскільки воно все працює – і наскільки важливо це все і далі розвивати. І волонтерські рухи підтримувати, і ту ж державну службу з надзвичайних ситуацій. Бо вона теж показала себе дуже добре.

Просто ситуація була така, що організувати рятувальну операцію було не так і просто. Я з рятувальниками говорив, то у них був єдиний вихід: підходити звідти, звідки ми йшли. Тому що спуститися з того обриву, звідки зірвалася Івона, навіть з альпіністським спорядженням – це була би дуже важка задача.

А тим більше – не просто спуститися, а ще й витягти потім нагору людей. Особливо, якщо мова йде про людей, які зовсім не вміють підніматися. А якщо людина ще на додачу травмована?.. Дуже важко в такому випадку її витягувати нагору.

Рятувальні роботи – це взагалі дуже складна праця

Але насправді спільнота піднялася. І не тільки в Україні – у Штатах, в Румунії всі були в курсі того, що трапилося. Тому я й кажу, що мені зараз трошки соромно. Бо дуже багато уваги. А це – не найкраща тема для похвальби. Бо я ще раз підкреслюю: це моя помилка. Бо я якби теоретично був в курсі, що таке карниз…

- Тепер ви знаєте це і практично.

- Так. Тепер вже знаю…

- Ви сказали на початку розмови: коли все трапилося – не було часу на роздуми. Але ж потім ви прокручували в голові все, що трапилося? Що ви могли якось невдало приземлитися абощо… Якби у вас був час подумати – як би ви вчинили?

- Розумієте, я знав, що Євгенія – досвідчена дівчина. У неї за плечима – дуже хороший досвід в альпінізмі, набагато більший, ніж у мене. Тому я знав, що вона і собі дасть раду, і підключить всі можливі сили для нашого порятунку.

Лишити ж внизу Івону саму я не міг... Ми ж навіть не знали, що з нею.Тут навіть річ була не в тому, що Івона – моя дівчина. Навіть якби там була стороння мені людина, лишити її напризволяще – не в моїх правилах.

- Тобто навіть якби у вас був час на роздуми - ви би зробили те саме?

- Я не можу вам дати відповіді на це питання. Тому що чим більше думаєш, тим більше з`являється аргументів, якихось страхів, ще чогось… Тому скажу чесно: я не знаю.

Є ситуація, яка вже сталася. На превелике щастя, ніхто не постраждав. Це велика радість для мене, що Івона була ціла. А розмірковувати, як би воно було…

Якби я не був таким бовдуром, якби на метр вбік взяв – все би взагалі обійшлося!

- Івона раніше в гори не ходила?

- Ходила зі мною кілька разів. У неї просто не так багато досвіду. Але в мене так само його бракує. Хоча я в горах часто і ще й не сам. Це моя помилка, якої я припустився через відсутність досвіду - саме на рахунок того, наскільки довгі карнизи бувають.

Я раніше думав, що карнизи завширшки 2-3 метри, тому на таку відстань підходити не варто. Ми так і йшли. Але на практиці вийшло трошки не так, як написано в інструкції.

Мені зараз хлопці-альпіністи пишуть: дурень, чого ти не взяв обв`язку..? Я розумію, що може й нерозумно було потикатися туди без обв`язки, без льодорубів. Але це все має досить серйозну вагу. А ми не йшли на хребет, аби підніматися по всьому цьому… Ми вийшли прогулятися.

І це чисто моє недопрацювання.

- Під вашим постом у Фейсбуці, яким ви сповістили всіх, хто переживав за вас, що все позаду, що все добре – багато хто з ваших друзів обіцяє вам "дати в лоба" при зустрічі. Багато хто отак по-доброму зараз свариться на вас?

- То емоційне… На те вони і друзі!

А взагалі, розумієте, є люди, які переживають, сидячи на дивані і спостерігаючи за подіями через монітор. І в цьому якраз і криється найбільший негатив соцмереж: якби, боронь Боже, ситуація мала би летальне завершення – такі переживання би нічим не допомогли. А якби все скінчилося добре (як і сталося) – люди просто дарма б попереживали, не спали би ніч.

Але є і добра сторона Фейсбука – саме завдяки йому люди змогли швидко скомунікувати, а ті, хто мають рішення, хто може запропонувати допомогу і долучитися – зробили це. Розумієте?

Так що соцмережі – це палиця з двома кінцями

Але загалом, якби про те, що з нами трапилося, стало відомо вже після того, як ми вбиралися – люди би куди менше переживали б, я вважаю.

- Рідні ваші знали?

- Ні. Я подзвонив їм вже вранці – вони ще нічого не знали, то я й не став розповідати. А вже потім вони зайшли в Фейсбук, побачили все це – сварилися: чого ж ти не сказав?..

- Я ж правильно розумію, що цей інцидент жодним чином не позначиться на вашій любові до гір?

- Ні. Те, що трапилось – це, на жаль, та дійсність, яка час від часу трапляється. І трапляється через помилки, в тому числі.

Я не виправдовуюсь, але мені здається, що від помилок не застрахований ніхто

Якщо чесно, найбільше я переживав за Івону, аби з нею нічого не трапилося. Але потім заспокоївся, коли зрозумів, що все окей, і що питання – тільки у витривалості, щоб вийти туди, звідки ми починали…

Cама Івона про те, що довелося пережити в горах, розповіла на своїй сторінці у Фейсбук:

Читайте всі новини по темі "альпінізм" на сайті "OBOZREVATEL".

0
Коментарі
0
0
Смішно
0
Цікаво
0
Сумно
0
Треш
Чтобы проголосовать за комментарий или оставить свой комментарий на сайте, в свою учетную запись MyOboz или зарегистрируйтесь, если её ещё нет.
Зарегистрироваться
Новые
Старые
Лучшие
Худшие
Комментарии на сайте не модерированы

Наші блоги